Хто зурочив правих?
Причини кризи правого спектра обговорювались під час «круглого столу» у «Сіверщині». У ньому взяли участь Сергій БУТКО – історик, представник Українського інституту національної пам'яті у Чернігівській області, Валерій Сарана – перший голова Руху, Петро Антоненко – журналіст, голова редакційної ради «Сіверщини», Олександр Шевченко – голова «Молодої просвіти», Олександр Ясенчук – кореспондент газети «Сіверщина», ведучий.
«Післявиборчий період, — розпочав обоворення Олександр Ясенчук, — для націонал-демократичних, націоналістичних партій не найкращий. Повсюдно відбуваються різноманітні відколи, розколи. Чим пояснити цю кризу? Вроджена вада, робота спецслужб, відсутність нових ідей, власні прорахунки?»
Сергій БУТКО: «Ми повинні пам’ятати, що живемо у постгеноцидному суспільстві. У минулому Україна – складова тоталітарної держави, що вийшла з однієї з найбільш жорстоких імперій, як казав лідер більшовиків Ульянов — «в’язниці народів».
На 1991 рік, коли почався розвал Радянського Союзу, формування нації просунулося вперед дуже сильно, проблеми збереглися, як і на початок століття.
Зі збірника, який ми видали торік, можна дізнатися, що ті ж самі рухівці були керівниками різних національно-демократичних організацій. Жодна ідея створення національно-унітарної організації (наприклад, Народного Руху) в якості виразника інтересів усіх націонал-демократів не виявилася результативною. Чому? Народний рух 1992 року відмовився від пропозиції Кравчука створювати уряд Чорноволу тоді запропонували посаду прем’єр-міністра. Тобто ота опозиційність, оте небажання української інтелігенції, як і в 1917 році, відразу створювати власну державу, повторилося 1991 року. У той час, коли Народний Рух зробив вирішальний внесок у створення власної держави, до взяття влади він був не готовий.
Олександр ЯСЕНЧУК: «Пробачте, але ж колються, скочуються на маргінес навіть ті партії, що вийшли з Руху, і які не є демократичними, а виступають за авторитаризм. Чому розколюються новоутворені організації, навіть недемократичні?»
Сергій БУТКО: «Зараз відпрацьовуються нові шляхи Української держави, бо старі проекти повністю себе вичерпують. По-друге, з’являється потреба у нових лідерах, нових методах формування партій. Тобто ця криза віщує народження нового формату політичних відносин в Україні».
Валерій САРАНА: «Коли Народний Рух України існував на початку 1990-их, всі течії у ньому консолідувалися навколо одної мегамети – створення Української держави. Рух об’єднував людей досить різноманітних політичних поглядів — від націонал-комуністів до осіб, що мали чіткі праві погляди».
Олександр ЯСЕНЧУК: «Яку державу Ви хотіли створити?»
Валерій САРАНА: «Можливо, наша сивочола еліта виробляла якісь плани, а на рівні області перед нами не стояло питання, яка буде держава. Ми хотіли тільки незалежної, демократичної України. Конкретики не було».
Сергій БУТКО: «У нас практично всі національно-демократичні організації виступали за українську ідею. Проте практично жодна партія не змогла дати визначення, що вона має на увазі. Навіть Донцов, написавши цілий розділ про українську ідею, змісту її не виклав. Віктор Коваль, київський історик, написав статтю, де виклав, що таке українська ідея: 1) бути самими собою; 2) розвиватися, щоб було благополуччя для цього суспільства і цієї нації. Іншими словами, багатьом набридає, коли кричать про Україну. Вони бажають, щоби Українська держава «перемагала» заробітною платнею, економікою — навіть успіхами на Олімпіаді. Вони бажають, щоби вона реалізувалася. Розвиток економіки, — це питання націоналістичне. Від розвитку економіки ми повинні йти до розвитку національного блага — це питання націоналізму. А економічний націоналізм у нас відірваний від української вишиванки, українського слова».
Олександр ШЕВЧЕНКО: «До розколів також призводять і амбіції окремих політичних лідерів. Хоча зразки для наслідування є. Візьмемо, наприклад Романа Шухевича, коли обирали лідера ОУН (революційної) у 1939 році, він свої амбіції применшив, поступився перед Бандерою. Він зміг це зробити».
