Стратегія України - від Залужного
Світовий порядок, який сформувався після Другої світової війни та розпаду Радянського Союзу, безапеляційно руйнується. Війна в Україні стала чи не останнім ударом в основу старого світу та остаточно поставила крапку в його існуванні.
Дійсно, нерішучість адміністрації Джо Байдена та саме США у прийнятті важливих рішень щодо підтримки України для остаточної поразки Росії не лише підтверджували неспроможність вже впливати на світовий устрій, але й виглядали як спроби все ще врятувати цей світ.
Саме побоювання можливої поразки Росії призвело до затяжної війни з одного боку та до збільшення фінансових і політичних витрат – з іншого. Затягування війни й усе більше залучення економік демократичних країн, насамперед США, та формування стратегічних союзників Росії призвело до неготовності до надмірних витрат без політичної обґрунтованості, і як наслідок – до появи сил, що мали щось протиставити цьому. Так, американський народ зробив свій законний вибір. Для нас же це стало остаточним діагнозом, що світ буде змінюватися.
Цей світ справді потребував змін. Не випадково про них ще в далекому 2007 році хтось заявив на Мюнхенській конференції. І зовсім не випадково вже в 2024 році американці знову обрали своїм президентом Дональда Трампа. Попри величезну критику, він і є насамперед відображенням історичної тенденції. Тенденції, яку необхідно не тільки прийняти, а й рахуватися з нею.
Це означає, що, імовірно, усвідомлюючи перенапруження, Вашингтон прагне скоротити витрати на зовнішні активи, насамперед в Європі, і, можливо, отримати паузу для підготовки до жорсткої конкуренції з КНР. Особливо показовим у цьому контексті є політичний дискурс та вже окремі рішення, які дедалі більше акцентуються на внутрішніх пріоритетах і ставлять під сумнів безумовність продовження допомоги Україні.
Ще гірше, що сама допомога Україні стає залежною від внутрішніх політичних коливань.
Звісно, нам потрібно розуміти, що відбувається це не через бажання окремих політичних діячів, а під глобальною доктриною розбудови нового світоустрою. Разом із тим потрібно погодитися, що сьогодні, все ще на наше щастя, триває перехідний період.
Цікавим і важливим також є те, що зміни, які зараз відбуваються, проходять на фоні карколомного, але все ж системного технологічного прориву в низці визначальних галузей, таких як енергетика, ІТ-технології, особливо штучний інтелект, нанотехнології та нові матеріали, біотехнології та інші. Відбувається перебудова економік держав, змінюється потреба і пріоритети видобутку корисних копалин.
Як наслідок – усе це спричиняє шалений розвиток засобів збройної боротьби та зміну параметрів сили і могутності держав. Саме це і буде основою формування майбутнього світового порядку й визначатиме суб'єктність її членів.
Перша широкомасштабна війна ХХІ століття в Україні, попри бажання окремих діячів надати її наслідкам внутрішнього політичного забарвлення, лише підтвердила історичні тенденції розвитку збройної боротьби. Так стало очевидним, що сьогодні дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу й потужну зброю.
Усе це начебто дає шанс Україні витримувати удар і формувати асиметричні стратегії. Проте перебування в стані перехідного періоду, у тому числі на полях битв, з одного боку, та неможливісь забезпечити себе всім спектром оборонних спроможностей за відсутності високих технологій з іншого ставить під сумнів можливість чинити довготривалий опір в умовах війни на виснаження.
Саме цей факт перетворив Україну на поки що "мегазамовника" зброї, як застарілої, так і нової, зокрема власного виробництва.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український солдат.
Саме зараз на фронті людина отримує максимальний рівень фізичного та психологічного тиску, небаченого за всю історію воєн. Масове застосування технологій, насамперед безпілотних систем, перетворило людину на полі бою на постійну ціль для ураження впродовж усієї доби та в будь-яку пору року. Звісно, саме цей факт впливає на стійкість бійця на полі бою.
