Правий погляд. Йшла війна...
Чи придаємо ми належне значення назвам вулиць, міст, подій? Чи одне й те ж за звучанням слово-назва для українських громадян означає те саме поняття?
Візьмемо хоча б просте і всім зрозуміле поняття "війна". Думаю, ніхто не заперечить, що війна - це, в першу чергу, смерть людей як близьких, так і чужих. Але як тільки до слова "війна" додати якийсь прикметник, наприклад, громадянська чи вітчизняна, національно-визвольна чи загарбницька, як до смерті людей на цій війні, її учасників буде різне ставлення.
Ось яскравий приклад. Війна, розпочата в кінці 1917 року проти Української Народної Республіки(УНР) "красною" гвардією більшовицької Росії. Виникає питання - це громадянська чи національно-визвольна війна? І чи не продовжувалася ця війна до початку 50-х років XX століття? І чи не закінчилася вона лише 24 серпня 1991 року?
Те, що ця війна не припинилася у 1921 році, бо і далі гинули тисячі й тисячі українців, - сумніву немає. Жахливі голодомори 1921, 1933, 1947 років, масові репресії 1937 року, сотні тисяч полонених солдат-українців у 1941, 1942 роках, масові депортації і переселення мільйонів українців - прямі наслідки цієї війки.
Безумовно, можна пояснювати ці факти, як це роблять комуністи, зловживанням "слуг" народу, помилками вождів, підступністю ворогів або просто впертістю самих українців, які не бажали будувати світле колгоспне майбутнє усього людства - комунізм.
І якщо події 1917-1921 років в Україні більшістю українців і сьогоднішньою владою вже не розглядаються зі сталінських позицій, як громадянська війна, то на події початку II Світової війни продовжує тиснути міф Великої Вітчизняної війни, створений у брежнєвську епоху.
Переконаний, що якби не війна окупаційного комуністичного режиму проти вигаданого ними так званого "українського буржуазного націоналізму" (мабуть, від ленінської тези, що селяни - це дрібні буржуї), то жахливих жертв у війні між Німеччиною й СРСР було б набагато менше.
Нагадаю, що всього за в років (!!!) до початку війни з Німеччиною в Східній Україні було організовано страшний голодомор, за 4 роки - репресії 1937 року, а напередодні війни - масове нищення свідомого українства в Західній Україні.
Тож риторичним є питання: "Чи не вбачали "слуги" народу, які все це коїли, в кожному вцілілому українському селянинові або інтелігентові потенційного "ворога-зрадника"? А якщо врахувати, що до лав "красної" армії в першу чергу мобілізували з прифронтових зон селян (робітники повинні були евакуюватися разом з підприємством), то зрозуміло, що у найбільшому в історії воєн 600-тисячному "котлі" восени 1941 р. опинилося найбільше українських селян. Те ж саме сталося і в 1942 році під Харковом.
Навряд чи у когось зі сталінських генералів були сумніви щодо визначення всіх полонених "червоноармійців"-українців як зрадників. Те, що і в самій Росії громадянська війна не закінчилася в 1922 році, свідчить факт створення німцями з полонених росіян РОА ("Русской освободительной армии") на чолі з генералом Власовим.
У зв'язку з цим, не такими вже безглуздими виглядають інші спроби німців створення з військовополонених "красної" армії національних підрозділів з народів, що населяли "страну рабочих и крестьян".
Як ставилася до цього сталінська верхівка, свідчить, наприклад, такий факт, почутий від відомого на Чернігівщині партизанського вожака. Так, у 1943 році під час боїв на Оболонському плацдармі (біля села Оболоні Сосницького району) на радянський бік перейшов у повному складі батальон колишніх полонених башкір. Чи не наступного дня башкір кинули назад на ту ж переправу через Десну, де весь батальйон і загинув.
Чи була в цьому військова необхідність? Важко сьогодні визначити. Але дехто й досі переконаний, що башкіри тільки так і повинні були змити свою зраду перед "социалистическим отечеством".
Мабуть, за такою ж логікою діяли "слуги" народу восени 1943 року, коли сотнями тисяч мобілізували через польові військкомати українських селян і ненавченими, а часто-густо й неозброєними, кидали їх на Дніпровські плацдарми?