Сергій БУТКО: «Віктор Федорович зараз активно формує вертикаль виконавчої влади. І у мене складається враження, що Янукович застосував досвід бандерівців. У квітні 1941 року відбувся збір ОУН, де вони порушили питання про ймовірний початок радянсько-німецької війни, завдяки якій з’явиться шанс створити Українську державу. До червня вони розробляють документацію і готують кадри для створення держави. Акт проголошення Української держави 1941 року, виголошений Ярославом Стецьком у Львові, був готовий вже тоді, а не, як поетично вважається, написаний напередодні вночі. Я не знаю, що вдасться чи не вдасться в Януковича, але бачу його бажання вибудувати чітку вертикаль влади, і вони прийшли вже з готовою командою, то отож розколів та відколів у них не передбачається. Що ж я бачу у націонал-демократів: спочатку лунають заклики, потім люди довіряють їм владу, і між нацдемами розпочинається величезна бійка».
Петро АНТОНЕНКО: «Національні сили на політичному полі «витоптані і розтоптані». Це перша теза. Чому це сталося? Можна говорити багато: про 700 років бездержавності, 70 років комунізму. Друга теза. Винні у тому, що трапилося, самі націонал-демократичні сили, олігархи просто роблять свою справу. Третя теза: стан, у якому опинилася Україна, просто катастрофічний. Потрібно визнати, що з приходом Януковича ми повернулися невідомо на скільки років назад, демократичні сили за 5 років перебування при владі повністю дискредитували себе.
Одна політична сила, яка ніяк не може проаналізувати власні поразки, пропонує творити «Праву опозицію». З ким? Рух пішов до БЮТу, КУН помер, УРП «Собор» загнувся, і так далі. Всі партії знищені. Сьогодні існує декілька опозицій, націоналістичну представляє ВО «Свобода», яка теж має право на свою, хоч і невеличку, колону. Щоби творити нову опозицію, отримати навіть моральне право, всі партії мають оголосити про саморозпуск і створення нової партії. Яку буде створено з нуля, і в якій знайдеться місце всім правоцентристам».
Сергій БУТКО: «Давайте розберемося. Всі ці розколи, об’єднання можуть відбуватися безкінечно. Але у владі ми будемо лише тоді, коли будемо потрібні суспільству. Але хто ж витоптав, як ви сказали, націонал-патріотів? Ніхто їх не витоптував, таке неможливо зробити у демократичній державі. Що ж робити? Те, що невдачі отримали стільки партій, свідчить про те, що виборець каже нам: «Ви повинні або консолідуватися, або висувати нові ідеї, або нарешті зайнятися економікою, або, хлопці, дискутуйте у пенсіонерських скверах, ви нам непотрібні».
Записав Олександр ЯСЕНЧУК
«Післявиборчий період, — розпочав обоворення Олександр Ясенчук, — для націонал-демократичних, націоналістичних партій не найкращий. Повсюдно відбуваються різноманітні відколи, розколи. Чим пояснити цю кризу? Вроджена вада, робота спецслужб, відсутність нових ідей, власні прорахунки?»
Сергій БУТКО: «Ми повинні пам’ятати, що живемо у постгеноцидному суспільстві. У минулому Україна – складова тоталітарної держави, що вийшла з однієї з найбільш жорстоких імперій, як казав лідер більшовиків Ульянов — «в’язниці народів».
На 1991 рік, коли почався розвал Радянського Союзу, формування нації просунулося вперед дуже сильно, проблеми збереглися, як і на початок століття.
Зі збірника, який ми видали торік, можна дізнатися, що ті ж самі рухівці були керівниками різних національно-демократичних організацій. Жодна ідея створення національно-унітарної організації (наприклад, Народного Руху) в якості виразника інтересів усіх націонал-демократів не виявилася результативною. Чому? Народний рух 1992 року відмовився від пропозиції Кравчука створювати уряд Чорноволу тоді запропонували посаду прем’єр-міністра. Тобто ота опозиційність, оте небажання української інтелігенції, як і в 1917 році, відразу створювати власну державу, повторилося 1991 року. У той час, коли Народний Рух зробив вирішальний внесок у створення власної держави, до взяття влади він був не готовий.
Олександр ЯСЕНЧУК: «Пробачте, але ж колються, скочуються на маргінес навіть ті партії, що вийшли з Руху, і які не є демократичними, а виступають за авторитаризм. Чому розколюються новоутворені організації, навіть недемократичні?»
Сергій БУТКО: «Зараз відпрацьовуються нові шляхи Української держави, бо старі проекти повністю себе вичерпують. По-друге, з’являється потреба у нових лідерах, нових методах формування партій. Тобто ця криза віщує народження нового формату політичних відносин в Україні».
