реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS
Дронтал



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Чернігів стародавній » Великий і магутній сіверянський язик - книгописання
Великий і магутній сіверянський язик - книгописання
СпудейДата: П'ятниця, 02-Трав-08, 14:46 | Повідомлення # 1
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Як Бог раздавав зерно
Кались Бог раздавав зерно, а чорт пуоддивився і рєшив вкрасти сабі трохи. От кали вже Бог раздав й пшеницю, й жито, й ячмінь з просом, то астався туольки авес. Чорту не було куди зерно пакласти, дак набрав пувний роут і став втєкать. На масту зачепився й упав. Зерно разсипалося. Чорт забув, шчо зерно називається авес, а павтарив три рази: авсот , авсот, авсот і на цюм місці вирас асот...
Записано в селі Киселювка, Менського району

Панська забаганка
На краю села жив сабі багатий-пребагатий діед Демид Жив у дабрі - пив, гуляв, а гості ад його й не виходили. Надаїло все наконєць. Якось сів вуон за стуол і задумався. Захатів шось таке, чого буть не може. Взяв бумажку й написав: «Таму, хто мені придумає таке, чого буть не може, аддам усі гроші».
Адного разу зайшов до його мужик Клим.
- Я сильно бідний, - каже вуон.
- Може буть, - адказав Демид.
- Нічого їсти.
- Таке тож може буть.
- Маї діти голи й галодни.
- Таке тож може буть, вірю.
- Жуонка лаєтса за мною.
- Може буть.
- Дивлюсь на вас, пан, і думаю: велика неправда царить у мирі.
- Таке може буть, може.
- Але кались закуончиться неправда!
- Таке може буть. Чого ж ні?
- От саберу я банду моцних хлопцов.
- Таке може буть. Іди збирай.
- Таді виженемо вас з ваших харом і сабаки вам марша заіграють.
- Такого не може буть! - закричав пан.
Бідний Клим забрав сабі панські гроші дай пашов дадому.
Записано в с. Чапаївка, Менського району, 2007 рік

Лисица й гайстер
Були сабі лисица й гайстер. Стрілись вани раз у лісі й падружились.
-От заве рижа гайстра да себе в гості:
- Приходь, - каже, - я й юшки наварю, і налисников, все як для себе.
Гайстер павірив, да й приходить в гості.
А лисиця наварила каши з малаком, размазала па тарілці да й припрошує:
Їж, гайстерку, на стєсняйся.
Довгоногий, й рад був би їсти, дак не виходить. Стукав, стукав дзьобом па тарілці – нечого не берецца.
А лисица як пристала да страви, дак і тарілку єзиком вилизала.
Вилизала й каже гайстру:
-Звиняй, шо було, тим и примала, буольш нема нечого.
-Да, нечого и за те спасіба, - каже гайстер. – Тепер ти да мене приходь.
-Приду, гайстрику, а як же.
Попрпощались и розишлись.
От уже лисица иде да журавля у гості. А журавель наварив такої харошої їжи: и мяса вкинув, и картошки, и бурака – усе друбно пакришив и склав у гладишку з узькою шийою. Припрпошує лисицю їсти. Тая да гладишки, а галава не влазить. Як вана не крутилася: и боком, и стоя, и лапаю, и зазирала. Неяк не може дастать.
А гайстер не зєває. Памала-памалу – да й паїв, шо наварив. И каже таді да лисиц:
- Ти ж не сердся на мене, шо у мене було, тим я тебе и годовав. Уже все кончилось.
Ох и разсердилась таді лисица, даже подякувать забула.
Оце з того время ваний перестали дружить.
Записала Скоробогатько Марина від бабусі Нагорної Марії Миколаївни, 2007 рік, Менський район.


Спудей
 
ВірнийДата: Понеділок, 05-Трав-08, 15:53 | Повідомлення # 2
Група: Читач
Повідомлень: 13
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Quote (Спудей)
Лисица й гайстер
Були сабі лисица й гайстер. Стрілись вани раз у лісі й падружились...

От уже лисица иде да журавля у гості.

А хіба "гайстр" це журавель? Мені здається, що скоріше "гайстром" назовуть лелеку. В усякому разі знаю, що на Київщині "гайстром" звуть якраз лелеку.

А загалом - цікава добірка. Порівнюючи сіверські, стародубські, поліські, південнобілоруські говірки, можна побачити, як на шляху з півдня на північ українська мова поступово перетворюється на білоруську. Стосовно ж самобутності "сіверської мови" - сумніваюся. Занадто багато паралелей саме з цьома двома мовами. Скоріш за все все-таки - суміжна, перехідна говірка. Так мені здається.