Чи не вважали кремлівські вожді українських селян, що два роки прожили під німецькою окупацією, потенційними зрадниками? Щодо масштабів цієї проголошеної війни, наведу лише один факт.
В Козелецькому районі Чернігівської області в селі Опеньки у сільському клубі бачив років двадцять тому стенд "Вони загинули за Батьківщину". На стенді був такий красномовний напис: "У 1941 році загинуло на фронті 43 односельці, у 1942 році - 19, у 1943 році - 347, у 1944 році - 25, у 1945 - 8".
А скільки таких сіл в Україні?!
Які ще потрібні коментарі? Сьогодні не приховати незаперечного факту, що загарбання фашистською Німеччиною України призвело до активізації українського національно-визвольного руху. Багато хто ще добре пам'ятав події 1917-1918 років. То ж московські більшовики діяли, як і тоді, підступно. З одного боку нищили українців, а з іншого - загравали з ними. Наприклад, шляхом "визнання" суверенності УРСР і навіть створення під час війни при уряді УРСР військового міністерства, запровадження ордена "Богдана Хмельницького", членства УРСР в ООН.
Але про те, що у 1941 році у кремлівських вождів були зовсім інші плани, свідчить розпуск Комуністичного Інтернаціоналу тільки у 1943 році. Сьогодні навіть для деяких комуністів виглядає дивним факт перебування в Чернігові в кінці червня 1941 року разом з українськими літераторами О.Корнійчуком і М.Бажаном німецького перебіжчика, який завіряв чернігівців, що кращі, класове свідомі сини німецького народу допомагають радянському народу і ось-ось треба чекати щось на зразок соціалістичної революції 1918 року і в загарбаній фашистами Європі.
То ж чи була війна, що почалася 22 червня 1941 року між Німеччиною і СРСР. для українців Великою Вітчизняною?
Те, що великою, - без сумніву, а от щодо вітчизняної... То з якого року?
Сергій СОЛОМАХА
| Коментарі (9) |
Авторы современных украинских учебников среди украинских героев Великой Отечественной войны выделили всего три фигуры, поставленные в один ряд, - Ковпака, Шухевича и Бандеру (Ковпак, наверное, в гробу переворачивается!). 'Молодая гвардия' уже даже не упоминается в учебниках. А о массе украинских маршалов, генералов в составе Красной армии, о Героях Советского Союза, имевших украинские корни, нет ни слова. Это не вписывается в образ 'закабаленной' Украины, которую 'империя' держала в подчинении только силой 'колониальной' армии.
Вот и путаются современные детишки, теряясь в понятиях, касающихся Второй мировой войны. Ведь термин 'Великая Отечественная' из учебников фактически изъят. Украина, согласно логике местных 'историков', воевала то ли во Второй мировой войне, то ли в советско-немецкой. Вот и бежит 9 мая на '5-м канале' целый день красная строка: '9 мая - День победы Украины во Второй мировой войне'. Оказывается, победила-то Украина, а не антигитлеровская коалиция разных стран. Рисуя положительный образ Степана Бандеры, современые новоделы истории приводят цитату, которая, должна продемонстрировать 'патриотизм' лидера ОУН: 'Ненавидит как русских, так и немцев'. Это же страшные вещи!!! Описывая послевоенный период истории авторы учебника по истории пишут: 'Сталинский режим решил 'покарать' не только украинцев, но и другие народы, которые обвиняли в предательстве', после чего следует описание депортации крымских татар. Фраза 'не только украинцев' не подкреплена никакими доказательствами, но у читателя складывается устойчивое мнение: украинцев тоже 'карали' после войны только за то, что они - украинцы. А как прокомментирован тост Сталина 'За русский народ!', сказанного им после Парада Победы: 'Официальное подчеркивание роли русского народа не предвещало ничего хорошего украинскому народу, которому Кремль не доверял за то, что он пребывал под немецкой оккупацией'... Можно сделать выводы. Современные новоделы истории - это люди без чести и совести. Главная их задача вбить в сознание граждан Украины ненависть к братскому русскому народу. | |
0
