Священний Синод благословив святкувати Мазепу

Нещодавно Священений Синод Української православної Церкви Київського патріархату ухвалив рішення, що стосуються і нашої області.
Тому подаємо уривок із журналу засідань Синоду.

Ж У Р Н А Л № 8

СЛУХАЛИ:

Митрополита Переяслав-Хмельницького Димитрія, ректора Київської Православної Богословської Академії про відзначення у вересні місяці 2009 року 300-річчя з дня упокоєння, гетьмана України Івана Мазепи, видатного державного будівничого, фундатора і мецената Української Православної Церкви.

Довідка:
Гетьман Іван Степанович Мазепа-Калединський походив з давнього українського роду православної шляхти, який відзначався великою набожністю. Дата його народження й досі залишається спірною. Однак поява майбутнього гетьмана на світ 20 березня 1639 року є найбільш правдоподібною. Згодом овдовіла мати Мазепи Марія-Магдалина була ігуменею православного Свято-Вознесенського жіночого монастиря, а сестра Олександра та тітка Анастасія Бобрикевич були черницями. З роду Мазепиних свояків Горленків вийшов святитель Іоасаф, єпископ Білгородський.
Іван Мазепа з самого початку свого гетьманування став дбати про добрий стан українського православ’я, видавав величезні кошти - власні і державні – на будівництво соборів та храмів. У своїх стосунках з Православною Церквою Мазепа намагався у всьому наслідувати традицію княжої доби, коли Держава і Церква перебували у гармонійних відносинах, які історики охарактеризували як симфонія.
В добу гетьманування Івана Мазепи опіка над Православною Церквою настільки закріпилася, що письменник і богослов Феофан Прокопович у своїй драмі «Володимир» 1705 року прямо говорить, що під Володимиром треба розуміти Івана Мазепу: «Це ж бо дім Володимира, це ж бо Володимирові діти, народжені від нього святим хрещенням, що більше за всіх і найкрасніше видно на тобі, ясновельможний пане, ктиторе і добродію наш… Зри себе самого у Володимирі, зри у видовищі цьому, як у дзеркалі, свою хоробрість, свою славу, свій союз любові з монаршим серцем, своє правдиве добролюб’я, свої щирі до православної апостольської, єдиної церкви кафоличної, віри нашої ревність та дбання».
Гетьман Іван Мазепа був ревним захисником Православної Церкви. У своєму універсалі від 22 липня 1690 року він наголошує, що особисто опікується православним Київським митрополитом «по должности нашой реиментарской повиннисмо о належитом пастира своего вихованню усердним промишлъляти старанемъ». Митрополити Київські Варлаам
Ясинський та Іоасаф Кроковський були обрані завдяки його старанню.
Гетьман безпосередньо брав участь у виборах Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича. Про це ми дізнаємося із літопису Самійла Величка, в якому вміщено детальний опис виборів нового святителя землі Чернігівської. Така активність ясновельможного пана гетьмана в церковних справах не могла трактуватися як втручання в життя Православної Церкви.
Іван Мазепа також опікується і нижчим духовенством, підтримує ігуменів монастирів. Найбільше в піклувальному полі зору гетьмана знаходиться Києво-Печерська лавра.
Серед духовних побратимів гетьмана Івана Мазепи ми бачимо чималу кількість православної ієрархії, настоятелів монастирів та духовенства: – митрополита Рязанського Стефана Яворського (1658-1722), митрополита Київського Іоасафа Кроковського (? – 1718), митрополита Ростовського Димитрія Туптала (1651-1709), Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича (1616-1693), архієпископа Чернігівського Феодосія Углицького (? – 1696), архієпископа Чернігівського, потім митрополита Тобольського, Іоанна Максимовича (1651-1715), Переяславcького єпископа Захарія Корни-ловича (? – 1715), ігумена Свято-Троїцького Києво-Кирилівського монас-тиря Інокентія Монастирського (? – 1697) та інш.
Найбільшим досягненням гетьмана Івана Мазепи стала його меценатська діяльність в будівництві православних соборів і храмів. Недаремно в історії церковної архітектури є період мазепинського бароко, який припадає на кінець ХVІІ – початок ХVІІІ століть: «Гетьман витрачав великі гроші на будування величезних соборів, що пережили віки, але не збудував собі жодного палацу, який був би спроможний змагатися в розкоші з палацами Меншикова й Петра І. Його уявленню про комфорт відповідали звичайні кам’яниці, які за своїм планом мало чим відрізнялися від традиційного народного житла, а простіше кажучи – селянської хати».
