100 років журналу "Всесвіт"
15 січня 100 років тому було засновано журнал Всесвіт (https://www.facebook.com/Vsesvit.Ukraine) - найстаріший український журнал іноземної літератури, заснований у Харкові Василем Елланом-Блакитним.
Важко переоцінити значення "Всесвіту" - найстарішого українського літературно-мистецького журналу - для української культури. Багато світових імен відкрив він своїм читачам.
"Найкращий журнал Радянського Союзу, що вберіг сотні тисяч від маланчуківської русифікації, поки гебня не схаменулась і не змінила головреда.", - сказала Оксана Забужко про "Всесвіт", допоки його головним редактором був Дмитро Павличко.
Ідея створення журналу "Іноземної літератури" виникала ще у 1919 р., в часи УНР, але тоді не судилося.
Участь у створенні журналу брали, зокрема Микола Хвильовий - літературний редактор, Олександр Довженко - художній редактор.
У 1925-1934 рр. журнал виходив двічі на місяць. У жовтні 1934 р. його було закрито, а більшу частину працівників репресовано і знищено.
У 1958 р. журнал відновив роботу і щомісячно виходив у Києві. "Універсальний ілюстрований журнал" було перетворено на часопис перекладів. Друге народження журналу пов'язане з ініціативою Спілки письменників України і, зокрема, Максима Рильського. Представниками школи перекладів були, зокрема, Микола Лукаш і Павло Загребельний.
Половину публікацій в той час мали становити твори письменників "соціалістичного табору". Журнал працював в умовах цензурного контролю і політичного тиску.
У 1971-1978 рр. головним редактором був Дмитро Павличко, з 1978 до 1986 р. - Віталій Коротич, потім багаторічним головним редактором став Олег Микитенко (син письменника Івана Микитенка), який помер у 2020 р. З 2000 р. "Всесвіт" виходить раз на два місяці.
У своїй статті "Шлях "Всесвіту"" Олег Микитенко писав про той час: "Журнал зобов’язаний був спрямувати свої публіцистичні зусилля на виховання доктрини пролетарського інтернаціоналізму та викриття міжнародного імперіалізму, заплющуючи очі на імперіалізм вітчизняний; викривати паліїв третьої світової війни, не бачачи власних мілітаристів і підпалювачів збройних конфліктів у різних кінцях світу; викривати "український буржуазний націоналізм" і не зважати на великодержавний шовінізм і русифікацію…; широко висвітлювати діяльність нечисленних українських закордонних організацій, зорієнтованих на співробітництво з СРСР, і повністю ігнорувати мільйону українську еміграцію або "боротися" з нею, як з "ворогами і зрадниками".
У 1989 р. журналом заснована літературна премія "Ars Translationis" ("Мистецтво перекладу") імені Миколи Лукаша, яка щорічно присуджується найкращим українським перекладачам.
До 1993 р. незмінним принципом журналу було видавати іноземну прозу вперше на радянському і пострадянському просторі, тобто вся проза, що тоді з'являлася у "Всесвіті", виходила вперше. У ті часи український журнал шукали навіть читачі, які часом лише поверхнево, без ґрунтовного знання української, знайомились з найкращими творами. На базі "Всесвіту" створено потужну школу українського перекладу та перекладознавства.
"Всесвіт" має друковану і електронну версії.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
Важко переоцінити значення "Всесвіту" - найстарішого українського літературно-мистецького журналу - для української культури. Багато світових імен відкрив він своїм читачам.
"Найкращий журнал Радянського Союзу, що вберіг сотні тисяч від маланчуківської русифікації, поки гебня не схаменулась і не змінила головреда.", - сказала Оксана Забужко про "Всесвіт", допоки його головним редактором був Дмитро Павличко.
Ідея створення журналу "Іноземної літератури" виникала ще у 1919 р., в часи УНР, але тоді не судилося.
Участь у створенні журналу брали, зокрема Микола Хвильовий - літературний редактор, Олександр Довженко - художній редактор.
У 1925-1934 рр. журнал виходив двічі на місяць. У жовтні 1934 р. його було закрито, а більшу частину працівників репресовано і знищено.
У 1958 р. журнал відновив роботу і щомісячно виходив у Києві. "Універсальний ілюстрований журнал" було перетворено на часопис перекладів. Друге народження журналу пов'язане з ініціативою Спілки письменників України і, зокрема, Максима Рильського. Представниками школи перекладів були, зокрема, Микола Лукаш і Павло Загребельний.
Половину публікацій в той час мали становити твори письменників "соціалістичного табору". Журнал працював в умовах цензурного контролю і політичного тиску.
У 1971-1978 рр. головним редактором був Дмитро Павличко, з 1978 до 1986 р. - Віталій Коротич, потім багаторічним головним редактором став Олег Микитенко (син письменника Івана Микитенка), який помер у 2020 р. З 2000 р. "Всесвіт" виходить раз на два місяці.
У своїй статті "Шлях "Всесвіту"" Олег Микитенко писав про той час: "Журнал зобов’язаний був спрямувати свої публіцистичні зусилля на виховання доктрини пролетарського інтернаціоналізму та викриття міжнародного імперіалізму, заплющуючи очі на імперіалізм вітчизняний; викривати паліїв третьої світової війни, не бачачи власних мілітаристів і підпалювачів збройних конфліктів у різних кінцях світу; викривати "український буржуазний націоналізм" і не зважати на великодержавний шовінізм і русифікацію…; широко висвітлювати діяльність нечисленних українських закордонних організацій, зорієнтованих на співробітництво з СРСР, і повністю ігнорувати мільйону українську еміграцію або "боротися" з нею, як з "ворогами і зрадниками".
У 1989 р. журналом заснована літературна премія "Ars Translationis" ("Мистецтво перекладу") імені Миколи Лукаша, яка щорічно присуджується найкращим українським перекладачам.
До 1993 р. незмінним принципом журналу було видавати іноземну прозу вперше на радянському і пострадянському просторі, тобто вся проза, що тоді з'являлася у "Всесвіті", виходила вперше. У ті часи український журнал шукали навіть читачі, які часом лише поверхнево, без ґрунтовного знання української, знайомились з найкращими творами. На базі "Всесвіту" створено потужну школу українського перекладу та перекладознавства.
"Всесвіт" має друковану і електронну версії.
Підготовлено за матеріалами з відкритих джерел.
| Читайте також |
| Коментарі (0) |