Валерій САРАНА: «Коли Народний Рух України існував на початку 1990-их, всі течії у ньому консолідувалися навколо одної мегамети – створення Української держави. Рух об’єднував людей досить різноманітних політичних поглядів — від націонал-комуністів до осіб, що мали чіткі праві погляди».
Олександр ЯСЕНЧУК: «Яку державу Ви хотіли створити?»
Валерій САРАНА: «Можливо, наша сивочола еліта виробляла якісь плани, а на рівні області перед нами не стояло питання, яка буде держава. Ми хотіли тільки незалежної, демократичної України. Конкретики не було».
Сергій БУТКО: «У нас практично всі національно-демократичні організації виступали за українську ідею. Проте практично жодна партія не змогла дати визначення, що вона має на увазі. Навіть Донцов, написавши цілий розділ про українську ідею, змісту її не виклав. Віктор Коваль, київський історик, написав статтю, де виклав, що таке українська ідея: 1) бути самими собою; 2) розвиватися, щоб було благополуччя для цього суспільства і цієї нації. Іншими словами, багатьом набридає, коли кричать про Україну. Вони бажають, щоби Українська держава «перемагала» заробітною платнею, економікою — навіть успіхами на Олімпіаді. Вони бажають, щоби вона реалізувалася. Розвиток економіки, — це питання націоналістичне. Від розвитку економіки ми повинні йти до розвитку національного блага — це питання націоналізму. А економічний націоналізм у нас відірваний від української вишиванки, українського слова».
Олександр ШЕВЧЕНКО: «До розколів також призводять і амбіції окремих політичних лідерів. Хоча зразки для наслідування є. Візьмемо, наприклад Романа Шухевича, коли обирали лідера ОУН (революційної) у 1939 році, він свої амбіції применшив, поступився перед Бандерою. Він зміг це зробити».
Сергій БУТКО: «Віктор Федорович зараз активно формує вертикаль виконавчої влади. І у мене складається враження, що Янукович застосував досвід бандерівців. У квітні 1941 року відбувся збір ОУН, де вони порушили питання про ймовірний початок радянсько-німецької війни, завдяки якій з’явиться шанс створити Українську державу. До червня вони розробляють документацію і готують кадри для створення держави. Акт проголошення Української держави 1941 року, виголошений Ярославом Стецьком у Львові, був готовий вже тоді, а не, як поетично вважається, написаний напередодні вночі. Я не знаю, що вдасться чи не вдасться в Януковича, але бачу його бажання вибудувати чітку вертикаль влади, і вони прийшли вже з готовою командою, то отож розколів та відколів у них не передбачається. Що ж я бачу у націонал-демократів: спочатку лунають заклики, потім люди довіряють їм владу, і між нацдемами розпочинається величезна бійка».
Петро АНТОНЕНКО: «Національні сили на політичному полі «витоптані і розтоптані». Це перша теза. Чому це сталося? Можна говорити багато: про 700 років бездержавності, 70 років комунізму. Друга теза. Винні у тому, що трапилося, самі націонал-демократичні сили, олігархи просто роблять свою справу. Третя теза: стан, у якому опинилася Україна, просто катастрофічний. Потрібно визнати, що з приходом Януковича ми повернулися невідомо на скільки років назад, демократичні сили за 5 років перебування при владі повністю дискредитували себе.
Одна політична сила, яка ніяк не може проаналізувати власні поразки, пропонує творити «Праву опозицію». З ким? Рух пішов до БЮТу, КУН помер, УРП «Собор» загнувся, і так далі. Всі партії знищені. Сьогодні існує декілька опозицій, націоналістичну представляє ВО «Свобода», яка теж має право на свою, хоч і невеличку, колону. Щоби творити нову опозицію, отримати навіть моральне право, всі партії мають оголосити про саморозпуск і створення нової партії. Яку буде створено з нуля, і в якій знайдеться місце всім правоцентристам».
Сергій БУТКО: «Давайте розберемося. Всі ці розколи, об’єднання можуть відбуватися безкінечно. Але у владі ми будемо лише тоді, коли будемо потрібні суспільству. Але хто ж витоптав, як ви сказали, націонал-патріотів? Ніхто їх не витоптував, таке неможливо зробити у демократичній державі. Що ж робити? Те, що невдачі отримали стільки партій, свідчить про те, що виборець каже нам: «Ви повинні або консолідуватися, або висувати нові ідеї, або нарешті зайнятися економікою, або, хлопці, дискутуйте у пенсіонерських скверах, ви нам непотрібні».
Записав Олександр ЯСЕНЧУК
Читайте також |
Коментарі (0) |