"Мазепиное дело" знайдено. 300 років було нерозпакованим!
Знайдено архів П.Калнишевського та І.Мазепи у Гатчині! Продовжується дослідження секретних російських архівних спецхранів. Маленька міжнародна команда журналістів і козаків вже здійснила кілька гучних відкриттів. Почавши розшуки кількох легендарних козацьких символів, ми вийшли на глибинні таємниці Російської імперії та сталінського СРСР. Можна привітати дослідників української історії – знайдено архіви останнього Кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського та частина архіву гетьмана Івана Мазепи!
Рівень тих пригод, які перетворилися на захопливий міжнародний детектив, можливо, через роки, оцінять історики.
Почавши з пошуків шаблі Мазепи в Канаді, ми перемістилися в США, Польщу, потім в Росію. Довели існування секретного Малоросійського спецхрану в Ермітажі. Зуміли туди пробитися і офіційно опублікували фотографію шаблі Мазепи. Яка виявилася копією. Потім було вивчення спецхранів Оружейной палати Кремля і оприлюднення їх варіанту зброї. Мимохідь ми засвітили дуже важливі для українських дослідників, Гохрани Чити і Новосибірська.
Врешті, знайшли оригінал шаблі Мазепи в суперсекретному спецхрані Адміралтейства, зумівши роздобути і частково опублікувати її інвентарний номер, як колись зробили в Ермітажі.
Як виявилося, туди ж, в підземелля Адміралтейства, спецслужби перевезли 234 НЕРОЗПАКОВАНІ ящики «Мазепинского дела» - протоколи допитів і речові докази соратників Мазепи. Скрині обклеєні стрічками з грізним написом: «Не открывать до особого высочайшего распоряжения!». Ви будете сміятися, але скрині і досі не відкрили! 300 років пройшло! Уявіть, які там лежать безцінні для істориків матеріали! Після наших публікацій, якісь великопогонні ідіоти оббили ящики фанерою з написом ЯД! І вивезли, вже знаємо куди…
Росіяни вперто не дають підтвердження зберігання в Адміралтействі унікального персня Ярослава Мудрого і частини книг з його бібліотеки (відділ древніх книг бібліотеки Салтикова-Щедріна), що перебували у власності Мазепи, а були в підземеллях Софії Київської.
Ермітаж не хоче підтверджувати існування у фондах морського козацького прапора (хоч ми давно дали фото), шапки Богдана Хмельницького, чисельних прапорів, документів, зброї.
Добре і те, що ми дізналися про ті скарби, широко повідомивши про те громадськість. Колись і в Росії до влади прийдуть розумні, освічені люди, які знімуть гриф секретності…
Нині ми дуже цікавимося секретним спецхраном №21 у Кронштадті…Зачекаємо…
Ну, і деталі обіцяної сенсації.
5 червня 1775 року, російські війська, що захопили останню, Нову Січ, спакували і вивезли до Петербургу клейноди, прапори, гармати і АРХІВ ЗАПОРОЗЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ!
Прапори і гармати розпорошені кількома російськими музеями. А от за архівом ми тихенько ганялися кілька років.
Росіяни називають його «Архівом Калнишевського». Він спокійно зберігається в секретному спецхрані Центрального військово-морського архіву Міністерства оборони РФ! 188300, Ленінградська область, м.Гатчина, Червоноармійський проспект,2!
Офіційно цього спецхрану не існує. Про нього знає дуже обмежене число людей з суворими допусками. Зрозуміло, що російські військові моряки абсолютно не цікавляться документами Архіву Запорозької канцелярії, листами Калнишевського, наказами, звітами, хроніками… Тих паперів, від самого вигляду яких, в українських істориків починають тремтіти руки… Поки що, ми не маємо детального опису архіву, але знаємо, що він у прекрасному стані, з ним фактично ніхто не працює… То чому не перевести архів до вільного доступу і не дозволити ознайомитися з ним українським історикам?
Але, це просто розмова з пусткою…
Це ще не все!
У тому ж спецхрані зберігається чимало документів з особистого архіву Гетьмана Мазепи, захопленого росіянами після Полтавської битви. Теж не вивчений, не опублікований. Про які дослідження можна говорити, коли ми першими подаємо цю інформацію, і вона звучить як сенсація…
Нагадую, що останній Кошовий отаман П.І.Калнишевський прожив 112 років! З них, останні 25 під арештом у Соловецькому монастирі.
До нашого часу дійшов Архів Коша Запорозької Січі, який є нині основним джерелом для дослідників.
Якщо нашим вдасться пробитися в Гатчину…
Вважаємо, що наша команда свою справу зробила. Без жодної бюджетної копійки! Та взагалі без всіляких фінансів! Без державної підтримки. Маємо лише ентузіазм, який іноді можна назвати фанатизмом, патріотизм і чисельні потрібні контакти. Звичайно, можемо трохи пофуліганити, опублікувавши кілька фотографій, номерів, кодів… Але, це вже деталі, які перетворюють легенди в документальні повісті та кримінальні справи.
Потрібен державний підхід. А його якраз і немає!
До Президента України звертатися безглуздо. Пробували багато разів. Кабмін – теж. Клерки Мінкульту хронічно заклопотані. МЗС без керівника, та і не хоче займатися розшуком культурних цінностей. Всі ці установи ми багато разів пройшли, отримавши чимало ворогів. Про те, як ставляться до двох україномовних культурологічних журналів «Нова Січ» і «Музеї України» в Росії, краще не будемо. Доступу до сусідньої країни у нас нема! Ми в списку ворогів… І ми розуміємо, за що…
Спробуємо зацікавити керівництво Інституту національної пам‘яті… Потрібні офіційні запити, поїздки. Про результати переговорів повідомимо.
Залишаємося в сірій зоні історії і міжнародної політики. Творимо легенди. Ні підтверджень, ні спростувань…
Час іде. Українці знають що і де шукати…
Віктор Тригуб, редактор журналів «Нова Січ» і «Музеї України»
| Читайте також |
| Коментарі (0) |