Враховуючи фізичну неможливість швидкого поповнення саме людських втрат, виникає нагальна потреба в розробці та формуванні нової парадигми захисту солдата. Ця парадигма має бути адаптованою до сьогоднішніх реалій та потреб – як оборони, так і наступу.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стержня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятості, креативності та здатності української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Звісно, це не може бути стратегією довготривалої боротьби, та навряд призведе до істотних змін не лише на фронті, а й до перемоги. Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Аналогічна ситуація і з ще однією головною проблемою війни на виснаження – удари з повітря по цивільній та військовій інфраструктурі. Масове застосування противником ударних БПЛА в поєднанні з ударами балістичних та крилатих ракет, КАБів потребує створення абсолютно нової єдиної системи протиповітряної оборони на всій території країни. Вона повинна бути розподілена територіально та ешелонована за висотою і засобами ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни – коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Під таку кількість засобів нападу просто неможливо будувати систему ППО з надто дорогих у виробництві засобів. Звісно, терміни виробництва такого озброєння залишилися в парадигмі швидкоплинної війни з партизанами.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у Росії. Сам цей факт, мабуть, є надважливим для побудови майбутнього не тільки України, а й майбутніх альянсів. Отже, міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди – Європейський Союз – попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще – надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній Росії та можливостям, перш за все США.
Деякі з них активно розпочали підготовку, як до Другої світової війни, обтяжуючи власний бюджет та не розуміючи, що війни зразка лютого 2022 року вже не буде. Очевидно, що в ЄС сьогодні відсутні достатньо потужні сили, які спроможні виробляти і втілювати жорстку силову політику, і як наслідок – консолідувати економіку цілої низки країн. Особливо, якщо ці країни мають власні амбіції або їхній кордон досить далеко від кордонів Росії.
Також в умовах геополітичної нестабільності очевидне і переформатування самої Європи. Все це підсилюється тим, що керівництво країн Європи побоюється реакції власного електорату, який не готовий до погіршення своїх власних умов існування. За таких обставин сподіватися на довготривалу і, найголовніше, необхідну вже сьогодні допомогу потрібно вкрай обережно.
Разом із тим Сполучені Штати Америки залишаються країною фактично необмежених можливостей та з найбільш розвиненою економікою. США сьогодні володіють значними запасами застарілих або готових до утилізації ракет, передача яких Україні могла б стати дієвим рішенням. Це озброєння не потребує додаткових бюджетних витрат на утилізацію, а для України є життєво необхідним.
Наприклад, на кінець 2023 року в США виготовлено понад 170 000 ракет Hellfire різноманітних модифікацій. Значна частина цих боєприпасів випущена ще в 1998–2018 роках, а строк їхньої експлуатації зазвичай становить 20–25 років, після чого вони потребують офіційного списання або утилізації.
Крім того, в рамках багаторічної програми Пентагону здійснюється поступовий перехід на нову систему JAGM, яка витісняє Hellfire виробничо й операційно. А отже, значна частина застарілого озброєння буде утилізована або передана іншим країнам-союзникам. Україна може скористатись цим шансом, системно надсилаючи офіційні запити в рамках різноманітних програм, аргументуючи потреби в оперативному посиленні обороноздатності та гарантуючи США раціональне розпорядження запасами.
США ж у рамках розбудови нового світового порядку, ймовірно, прагнуть забезпечити своє домінування в Західній півкулі, на Тихому океані, зменшити залученість до процесів у Старому світі, зробивши це за рахунок Європи і Канади.
Саме тому президентські перегони в США в 2024 році привели до очікуваних негативних змін у зовнішній політиці щодо підтримки України. Як результат, у контексті нової реальності військова допомога більше не є автоматичною або гарантованою.
Пріоритетність до діалогу з Росією, яка, можливо, зумовлена саме власним баченням ситуації, генерує нові виклики для політичної та безпекової системи. Ситуація потребує негайних заходів для відновлення уваги Сполучених Штатів Америки до підтримки України. Бо саме перемога України є головним чинником збереження глобального лідерства США.
