Фермери з путом беруться за ціп, косу і серп

Мабуть, не кожен читач, особливо молодий, знає терміни, винесені в заголовок. Ну, знають косу. Серп колись був навіть на гербі СРСР. Призабутим уже ціпом молотили зерно. А путо — це мотузка, якою зв’язують передні ноги коня, пускаючи його пастися, — щоб далеко не втік.

Так от, зовсім не випадково один з делегатів обласної конференції фермерів прибув на неї в Чернігів з путом, яке й продемонстрував зібранню. Пояснивши, що фермера нині спутано по руках і ногах, як далі працювати — невідомо. А найколоритнішою постаттю був на конференції голова Ніжинської районної асоціації фермерів Володимир Ювко, котрий убрався в домоткані штани, сорочку й постоли, а ще виставив перед трибуною отой самий ціп. Чи то як знак того, що скоро знову повернемось до цього ручного «комбайна», чи закликаючи молотити недругів фермерства і загалом селянства. Словом, допекло…

Голова обласної асоціації фермерів Петро Янковенко, виступаючи з доповіддю, невесело пожартував: «Світле майбутнє українського села — в тумані».

Торік на підтримку фермерських господарств Чернігівщини було виділено державою всього 3,4 мільйона гривень. Не виходить навіть по 10 тисяч гривень на кожного, а це смішні кошти майже на сотню гектарів ріллі в середньому на фермера.

Про вкрай низькі закупівельні ціни на продукцію селян вже говорено-переговорено. Але навіть при цьому спробуй ще її продати. Яскравий приклад — урожай хліба 2008 року. Він небувалий за часи незалежної України. Але по сьогодні лежать непроданими 33 мільйони тонн українського зерна нового врожаю — стільки іноді держава намолочувала загалом. Мізерну кількість хліба держава закуповує через Аграрний фонд. На експорт за кордон — взагалі прорватися практично неможливо. Поки ми ведемо дебати, вступати до Євросоюзу чи ні, там, в ЄС, торгують передусім своїм зерном, а нашого не пускають і близько.

Чергового удару по фермерству завдає зараз монополізація на селі, простіше кажучи, утворення величезних «латифундій» — агарних структур, які створюють бізнесові корпорації. Називалися й цифри. У відомого вугільного магната Звягільського вже є й «латифундія» на 200 тисяч гектарів. Утім, це не рекорд. На Донеччині, на Київщині вже є корпорації, які прихопили по 220 — 236 тисяч селянської землі. В оренду, звичайно. Але із землі витісняється не лише простий селянин, а й фермер. Хоч саме дрібний і середній товаровиробник, наголошували на конференції, годує Європу і світ.

Наступом олігархів на фермерство дехто пояснює й численні «наїзди» з боку податківців, правоохоронних органів, як це було в Менському районі. Або інша проблема — неможливість нормально оформити оренду майна, яке селяни згодні передати фермерам. Той же Володимир Ювко вже тривалий час і поки що безуспішно добивається оформлення переданої йому в оренду техніки. Без цього жоден його трактор просто не може виїхати за ворота. А як же працювати? Спробуй-но також узяти в оренду якийсь зерносклад, гараж, майстерню — теж одні перепони. «Де нові трактори й сільгоспмашини, нові сорти?» — запитував з трибуни Ігор Виноград з Бобровиччини.

Невже ж дійде до серпа й ціпа українське село, яке могло б годувати пів-Європи?

Петро АНТОНЕНКО.