реклама партнерів:
Головна › Новини › 

Наш кореспондент - на Дунаї!

У роботi мiжнародного форуму «Дунай-2007» брав участь представник «Сiверщини»
Козаки колись спiвали чудову пiсню «Їхав козак за Дунай», вони збудували там потужну Задунайську Сiч, яку ми ще маємо вiдродити у первiснiй красi й силi, якщо нас не здолають сон розуму, паралiч серця, атрофiя совiстi. Дельта Дунаю зберiгає в собi найдавнiшi Трипiльську, Гумельницьку культури; мужнiй князь Святослав мрiяв жити у мальовничому Переяславцi-на-Дунаї, вiдчувши тут велич i таємницю часопростору Дунаю.
Про незвичайного дунайського оселедця чули багато. Але навiть українцi їдять його нечасто, а для захiдних європейцiв вiн взагалi небачений делiкатес. I це при тому, що «дунайку» люблять абсолютно всi.
«Дунайку» завжди їли тiльки обранi. В основному до них належали самi мешканцi Килiйського району, а точнiше — мiстечка Вилкове (справжня українська Венецiя) та кремлiвськi чини. Крiм оселедця, тут завжди було багато червоної риби.
Смак у тутешньої риби незрiвнянний, причому кожна страва – юшка, риба тушкована, смажена чи копчена – має особливий аромат. Її принципова вiдмiннiсть вiд iнших видiв – незвичайна соковитiсть i жирнiсть, вона просто тане в руках, а тим бiльше – у ротi. Менi довелося вiдвiдати цi страви, смак яких неможливо забути.
Але риби нинi мало. За роки незалежностi була вiдчутна безгосподарнiсть керiвничої верхiвки. Природнi гирла дельти української частини Дунаю, якi споконвiку були суднохiдними, за 16 рокiв замуленi настiльки, що навiть риба не може зайти в Дунай з Чорного моря. Барова частина гирла Бистрого з майже 8 метрiв глибини зменшена в деяких мiсцях майже до нуля — спокiйно можна було б пройти пiшки.
Сусiди по кордону рiки – румуни скористалися нашою безгосподарнiстю та на повну потужнiсть використовують штучний суднохiдний Сулинський канал, який розташований у зонi їхньої заповiдної територiї. Менi довелося проїхати по воднiй частинi Румунiї, по цьому штучному каналу. Перше враження – шок вiд того, що заповiдна зона Румунiї по-
стiйно зменшується. Води каналу вимивають лiву частину берегової резервацiї. Багато дерев вже знаходяться в водi. Румуни тотально вирубують дерева, якi ще на сушi. Дерева хоч як стримують розмивання берега. А що ж далi буде пiсля вирубування?
У свою чергу, українськi можновладцi зрозумiли, що країна втрачає контроль над найважливiшою дiлянкою глибоководного суднового ходу Дунай — Чорне море, який є дуже важливою частиною ланцюжка європейських внутрiшнiх водних шляхiв та мiжнародного водного коридору, який з’єднує Балтiйське та Чорне моря.
Чи Україна може вiдмовитись вiд ролi головного гравця? Невже ми настiльки багатi, щоб вiддавати головну роль румунам?
Я вважаю, що це зрада нацiональних iнтересiв країни.
За результатами дослiджень англiйського iнституту Рендел за коефiцiєнтом транзитностi Україна має перше мiсце в Європi. Вiдповiдно до висновкiв експертiв ЄС у сферi транспорту вартiсть послуг з перевезення вантажiв мiж Європою та Азiєю у найближчi десять рокiв товарообмiну зросте на 100 мiльярдiв доларiв. Втiлення низки проектiв щодо розвитку України як транзитної держави дасть змогу Українi отримати частину цих коштiв, приблизно 10 – 15% (10 – 15 млрд доларiв). Подальша iнтеграцiя нацiональної транспортної системи в мiжнародну систему вiдповiдає стратегiчним цiлям України i сприяє входженню України до ЄС.
Саме тому була вiдновлена суднохiдна барова (вхiд з Чорного моря в рiчку Дунай) частина гирла Бистре.Вже зараз тут проходять щороку бiльше 500 судiв. Але це тiльки початок. Румуни позбавленi монополiї й тому вимушенi знизити тарифи на транзит через свiй штучний канал у 2,5 разу.
Тепер можна здогадатись, чому в румунськiй пресi формують думку, що вiдновлення суднохiдної української частини дельти Дунаю шкодить екосистемi заповiдних частин Румунiї (!).
На мiжнародний медiа-форум «Danube-2007» були запрошенi науковцi, екологи та журналiсти з Румунiї, щоб вислухати їхню точку зору, ознайомитись з документацiєю. Але був присутнiй тiльки консул Румунiї в Одесi, який весь час мовчав.
А Україна вже почала крокувати вперед до iнтеграцiї європейської спiльноти, захищаючи свої нацiональнi iнтереси.
Олександр МАЙШЕВ,
оглядач «Сiверщини» з питань євроiнтеграцiї.