Водночас втрата чіткої позиції Вашингтона щодо України дедалі очевидніше використовуватиметься новою геополітичною віссю Росія – Китай як для послаблення трансатлантичної єдності, так і для переформатування світового порядку.
Йдеться про те, що скорочення воєнної допомоги Україні певним чином підбадьорює Росію до активних дій проти України, а її союзників, зокрема Китай, до активної реалізації своєї геополітичної доктрини стати "світовою лідируючою силою". Особливо це стосується Тайваню та отримання можливості відрізати логістичні шляхи через Малаккську протоку, а також низки інших дій.
За таких умов стає очевидною загроза для Сполучених Штатів втратити де-факто позицію "лідируючої світової сили".
Також очевидно, що з урахуванням останніх ударів по об'єктах в Ірані в червні 2025 року геополітична ситуація продовжує загострюватися. Для США цілком реальною стає перспектива отримати одночасно два нових театри воєнних дій на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Така ситуація вимагатиме безпосередньої участі в бойових діях збройних сил та військово-морського флоту США. Вартість для США буде незрівнянно вищою за допомогу Україні. Зупинити обидва конфлікти можна за рахунок демонстрації сили США через допомогу Україні.
Скорочено. Повністю https://www.pravda.com.ua/columns/2025/07/11/7521193/
Валерій ЗАЛУЖНИЙ для "Української правди"
Дійсно, нерішучість адміністрації Джо Байдена та саме США у прийнятті важливих рішень щодо підтримки України для остаточної поразки Росії не лише підтверджували неспроможність вже впливати на світовий устрій, але й виглядали як спроби все ще врятувати цей світ.
Саме побоювання можливої поразки Росії призвело до затяжної війни з одного боку та до збільшення фінансових і політичних витрат – з іншого. Затягування війни й усе більше залучення економік демократичних країн, насамперед США, та формування стратегічних союзників Росії призвело до неготовності до надмірних витрат без політичної обґрунтованості, і як наслідок – до появи сил, що мали щось протиставити цьому. Так, американський народ зробив свій законний вибір. Для нас же це стало остаточним діагнозом, що світ буде змінюватися.
Цей світ справді потребував змін. Не випадково про них ще в далекому 2007 році хтось заявив на Мюнхенській конференції. І зовсім не випадково вже в 2024 році американці знову обрали своїм президентом Дональда Трампа. Попри величезну критику, він і є насамперед відображенням історичної тенденції. Тенденції, яку необхідно не тільки прийняти, а й рахуватися з нею.
Це означає, що, імовірно, усвідомлюючи перенапруження, Вашингтон прагне скоротити витрати на зовнішні активи, насамперед в Європі, і, можливо, отримати паузу для підготовки до жорсткої конкуренції з КНР. Особливо показовим у цьому контексті є політичний дискурс та вже окремі рішення, які дедалі більше акцентуються на внутрішніх пріоритетах і ставлять під сумнів безумовність продовження допомоги Україні.
Ще гірше, що сама допомога Україні стає залежною від внутрішніх політичних коливань.
Звісно, нам потрібно розуміти, що відбувається це не через бажання окремих політичних діячів, а під глобальною доктриною розбудови нового світоустрою. Разом із тим потрібно погодитися, що сьогодні, все ще на наше щастя, триває перехідний період.
Цікавим і важливим також є те, що зміни, які зараз відбуваються, проходять на фоні карколомного, але все ж системного технологічного прориву в низці визначальних галузей, таких як енергетика, ІТ-технології, особливо штучний інтелект, нанотехнології та нові матеріали, біотехнології та інші. Відбувається перебудова економік держав, змінюється потреба і пріоритети видобутку корисних копалин.
Як наслідок – усе це спричиняє шалений розвиток засобів збройної боротьби та зміну параметрів сили і могутності держав. Саме це і буде основою формування майбутнього світового порядку й визначатиме суб'єктність її членів.