В одному документі, який яскраво ілюструє Івана Мазепу, як щедрого жертводавця і мецената, ми знаходимо чималі суми видатків на будівництво соборів і церков, дзвіниць і монастирських мурів, книг і церковного начиння. 1709 року, відразу після смерті Івана Мазепи, між його небожем по сестрі Станіславом Войнаровським і козацькою старшиною, виникла суперечка за гетьманський спадок. Для її вирішення шведський король Карл XII створив комісію, яка кілька днів розбирала цю справу. Вивчаючи латинські акти цієї комісії у Львівській частині Бібліотеки Оссолінеуму, професор Михайло Возняк натрапив на документ, цікавий з точки зору меценатської діяльності гетьмана Івана Мазепи. В ньому зазначено точні видатки та пожертви на різні благодійні цілі: «Не доказуємо чогось протилежного й не перечимо, що ясновельможний гетьман мав доходи тільки для своєї особи, але знаємо також добре, що він розкинув і видав їх щедрою рукою у побожному намірі на будову багатьох церков і монастирів, на милостині, на позолочення бані Печерської церкви й на відбудову монастиря св. Сави в Палестині. Промовчуємо багато побожних і милостинних учинків згаданого гетьмана, не можемо того одного поминути мовчанкою, що він саме перед теперішнім повстанням - уже другий рік минає - вислав до Гробу Спасителя на гору Синай, на св. гору Афон і до інших св. місць Палестини тридцять тисяч дукатів, поменшуючи. «Після того Войнаровський подав виказ грошей, що були в Будинцях, який не зберігся. Старшина уклала ось такий виказ особистих видатків Мазепи, що зберігся в її пам'яті від дванадцятьох років:
1) позолочення бані Печерської (лаври Успенської великої церкви) 20.500 дук(атів);
2) мур довкола Печерського монастиря і церков тощо – 1 млн;
3) великий дзвін і дзвіниця до Печерського монастиря - 73.000 зол(отих);
4) великий срібний свічник для Печерської лаври Успенської великої церкви - 2.000 імпер(іалів);
5) золота чаша і така ж оправа Євангелія для неї - 2.400 дук(атів);
6) золота митра для неї - 3.000 дук(атів), поминувши прикраси і пожертви для неї;
7) позолочення бані митрополичого Софійського собору в Києві - 5.000 дук(атів),
8) золота чаша для нього - 500 дук(атів),
9) віднова його - 50.000 зол(отих);
10) церква Київської (Могилянської) колегії з гімназіями й ін. - більше ніж 200.000 зол(отих);
11) соборна церква св. Миколи Київського з монастирем тощо - більше ніж 100.000 зол(отих);
12) віднова (соборної) церкви монастиря св. Кирила за Києвом - більше ніж 10.000 зол(отих);
13) вівтар у Межигірському монастирі - 10.000 зол (отих);
14) фундація новозбудованого єпископського (Вознесенського) собору в Переяславі з монастирем тощо - більше ніж 300.000 зол(отих);
15) церква в Глухові (мурований Успенський собор Глухівського монастиря) - 20.000 зол(отих);
16) рефектар (трапезна) Густинського монастиря - 10.000 зол(отих);
17) рефектар (Лубенського) Мгарського монастиря - понад 8.000 зол(отих);
18) церква св. Трійці в Батурині - понад 20.000 зол(отих);
19) незакінчена церква св. Миколи в Батурині - 4.000 зол(отих);
20) монастирська (Покровська) церква в Дігтярах (Дігтярівці) - 15.000 зол(отих);
21) монастирі Бахмацький, Каменський (Успенський), Любецький
(Антоніїв), Думницький (Різдва Богородиці) з церквами тощо - невідомо скільки;
22) віднова (Борисоглібського) кафедрального монастиря в Чернігові - 10.000 зол(отих);
23) докінчення будови (монастирської соборної) церкви св. Трійці там само - 10.000 зол(отих);
24) Макошинський монастир із церквою св. Миколи - понад 20.000 зол(отих);
25) на відбудову монастиря св. Сави дав у Батурині архимандритові, пізнішому патріархові - 50.000 зол(отих),
26) а на докінчення будови цього ж монастиря й до інших місць Палестини вислав тому ж патріархові - 30.000 дук(атів);
27) чаша з чистого золота, лампа та срібний вівтар для Божого Гробу - 20.000 зол(отих);
28) срібна рака з п'ятьма срібними свічниками на мощі св. Варвари - 4.000 імпер(іалів);
29) вівтар для церкви у Вільні - 10.000 зол(отих);
30) підмога православнію на руки луцького єпископа Жабокрицького - 3.000 зол(отих);
31) Євангелія в арабській мові на руки александрійського патріарха - 3.000 зол(отих).
32) Дерев'яні церкви: чернігівська св. Івана Євангеліста з вівтарем - понад 5.000 зол(отих);
33) дві батуринські, Воскресенська й Покрови Богородиці з при належностями - понад 15.000 зол(отих);
34) в селі Прачі - понад 15.000 зол(отих);
35) св. Івана Хрестителя в Рильську - 2.000 зол(отих). Не могла старшина підрахувати щедрих пожертв Мазепи на милостині монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам і іншим духовним із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії, Польщі й Литви, в Україні чужинцям, духовній старшині, різним церквам, українським монастирям, ченцям, студентам і бранцям, але знала, що за 23 роки свого гетьманства давав Мазепа щороку 1.000 зол(отих) на київських бурсаків і 500 зол(отих) Густинському монастиреві. За душу покійної гетьманової роздав монастирям і церквам руками канцеляриста Войцеховича 20.000 зол(отих), за визволення кн. Четвертинського 3.000 зол(отих), на запис Печерському монастиреві 180.000 імпер(іалів)…»50.
Один з дослідників доби Івана Мазепи професор Олександр Оглоблин до цього списку видатків додає такий висновок: «Ще важче подати докладний реєстр усього того багатства й великого мистецтва, у вигляді ікон, хрестів, чаш та іншого начиння, митр, риз, дзвонів, богослужбових книг – зроблених, оправлених, оздоблених у золоті, сріблі, дорогоцінному чи коштовному камінні, парчі, оксамиті, брокаті, шовку, що ним Гетьман щедро обдаровував православні святині не лише України, але й інших країн Сходу і Заходу… Навіть вороги (Петро І) визнавали, що Мазепа «великий строитель был святым церквам».
