Мій Крим

* * *
Мій Крим був іншим – юним, босоногим,
він пахнув пряним степом золотим –
таким духмяним і таким розлогим, –
той незабутній, той щасливий Крим…
Село південне, милий серцю суржик,
налите в глечик пінне молоко,
а вечорами то сюрчить, то струже
невтомний коник за нічним вікном…
Сама вертає з череди корова –
її вітають мальви у дворі,
пухнастий персик, грушечка медова
і вишеньки-черешеньки старі…
А ранки, ранки! Сонце – як дзвіниця,
шовкове море, нескінченний пляж;
на фото – темні ноги, білі лиця
і штучна пальма – вічний антураж
отих наївних кримських фотосесій:
єдиний знімок – на увесь сезон!
Всі інші кадри – там, у піднебессі,
де тільки море, степ і горизонт…
Мені і досі сниться, як чекає
на листоношу і на мій привіт
старенька бабця – хусточкою сяє,
білесенька, стоїть біля воріт…
Все відбулось, безсмертям окошилось,
і сонце вже по-іншому встає,
а там, за перешийком, залишилось
дитинство анексоване моє…
2021

Наталія КОВАЛИК