Перша широкомасштабна війна ХХІ століття в Україні, попри бажання окремих діячів надати її наслідкам внутрішнього політичного забарвлення, лише підтвердила історичні тенденції розвитку збройної боротьби. Так стало очевидним, що сьогодні дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу й потужну зброю.
Усе це начебто дає шанс Україні витримувати удар і формувати асиметричні стратегії. Проте перебування в стані перехідного періоду, у тому числі на полях битв, з одного боку, та неможливісь забезпечити себе всім спектром оборонних спроможностей за відсутності високих технологій з іншого ставить під сумнів можливість чинити довготривалий опір в умовах війни на виснаження.
Саме цей факт перетворив Україну на поки що "мегазамовника" зброї, як застарілої, так і нової, зокрема власного виробництва.
Незважаючи на створені нові виміри та небачені раніше перспективи для подальшого розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу, на жаль, сьогодні єдиною точкою опори на фронті залишається український солдат.
Саме зараз на фронті людина отримує максимальний рівень фізичного та психологічного тиску, небаченого за всю історію воєн. Масове застосування технологій, насамперед безпілотних систем, перетворило людину на полі бою на постійну ціль для ураження впродовж усієї доби та в будь-яку пору року. Звісно, саме цей факт впливає на стійкість бійця на полі бою.
Враховуючи фізичну неможливість швидкого поповнення саме людських втрат, виникає нагальна потреба в розробці та формуванні нової парадигми захисту солдата. Ця парадигма має бути адаптованою до сьогоднішніх реалій та потреб – як оборони, так і наступу.
Усе це необхідно розробити швидко. Адже існує ризик не лише вигорання основного стержня спротиву, а також досягнення противником переваги шляхом створення власної системи захисту. Це потребує не тільки завзятості, креативності та здатності української нації переносити на своїх плечах увесь тягар війни.
Звісно, це не може бути стратегією довготривалої боротьби, та навряд призведе до істотних змін не лише на фронті, а й до перемоги. Стає очевидним, що потрібно системно залучати провідні технології для створення унікальних інноваційних рішень.
Аналогічна ситуація і з ще однією головною проблемою війни на виснаження – удари з повітря по цивільній та військовій інфраструктурі. Масове застосування противником ударних БПЛА в поєднанні з ударами балістичних та крилатих ракет, КАБів потребує створення абсолютно нової єдиної системи протиповітряної оборони на всій території країни. Вона повинна бути розподілена територіально та ешелонована за висотою і засобами ППО.
Очевидно, що головний принцип сучасної війни – коли дешеві та масові озброєння здатні виснажувати дуже дорогу та потужну зброю. Саме протиповітряна оборона потребує кардинальних рішень, які без залучення передових і вже відомих технологій просто неможливі.
Під таку кількість засобів нападу просто неможливо будувати систему ППО з надто дорогих у виробництві засобів. Звісно, терміни виробництва такого озброєння залишилися в парадигмі швидкоплинної війни з партизанами.
Усе це, мабуть, ще не зовсім розуміють у США, проте судячи з останніх наслідків російських ударів, це добре розуміють у Росії. Сам цей факт, мабуть, є надважливим для побудови майбутнього не тільки України, а й майбутніх альянсів. Отже, міжнародна підтримка залишається не тільки ключовим фактором у збереженні нашої державності, але й фактором набуття необхідних спроможностей імовірних союзників України.
У таких умовах очевидно, що збереження саме дієвої міжнародної підтримки та побудова майбутніх альянсів є ще однією ключовою задачею дипломатії України.
Наші найближчі сусіди – Європейський Союз – попри намагання зберегти підтримку України, все ще залишаються доволі слабкими, а ще – надто залежними від США та неспроможними на швидкі й жорсткі рішення в зовнішній і оборонній сферах. Країни Європи виявилися неготовими до швидких перетворень в оборонно-промисловому комплексі, поступаючись автократичній Росії та можливостям, перш за все США.