Гетьман Іван Мазепа ніколи не бажав принизити роль самого Києва як другого Єрусалима. Саме тому він не надавав великого значення при розбудові гетьманської столиці. Батурин за всіма ознаками був для ясновельможного пана гетьмана військовою резиденцією. Вона мала все необхідне для виконання гетьманських повноважень. За добу свого гетьманування Іван Мазепа реалізував із своїми однодумцями почесну місію перетворення Києва у другий Єрусалим. Місто сяяло позолотою бань відновлених соборів. «Райськими місцями» називав Київ у своїх нотатках 1700 року московський священик Іоанн Лук’янов.
У Києві було відбудовано Мазепою такі церкви: святих мучениць Софії, Віри, Надії, Любові (1689 р.), Петропавлівська (1691 р.), Різдва Іоанна Хрестителя із дзвіницею (1691 р.), преподобного Варлаама (1691 р.), Борисоглібську (1692 р.), Іллінську (1692 р.), святої Катерини (1690-ті рр.), Петропавлівську трапезну (1694 р.) Трьохсвятительську Василівську з 1695 р.,1706-1707 рр., Різдва Богородиці (1696 р.), Троїцьку (6л. 1696 р.), Воскресенську (1698 р.), Феодосіївську з теплим вівтарем на честь великомученика Іоанна-воїна (1698 р.), Воскресенську (1698 р.) з вівтарем в ім'я апостолів Петра та Павла, Всіх Святих (1696— 1698 рр.), Миколаївську лікарняну (кінець 1690-х рр.), Трапезну Покрови Богородиці (кінець 1690-х рр.), Воздвиження Хреста Господнього (1700 р.), Онуфріївську (1698-1701 рр.), Іоанна Кущника (1698-1701 рр.), Спаську трапезну (1696-1701 рр.), Вознесенську (1701-1705 рр.); муровані собори: Свято-Троїцький Києво-Кирилівський (1695 р.), Миколаївський (1690—1696 рр.), Богоявленський (1693 р.), Софійський (1697- 1700 рр.), Георгіївський (1696-1701рр.), Успенський (1690-ті рр.); триярусну дзвіницю та мури Софійського монастиря (1699-1707 рр.), мури Києво-Печерської лаври (1698-1701 рр.), триярусну дзвіницю Пустинно-Миколаївського монастиря (друга половина 1690-х рр.).
Мазепа наполегливо працював над тим, щоб Київ мав вигляд сучасного європейського міста. Він впорядкував київські вулиці, обніс кам’яним муром Софійський собор та Печерську лавру, поновив на Подолі вали, реставрував ратушу.
Гетьман Іван Мазепа багато дбав і про українську освіту, зокрема про Києво-Могилянську академію. Свого часу навіть сама академія носила назву Київської Могилянсько-Мазепинської. Мазепа сприяв надання колегії статусу академії. Як зазначав її ректор, майбутній митрополит Київський, Іоасаф Кроковський: «Це було урядження та утвердження колишніх шкіл». Ясновельможний пан гетьман своїми універсалами не раз відстоював права Братського Богоявленського монастиря з академією на землі й маєтки57.
Подбав гетьман і про Чернігівський колегіум, відкривши його разом із архієпископом Іоанном Максимовичем.
Дбав Мазепа і про збереження національних пам’яток, яким загро-жувало знищення. У 1701 році ним до Свято-Вознесенського кафедрального собору у Переяславі було передано рукописне Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), яке він привіз з Волині. Саме на цій давній українській рукописній реліквії присягає сьогодні Президент України при вступі на посаду глави держави.
Іван Мазепа, будучи освіченою людиною подбав, про розвиток вищої освіти в Україні і назавжди себе закарбував в історії дійсно як просвічений володар та меценат.
Тому «Анафема на Мазепу була цілком антиканонічним і анти-євангельським актом. Гетьман Іван Мазепа не мав з Церквою жодного конфлікту», - таку лаконічну і чітку оцінку цьому ганебному акту дав у своєму виступі на Всеукраїнському Православному Соборі УАПЦ 1990 року майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир Романюк.
У своїй капітальній розвідці «До питання про церковні анафеми» Святійший Патріарх Філарет звернув увагу на сам текст чину прокляття Івана Мазепи та його однодумців, зокрема відзначивши: «Для того, щоб відчути різницю між анафемуваннями єретиків отцями Вселенських Соборів і анафемуванням гетьмана Івана Мазепи Російською Церквою, слід навести витяг з тексту цієї анафеми.... (далі йде щойно наведений уривок). Ця анафема, - продовжує Патріарх, - дихає гнівом, а не скорботою, ненавистю, а не любов’ю. З тексту анафеми видно, що провина Івана Мазепи в тому, що він відмовився від Російської держави заради любові до свого народу, а не тому, що впав у єресь. А різниця тут істотна... Древня Церква анафемувала єретиків, однак після тривалого умовляння, і робила це із скорботою. Арій був засуджений єпископом олександрійським Олександром після багатьох умовлянь залишити єретичне вчення про Сина Божого. Єпископ Олександр був засмучений загибеллю цього єретика і його послідовників. Отці Ефеського Собору казали, що вони зі сльозами вимовили скорботну ухвалу проти Несторія. Отці Халкидонського Собору також висловлювали сум з приводу того, що вони повинні були виголошувати суд над Диоскором». Навряд чи таке співчуття і співстраждання було в тих анафемуваннях, якими розкидалася Російська Церква. Там скоріше можна було бачити пиху влади і догоджання світським властям. Неодноразово Українська Православна Церква Київського Патріархату заявляла про скасування анафеми на гетьмана Івана Мазепу.

