Куди їздять на роботу червонопартизанці, або Від Калініна до Декабристів

У сільраді села Червоні Партизани (до 1928 року — Володькова Дівиця) Носівського району можна побачити дивну табличку – «Кімната щастя». Що ж воно таке?
Про це я запитав у сільського голови Анатолія ІЛЬЯША.
— Це кімната, де ми реєструємо шлюби, місце, де молодята стають на рушник.
— Що говорить статистика про «кількість щастя» у вашому селі?
— Зареєстровано 27 шлюбів, 28 народжень, померло 105 осіб. Населення — п’ять з половиною тисяч. У селі є дві школи — початкова та середня, є шкільний музей. Діючий колгосп, є перукарня, аптека, магазини, ходять два автобуси. Біля зупинки електрички працює платна велостоянка.
— А куди ж їздять мешканці села електричкою?
— На роботу до Києва. Там працюють у метрополітені, в охороні, в міліції.
Пройшовшись по селищу, можна помітити, що це такий собі своєрідний «комуністичний» заповідник. З вулиці Калініна можна потрапити на вулицю Паризької Комуни, а звідти — на Декабристів. Поруч з Червоними Партизанами знаходиться село з назвою Шлях Ілліча.
— А ми не перейменовували вулиць, — розповідає пан Анатолій, — зібралися громадою і вирішили: нехай залишається пам'ять, та й мороки з перейменуванням багато, треба змінювати всю документацію, а вулиць у нас — аж 97.