Заступник голови облради вважає уроки Крут незасвоєними
29 січня виповнюється 90 років з того дня, коли вихованці Першої київської військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, юнаки куреня Січових Стрільців (студенти університету Святого Володимира і учні старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії) та рота гайдамаків стали на заваді більшовицького наступу на Київ. Тоді бій під невеличкою залізничною станцією Крути неподалік від Ніжина забрав життя майже трьохсот українських юнаків. Їх подвиг вперше безумовно засвідчив, що в Україні з’явилися люди для яких рідний край — понад усе.
Про значення бою під Крутами, приклади та уроки історії ми говоримо із головою Ради Чернігівської обласної організації Політичної партії Народний Союз „Наша Україна”, заступником голови Чернігівської обласної ради Олегом Обушним.
— Олеже Олексійовичу, що для вас особисто означає цей бій під Крутами?
— Для мене це, перш за все, урок, який дала нам історія. У січні 1918 року кілька сотень молодих патріотів стримували більш ніж в десять разів чисельніший загін противника. Цей бій відіграв певну стратегічну роль, адже відбувся в день, коли в Києві почалося січневе більшовицьке повстання. Молоді люди, а їм у середньому було 19 років, на добу затримали просування червоних військ на Київ. Це дало змогу виїхати і урядовцям Центральної Ради, і частині мирних жителів. Але бій під Крутами не був визначальним у ході тієї війни, яку програла молода Українська держава. Її уряд, який із середини роздирали міжпартійні та міжфракційні протиріччя і ворожнеча, не зміг втримати владу. Завважте, що тоді в України був шанс вибороти свою незалежність, але відірваність лідерів УНР від народу, власна політична недалекоглядність, не дала цей шанс реалізувати. Фінляндія, невеличкі прибалтійські республіки зуміли відстояти незалежність, а Україна із багатомільйонним населенням і потужними ресурсами цього зробити не змогла. Тодішня політична еліта не зрозуміла свого призначення — створити та відстояти вільну незалежну Україну. Їй не вдалося об’єднати величезний потенціал нації. І українці десятиліттями змушені були пожинати плоди цієї нездатності — колективізацію, Голодомори 1932-1933, 1946-1947 років, репресії, багатомільйонні втрати під час II світової війни. Тож бій під Крутами — це урок, який потрібно вивчити і запам’ятати.
— Навколо бою під Крутами, за десятиліття з’явилося, не побоюся цього слова, багато міфів. Різні політичні сили оцінюють ці події по різному. Як ви вважаєте, чи потрібна ця міфологізація?
— Політичні спекуляції навколо подій під Крутами почалися майже відразу після того, як у березні 1918 Центральна Рада вирішила поховати залишки загиблих студентів на Аскольдовій могилі у Києві. Вже тоді з’явився міф про те, що під Крутами загинуло 300 студентів. Але ж це не зовсім правильно. У бою під Крутами брали участь дві сотні юнкерів Першої київської військової школи імені гетьмана Богдана Хмельницького, рота гайдамаків і лише одна сотня “Куреня Січових Стрільців”, який формувався із студентів та гімназистів. Погодьтеся, що юнкери це люди навчені тримати зброю. А от, хто віддав наказ вступити в бій необстріляним студентам, які вперше взяли в руки гвинтівку, достеменно невідомо. 29 (16) січня юнкери та студенти, які окопалися вздовж залізничної колії між Крутами та Плисками, дали бій більшовицькому загону. Коли набої скінчилися, юнкери і студенти відступили до ешелону. Але, нажаль, приблизно 30 бійців із студентської сотні, під час відступу заблукали і прийшли на станцію Крути, яка вже була зайнята червоними. На них чекала мученицька доля. Розлючені великими втратами, а в бою тоді загинуло кілька сотень червоногвардійців, більшовики розстріляли полонених юнаків. Всього ж у бою загинуло приблизно 300 захисників Крут. Потім почали з’являтися міфи. За часів української революції вони слугували певним політичним силам, які звинувачували Центральну Раду та її керівництво у загибелі молоді. Дуже прикро, що і нині ніхто не хоче чути правди. Але те що сталося під Крутами, було безумовно подвигом. Молоді люди відгукнулися на заклик захистити свою Батьківщину. Головне — це символ жертовності, віра у світлі ідеали України. У кожного народу є такі символи, на яких виховуються покоління. У греків — це битва під Фермопілами, коли 300 спартанців царя Леоніда загинули, захищаючи прохід у Фермопільський ущелині. Вони програли цю битву царю персів Дарію, але потім греки перемогли персів. Росіяни у 1812 році програли французам битву під Бородіно, і Наполеон увійшов до Москви, хоча й потім програв війну. Цю поразку під Бородіно росіяни перетворили на перемогу, і вже покоління пишаються звитягою своїх військ. Нам цього треба навчитися. Останніми роками політики, приїжджаючи в Крути, більше говорять про трагедію і оплакують загиблих. Але герої цього бою — переможці. Вони здобули перемогу духу! І на цьому треба виховувати підростаюче покоління.
— Олеже Олексійовичу, Ви вже багато років поспіль 29 січня вшановуєте пам’ять героїв Крут на місці тих трагічних подій. Чи змінилося ставлення місцевого населення до подвигу молодих патріотів?
— Я почав брати участь у вшануванні дня пам’яті Героїв Крут з 1992 року, коли цю дату ще не відзначали на державному рівні. З того часу я кожного року був серед тих, хто приїздив 29 січня на місце бою до пам’ятного знаку загиблим. Тоді місцеве населення, під впливом комуністів — голів сільських рад, колгоспів та районних начальників, вороже ставилися до патріотично настроєної молоді, називали нас націоналістами, бандерівцями. Пам’ятаю, як ламали хрести, встановлені на місці бою, як на нас махали ціпками старенькі бабусі. Але з часом, коли люди з довколишніх сіл почали прислухатися до того, що ми їм розповідали, коли почули про те, що насправді тут відбувається, їх ставлення помінялося. Вони почали згадувати перекази старших людей, про ті події січня 1918 року. І тепер місцеві мешканці самі беруть участь у вшануванні загиблих. Люди повинні знати історичну правду. Дуже добре, що день пам’яті Героїв Крут, почали відзначати на державному рівні, що тут зараз будується достойний пам’яті героїв меморіал. Адже на цьому місці розумієш справжню історію України. Це наша жива пам’ять!
— Але чи справді всі сьогодні розуміють значення подвигу під Крутами?
— Нажаль, ні. Адже дехто продовжує жити у полоні історичних та ідеологічних міфів. Лише в минулому році невідомі негідники двічі паплюжили монумент в Крутах. Злочинці розливали фарбу, писали на пам’ятнику нецензурні слова та антиукраїнські гасла. Але наша партійна організація та її молодіжне крило взяли на себе місію відновлення монумента та дотримання порядку навколо нього. На щастя сучасні молоді люди в Україні вже оцінюють історичні реалії зовсім інакше. Вони вже знають за що і чому під Крутами 90 років тому полягли в нерівному бою їх однолітки. Тому вони й приїздять сюди кожного року 29 січня.
Розмову вів Валерій ЛИТОВЧЕНКО
| Коментарі (0) |