Деякі з них активно розпочали підготовку, як до Другої світової війни, обтяжуючи власний бюджет та не розуміючи, що війни зразка лютого 2022 року вже не буде. Очевидно, що в ЄС сьогодні відсутні достатньо потужні сили, які спроможні виробляти і втілювати жорстку силову політику, і як наслідок – консолідувати економіку цілої низки країн. Особливо, якщо ці країни мають власні амбіції або їхній кордон досить далеко від кордонів Росії.
Також в умовах геополітичної нестабільності очевидне і переформатування самої Європи. Все це підсилюється тим, що керівництво країн Європи побоюється реакції власного електорату, який не готовий до погіршення своїх власних умов існування. За таких обставин сподіватися на довготривалу і, найголовніше, необхідну вже сьогодні допомогу потрібно вкрай обережно.
Разом із тим Сполучені Штати Америки залишаються країною фактично необмежених можливостей та з найбільш розвиненою економікою. США сьогодні володіють значними запасами застарілих або готових до утилізації ракет, передача яких Україні могла б стати дієвим рішенням. Це озброєння не потребує додаткових бюджетних витрат на утилізацію, а для України є життєво необхідним.
Наприклад, на кінець 2023 року в США виготовлено понад 170 000 ракет Hellfire різноманітних модифікацій. Значна частина цих боєприпасів випущена ще в 1998–2018 роках, а строк їхньої експлуатації зазвичай становить 20–25 років, після чого вони потребують офіційного списання або утилізації.
Крім того, в рамках багаторічної програми Пентагону здійснюється поступовий перехід на нову систему JAGM, яка витісняє Hellfire виробничо й операційно. А отже, значна частина застарілого озброєння буде утилізована або передана іншим країнам-союзникам. Україна може скористатись цим шансом, системно надсилаючи офіційні запити в рамках різноманітних програм, аргументуючи потреби в оперативному посиленні обороноздатності та гарантуючи США раціональне розпорядження запасами.
США ж у рамках розбудови нового світового порядку, ймовірно, прагнуть забезпечити своє домінування в Західній півкулі, на Тихому океані, зменшити залученість до процесів у Старому світі, зробивши це за рахунок Європи і Канади.
Саме тому президентські перегони в США в 2024 році привели до очікуваних негативних змін у зовнішній політиці щодо підтримки України. Як результат, у контексті нової реальності військова допомога більше не є автоматичною або гарантованою.
Пріоритетність до діалогу з Росією, яка, можливо, зумовлена саме власним баченням ситуації, генерує нові виклики для політичної та безпекової системи. Ситуація потребує негайних заходів для відновлення уваги Сполучених Штатів Америки до підтримки України. Бо саме перемога України є головним чинником збереження глобального лідерства США.
Водночас втрата чіткої позиції Вашингтона щодо України дедалі очевидніше використовуватиметься новою геополітичною віссю Росія – Китай як для послаблення трансатлантичної єдності, так і для переформатування світового порядку.
Йдеться про те, що скорочення воєнної допомоги Україні певним чином підбадьорює Росію до активних дій проти України, а її союзників, зокрема Китай, до активної реалізації своєї геополітичної доктрини стати "світовою лідируючою силою". Особливо це стосується Тайваню та отримання можливості відрізати логістичні шляхи через Малаккську протоку, а також низки інших дій.
За таких умов стає очевидною загроза для Сполучених Штатів втратити де-факто позицію "лідируючої світової сили".
Також очевидно, що з урахуванням останніх ударів по об'єктах в Ірані в червні 2025 року геополітична ситуація продовжує загострюватися. Для США цілком реальною стає перспектива отримати одночасно два нових театри воєнних дій на Близькому Сході та в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Така ситуація вимагатиме безпосередньої участі в бойових діях збройних сил та військово-морського флоту США. Вартість для США буде незрівнянно вищою за допомогу Україні. Зупинити обидва конфлікти можна за рахунок демонстрації сили США через допомогу Україні.
Скорочено. Повністю https://www.pravda.com.ua/columns/2025/07/11/7521193/
Валерій ЗАЛУЖНИЙ для "Української правди"
| Читайте також |
| Коментарі (0) |