Головна › Новини › ПОЛІТИКУМ
Вирізьблена стела нації. Роздуми після виборів
28-Лют-10 1142 5.0 1
Амплітуда позицій чи коливання політичного барометра?


Аналізуючи програмні цілі вже нового Президента України Віктора Януковича щодо подальшого розвитку України, чогось неординарного у його програмі знайти складно, на відміну від стратегічних цілей Арсенія Яценюка або, скажімо, Сергія Тігіпка. Щасливою? Так. Багатою? Згоден. Але це,погодьтеся, загально-визначені фрази. А невизначеність полягає у багатьох моментах, і основна з них — який буде векторний курс нашої держави, бо від цього залежать усі інші аспекти загальнодержавного розвитку нашої країни.
Коли запитуєш у виборців про те, чому вони голосували за того чи іншого кандидата, то відповідають, що Тігіпко, наприклад, молодий і перспективний, до того ж — банкір-фінансист, а Гриценко навів би лад у державі, бо він військова людина. Але ж і Віктор Ющенко теж за фахом банкір, але він не зміг об’єднати країну. На жаль, українці не сприйняли його доктрину щодо відродження і побудови нової української нації, як є, зокрема, у Литві чи Естонії, або у Польщі чи Латвії. Але ж і процес формування національної свідомості, яка була спаплюжена і знищена радянсько-російською експансією (давайте будемо об’єктивними) протягом століть — довготривалий. А отже, п’яти років для цього, звичайно, недостатньо.

А тим часом знову створюється пів міфічне суспільно-громадське об’єднання Українські Народні Збори, за фантазійною стелою якої стоять особи, що колись на деяку мить возвели українську націю на першу сходинку, яку ж самі вирізьбили на справжній стелі ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ. Але ці люди не врахували вельми важливої обставини: український люд за п’ять років (а, власне, чому лише за п’ять, а не за усі десять, а то й більше?) зневірився у бездарному правлінні помаранчевої влади, бо жодної щаблини міцних підмурів стосовно утвердження української державності насправді так і не було створено. І не треба «патріотам» самовтішатися. Адже конституційне закріплення державної мови відбулося не в часи президентства Ющенка, і гімн України до Основного закону увійшов теж не завдяки йому… І чи не перевантажить амплітуду різнобічних позицій до апогею відкриття й закріплення історичних чинників (пам’ятників) захоплення колишнім лідером (а чи лідером?) глечиками та бджолами? Глечики, як не прикро, колись та б’ються, а бджоли, після першого укусу, теж гинуть. . . Саме тепер потуги колишніх лідерів вісімнадцятирічної давності на певні зміни у свідомості мас мають дивний смисл через їхній напрям і мету. Все це виглядає нині суцільним мороком і обманом. І найнебезпечніше і найтрагічніше в цьому те, що організатори новостворених УНЗ (зборів) свої заходи-плани сприймають теж за ілюзію. Якщо ні — то це взагалі трагедія, і не тільки для тих, хто створює саме зараз подібні структури, які певним чином уособлюють помаранчеві кольорі, що на довгі роки для багатьох українців асоціюватимуться із вечірньою порою під час заходу сонця, за яким — темрява. І який настане після вечірніх сутінок і ночі ранок — дощовий чи сонячний, залежатиме не лише від бажань людських істот…
Більш детально на сторінці: siver.com.ua/forum/57-318-1

Сергій КОРДИК



Допомога проекту СІВЕРЩИНА - благодійний внесок

Теги:роздуми, стела, народні, українські, вибори, Вирізьблена, після, нації, збори, Чернігівська


Читайте також



Коментарі (1)
avatar
1
Пане Сергію, взагалі-то я згодний з Вами, але Ви не вказали причину такої ситуації. На мою думку, більшості українців вже навряд чи вдасться дорости до поляків, естонців, німців та інших еуропейців. Знаєте, хоча я за фахом лікар, я цікавлюся ще деякими гуманітарними науками - зокрема історією та етнографією. Перечитавши багато матеріалу з цих дисциплін, я прийшов до безрадісного висновку - в перспективі українська держава може зникнути з карти світу. Звісно, я не професійний історик чи політолог, в мене лише одна вища освіта, я можу й помилятися в таких тонкощах, але все-таки дозвольте висловити своє бачення. Розпочну з етнографії. Вам, як журналісту, пояснювати, що це за наука, я не буду, а для широкого загалу коротко скажу, що вона вивчає духовну та матеріальну культуру певного народу. Так ось, до елементів духовної культури відносяться народні традиції, вірування, обряди, пісні, прислів'я, приказки і таке інше. Звернувши увагу на поширені серед народу прислів'я, я всахнувся. Знаєте, яке прислів'я мене найбільше вразило? - "Покірне телятко двох маток смокче" чи на кшталт цього. А воно дуже поширене, особливо на сході України. Ось, на мою думку, головна вада українського менталітету. Друга, не менш страшна вада - відсутність поваги до себе, поваги до своєї мови, традицій, культури, історії, відповідальності за свої дії та вчинки. За свої майже 50 років я впевнився, що набільш зрадливі серед всіх - теж українці. Приведу два аж надто начні приклади зі свого життя. В неділю, 19 серпня 1991 року згідно графіка я чергував. Десь о 10-тій годині навідався парторг. Поцікавився, як справи, а наприкінці задав провокаційне питання - як я оцінюю ситуацію. Ну я й відповів, що думаю - спроба реакційного антидержавного заколоту. Після цієї відповіді парторг накинувся мало не з кулаками, кричав, що заявить в КҐБ і таке інше. Зауважу, що він був не московець чи єврей, а українець. Другий, діаметрально протилежний приклад. По дорозі в Донецьк моїм попутником був чоловік років 70. Він мені розповів наступне. Через деякий час після демобілізації він поїхав у гості до однополчанина в Донецьку область. Звісно, цей чоловік в тому селі ніколи не бував, і тому розпитував в перехожих, де живе однополчанин. Місцеві не казали йому правди, і він марно блукав години дві, поки випадково не зустрів однополчанина на якійсь вулиці. Запитав його, чому місцеві обманювали. Відповідь приголомшила - чужинець. В селі проживали греко-татари. Звісно, це відбувалося ще на початку 60-тих років минулого століття. Як би було зараз, не знаю, але й тоді українці здали би з кишками навіть свого. Чим не ідеальні підстави для негативного іміджу українців взагалі? А про необов'язковість українців я вже мовчу. То ж цей типовий менталітет українця дуже важко назвати еуропейським. Ось в чому пан В.Ющенко фатально помилився. На мою думку, українці ментально займають нішу між еуропейцями й московцями(азійцями) - щось на зразок перехідного типу. То ж навряд чи еуропейці приймуть нас до своєї сім'ї - самміти НАТО та Еуросоюзу яскраво це демонструють. В кращому разі з таким народом Україна буде існувати як "третій світ" - Панама, Ондурас та їм подібні країни.

З повагою Юрій Хеннінґ.

avatar