Патріарху Філарету — 80 років!

Сьогодні глава Української православної Церкви Київського патріархату владика Філарет відзначає 80-річчя. Чернігівське обласне товариство "Просвіта" імені Т.Шевченка щиро вітає Його Святість і просить його першосвятительських молитов за нашу Україну. Іс полла еті деспота!

Нижче -- публікація зі свіжого номера газети "Сіверщина".

Патріарх Київський і всієї Руси-України Української православної церкви Київського патріархату Філаре́т у травні — червні 1990 року був головою Помісного собору РПЦ 7 — 8 червня 1990 року, одним з кандидатів на московський патріарший престол і став одним з ініціаторів відокремлення Української православної церкви від Московського патріархату в 1992 році. З 20 жовтня 1995 року Патріарх Київський і всія Руси-України — предстоятель УПЦ КП. У вільний час займається перекладом богослужбових книг на українську мову.

Єпископ Віденський і Австрійський

Народився патріарх Філарет, тоді ще Михайло Антонович Денисенко, 23 січня 1929 року у с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області у робітничій родині. Виховувала його мама, бо батько загинув на фронті. 1946 році по закінченні середньої школи вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, закінчив її з відзнакою — і того ж року вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсі (1 січня 1950 р.) прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета.
15 січня 1950 року Святійшим Патріархом Алексієм був рукопокладений в сан ієродиякона, а 18 червня 1951 року — у сан ієромонаха. У 1952 році закінчив МДА з ученим ступенем кандидата богослов'я і був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завіт) у Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у МДА, пізніше призначається на посаду іспектора Саратовської духовної семінарії зі зведенням у сан ігумена. 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
У 1960 році призначений керуючим справами Українського екзархату м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської православної церкви при Александрійському патріархаті у місті Александрія в Єгипті.
4 лютого 1962 року відбулася хіротонія на єпископа в м. Ленінграді. 3 червня 1962 року по жовтень 1962 року виконував обов'язки екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської православної церкви у жовтні 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрійським. 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду, екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 року Святійшим Патріархом Алексієм зведений у сан митрополита.
На запитання про співпрацю з КДБ (адже тоді виїзд за кордон, тим паче у такій ролі, свідчив про контакти з цією організацією) патріарх Філарет відповідає, що так контакти мав, але намагався звести їх до мінімуму.
«У радянські роки під ковпаком КДБ були всі, не тільки церква, — розповідає Патріарх в одному з інтерв’ю, — але і вчені, письменники, артисти, журналісти, лікарі і так далі. Але церква все-таки контролювалася більше за всіх, оскільки це була ідеологія, яку взагалі не сприймала радянська влада. Відмовитися від співпраці з КДБ було просто неможливо, оскільки, наприклад, на призначення єпископів потрібен був дозвіл "кадебістів". Але ж і служити можна по-різному: одні священики стали інформаторами, а інші лише вдавали, що співробітничають. Ми всіх донощиків у церкві знали і ставилися до них відповідно. Що стосується мене особисто, то я проти совісті ніколи не йшов!
...Коли ще в 50-их роках, за життя Сталіна, до мене вперше прийшли з КДБ, я відразу ж заявив, що не буду ні доносити на своїх колег, ні видавати органам таємницю сповіді, чого, власне, від мене вимагали. Тоді переді мною на стіл "кадебісти" поклали пістолет і стали погрожувати, що зараз вони мене вб'ють, якщо я не погоджуся співробітничати. Я відповів: "Убивайте, я не боюся смерті, тому що вірую в життя вічне. Тому мені все одно — молодим або старим я туди потраплю". От так вони і пішли ні з чим».

Творець Української православної церкви

Через хворобу Патріарха Пимена всю роботу з підготовки та проведення святкування 1000-ліття хрещення Русі вів митрополит Філарет.
Після смерті Патріарха Пимена 3 травня 1990 року Священним Синодом таємним голосуванням був обраний місцеблюстителем Московського патріаршого престолу. Був головою Помісного собору РПЦ. Єпископат Української православної церкви, за ініціативи митрополита Філарета, прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і архієреїв Російської православної церкви про надання Українській православній церкві самостійності і незалежності в управлінні. 25 — 27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, одноголосно обраний українським єпископатом, став Предстоятелем Української православної церкви. 26 жовтня 1990 року у Софійському соборі Патріарх Алексій II оголосив рішення архієрейського собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріаршу грамоту на право бути Предстоятелем Української православної церкви.
Після ухвалення рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року про проголошення України незалежною державою митрополит Філарет 1 — 3 листопада 1991 року скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно ухвалив рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української православної церкви. Собор звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1 — 2 квітня 1992 року фактично відмовив надати Українській православній церкві автокефалію.
Патріарх Алексій II вирішив неканонічним засобом усунути митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української православної церкви і поставити на його місце свого ставленика — митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 року у порушення канонів, Уставу УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріарха Алексія II, у Харкові був скликаний «собор», який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Їм став митрополит Володимир (Сабодан), який був тоді керуючим справами Московської патріархії (РПЦ). За жартом долі, висвячував його на єпископа у 1966 році саме Філарет.
Архієрейський собор РПЦ вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за його намір відділитися від Російської православної церкви для утворення Помісної Української православної церкви.
Анафема!
11 червня 1992 року Собор РПЦ засудив його, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рішенню Собору, вважаючи його неканонічним і незаконним.
25 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський православний собор, на якому відбулося об'єднання Української православної церкви і Української автокефальної православної церкви в єдину Українську православну церкву — Київський патріархат. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ — Митрополита Філарета було обрано заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України –Мстислава (Скрипника).
Після смерті Патріарха Мстислава, чий єпископський сан та апостольська приємність не піддавалась сумнівам з боку Вселенського православ’я (крім РПЦ МП), 1993 р. став заступником нового Патріарха Володимира (Романюка).
Після його смерті на Всеукраїнському помісному соборі у 1995 році митрополита Філарета було обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України. Відтоді плідно працює над розбудовою Помісної православної церкви в Україні, роблячи чимало і для об'єднання православних віруючих України в лоні Української православної церкви Київського патріархату.
У 1997 році за поданням єпископату УПЦ МП Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші Помісні православні церкви не розглянули, «підвісивши» таким чином українське питання.
Патріарх Філарет: «Сьогодні Київський патріархат є другою за величиною православною церквою у світі, після Російської. Що свідчить: хоча ми не маємо ще визнання — нас благословляє Господь».

Олександр ЯСЕНЧУК, за матеріалами мережі Інтернет.