«Українська Венецiя»
Mешканцi Вилкового жартома кажуть, що їхнє мiсто – єдине мiсце у свiтi, де напiдпитку громадяни хитаються не впоперек вулицi, а вздовж – назад-уперед. I це не перебiльшення – такi суворi реалiї мiсцевого ландшафту.
Мiсто виникло, можна вважати, випадково i далеко не в найпридатнiшому для життя мiсцi. Саме сюди в серединi XVII сторiччя бiгли тi, що не бажали вiдступитися вiд своїх поглядiв i пiдкоритися никонівськiй релiгiйнiй реформi люди. На березi Дунаю їм навiть встановлено пам’ятник: старовiр, пересилюючи втому й бiль, несе величезний хрест. Пiзнiше до цього безлюдного краю, що являє собою 15 великих i понад 150 маленьких островiв, переселялися норовистi українськi козаки, що виспiвували пiснi про «запорожцiв за Дунаєм». Перша офiцiйна згадка про Вилкове датована 1762 роком, щоправда, тодi воно ще iменувалося поселенням Лiпованське. Назва Вилкове прижилася пiзнiше: в цьому мiсцi Дунай розгалужується на три гирла (рукави) – Очакiвське, Старостамбульське i Бєлгородське, а ручкою «столового прибору» служить Килiйське гирло.
Дельта Дунаю – єдине мiсце у свiтi, де земна суша упевнено наступає на море i приростає за рахунок природного намивання рiчкового мулу. Але побудувати будинок на мулкому березi – справа непроста. Тому для спорудження дамб, пiдготовки фундаменту для будинку й насипу пiд город люди змушенi були iз зарослої очеретом драговини викопувати мул i переносити його на заздалегiдь вибране для будiвництва мiсце. Так i виникла українська Венецiя: багатокiлометровi канали мiж будинками поступово заповнила рiчкова вода, i будинки фактично опинилися на острiвцях. Навiть сьогоднi велика частина мiста не має вулиць у нашому звичному уявленнi. Замiсть них – єрики (канали, рiчки та протоки), по яких, немов на автомобiлях, снують мiсцевi мешканці. Але все ж за традицiєю цi широкi та вузькi воднi артерiї носять гордi назви: вулиця Максима Горького, вулиця 28 червня, провулок Рибацький... Щоправда, вздовж них немає тротуарiв, їх замiнюють так званi кладки: спецiальнi мiстки завширшки у двi дошки, що спираються на невеликi стовпчики, тягнуться бiльш нiж на 80 км. Без човна тут просто не проживеш: на 3,5 тисячах маломiрних плавзасобах люди пересуваються у своїх справах, рибалять i перевозять всiлякi вантажi. Тут човен важливiший за автомобiль, велосипед чи коня. Вiн – годувальник i предмет неприхованої гордостi.
Особливою, мало кому знайомою романтикою пронизане життя в мiстi Вилкове. Враження посилюють безмiрна кiлькiсть чудового вина, дивовижно свiже повiтря i унiкальнiсть природи розташованого поблизу Дунайського бiосферного заповiдника. Але проблеми виникають, як кажуть, на рiвному мiсцi. Наприклад, така проста i природна для бiльшостi людей рiч як питна вода тут є завжди бажаною i ...недоступною всiм спраглим. Населений пункт, що вирiс у плавнях, фактично не має своєї чистої води. Колодязь викопати тут неможливо – його швидко наповнює каламутна рiчкова вода. Тому мiсто живе за рахунок привiзної води, а єрики населення використовує пiд суто побутовi потреби: попрати бiлизну, помити посуд i взуття. Причому це може робитися одночасно з двох бокiв надто близьких бережкiв i без найменшого натяку на утиск: у мiсцевих мешканців немає зайвих комплексiв, так прийнято здавна, це продиктовано самими умовами життя. Вилковчани не красуються вишуканим вбранням i поводяться дуже скромно. Вони – справжнi трудяги, але через обставини вимушенi мешкати в погано впорядженому районi. А могли б закинути рибальськi снастi й жити, приспiвуючи, тiльки на прибутки вiд туризму. За вiдповiдного сервiсу та умiлої рекламної кампанiї тут вiд мандрiвникiв iз усього свiту вiдбою не було б. Є над чим задуматися.



Теги:О.Майшев, національні інтереси, Дунай


Читайте також



Коментарі (0)
avatar