УХВАЛИЛИ:

1. Беручи до уваги заслуги українського гетьмана Івана Мазепи перед Українською Православною Церквою, які виявилися у щедрих пожертвах, будівництві й реконструкції монастирів та храмів, вшанувати на церковному рівні 300-річчя з дня упокоєння гетьмана.
2. У храмах Київського Патріархату звершити поминальні богослужіння за спокій душі фундатора і будівничого православних церков – гетьмана Івана Мазепи.
3. Для належного загально-церковного вшанування 300-річчя з дня упокоєння Івана Мазепи створити Організаційний комітет у такому складі:

1) Митрополит Димитрій (Рудюк), ректор КПБА – голова організаційного
комітету.
2) Єпископ Євстратій (Зоря), голова інформаційно-видавничого відділу
– заступник голови
3) Єпископ Чернігівський і Ніжинський Іларіон
4) Протоієрей Ярослав Романчук, проректор КПБА
5) Протоієрей Олег Маланяк, викладач КПБА
6) Священик Віталій Клос, викладач-методист КПБА
7) Дмитро Степовик, професор КПБА
8) Ірина Преловська, викладач КПБА
9) Олександр Шмуригін, викладач КПБА, референт Чернігівського єпархіального управління.

4. 22 вересня 2009 року у Київській Православній Богословській Академії провести наукову конференцію «Іван Мазепа – будівничий Української Православної Церкви» та підготувати науковий збірник присвячений 300-річчю упокоєння українського гетьмана, а також зорганізувати паломницьку поїздку до відродженого Батурина – столиці гетьмана Івана Мазепи.
5. Рекомендувати викладачам і студентам духовних навчальних закладів подати до періодичних друкованих органів нашої Церкви, Інтернет-видань наукові розвідки, статі, присвячені меценатській і просвітительській діяльності гетьмана Івана Мазепи та всебічно висвітлювати пам’ятні урочисті заходи.
6. Рекомендувати до друку «Історичну записку з приводу анафеми на українського гетьмана Івана Мазепу» митрополита Димитрія (Рудюка), в якій висвітлюється незаконність і абсурдність прокляття Івана Мазепи з наказу Петра І та дається богословсько-історичний аналіз цій події.