Вірний зі Стародубщини
 
СпудейДата: Вівторок, 06-Трав-08, 23:22 | Повідомлення # 3
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Вахляр або ж фашист
Ось сєдай, поговорим. Ти палучав па морде не за шо? А сам бив каму-небудь лич просто так, раді развлєченія? Тада знай, шо просто так морди не б'ють. Всєгда єсть глибока внутрєня причина. Даже кали їє нема. Ну, напримєр, двоє просеть у тебе закурить і адин каже:

- Ей ти в шубє, дай у зуб, шоб дим пашов.

Другий уже азираєцца па старанам. Тут можна здєлать нєскалько карєнних вивадов. Їм, навєрно пахмелицца хочецца і нема грошей. Дек вани пад відом закурить намереваюцца з тебе все купони витрєсти разом із душою. Ну, то єрунда.

Я сам лічно пабив би морду пісатєлю.

А може й голову атарвав би. І рука б не дрогнула. Причина очень серйозна. Вани, пісатєлі, все брехуни й рухавци. Тока народ баламутєть. Чєлавєческой жизні через них нєту.

Оце пабачу свого сусєда-пісатєля задрипаного і - в морду його, у морду, шоб знав. У нього ж пальта нармального нема. Таке зачовгане, як у паслєднього алкоголіка. А в газету пише, па тєлєвізару гаворить. «Наша мова, наша мова..»

Піджак на ньому, як у гайстра - пудстрелений. І ваабще, хай заб'є сабє ту мову в адне мєсто, кали жрать буде нєчого. Да ще разом з тими книжками, єкими вся його хата завалена. Убий - не панімаю! Чи вен їх канцервірує, шоб патом перейти на новий від пітанія, єстиме їх. Кіно і нємци!

Із-за цих книжок адни неприятнасті. Мая младшенька - Снєжанка - у вихадниє села уроки рабить. Патом приходить і каже:

- Папа, памагі мне прідумать на українскай мовє слава, шоб
аканчівалісь на «-яр».

- Адчепись,- кажу. - Іди да матері.

Вана же стала навпротив дівана. Телєвізар закрила, а там єкраз каманда Кусто гатовицца да встрєчі з акулами. І мати їє придурашна з кухні верещить:

- Мине на цєлий тиждень нагатовить треба! Картоплі нема! Тока урокав і не хватає! Сам дитинє памажи!

- Шо ти кричиш єк дурна! Я ту школу сто год назад закончив! Он Лєна аддєжурить, прийде і паможе! Вана учила і екзамени не­давно здавала!..

- Шоб ти здох на том диване, ірад праклятий! Предупреждаю: я да кума не пайду, хоч убий мене тут.

Замовкла і брязнула каструляю аб плиту. Узяв я у Снєшанки книжку і читаю «Згадайте і запишіть десять слів із закінченням на -яр. Поясніть усно їх значення».

Ну, думаю, атправлю їє до Михайлавича, «великого українського» пісатєля і граматного сусєда па плащадкє, хай спросіть.

Пашла. Довго хадила. Уже Кусто закончився, новасті падивився. Скоро клуб кінапутєшествій начнецца, а їє нема. Жєнка бубанить на кухнє.

- Єкого ти там бурчиш!? Падивлюсь клуб кінапутєшествій і паєду велісапєтом, вазьму тєбе мешок картоплі, тока адчепись.

- Триста лет оце усе мине треба! Не привезеш — чорт з табою. Таді єстимеш, шо хочеш. Лежиш як кнуряка. Табі б жрать не в себе да спать. Ти хоч раз у чомусь памєг минє чи пацилував увечері?

- Шо я табє - куртізанін, щоб вициловувать, - шуткую. –То пісатєлі навидумували, шоб прастому чєлавєку голаву дурить. І чого тебе сьогодні бере? Прилипла, єк банний лист...

Затьохкав званок. Снєжанка прийшла.

- У дяді Колі єсть такой український славарь, где слава напісани па аканчаніям. І на -яр єсть. Тесляр, зброяр, пісняр, газетяр, вахляр... Дядя Коля падаріл мне сваю новую кніжечку для дєтєй. Сматрі - «Гарній дівчинці Сніжанці...» Вот.

- Ну хватить! Марш уроки мучить.

Ненармальний вєн, той дядя Коля і лєнтяюка. Паработав би на стройкє. Бумагу портіть любой дурак може. Када ще Лєнка у первом класе вчилась, дак я єй стішки пра зайчіка пісал. Учителька даже удівілась.

Снежанка спрашує:

- Папа, а што такоє, тесляр?

- Не шо такоє, а хто такой. Ето плотнік!

- А вахляр?

- Пачитай сваю книжку! Як там сказано: «Згадать, записать і пояснить усно». Шо я за тебе уроки рабитиму?! Думай!

- Па-а-а?

- Адчепись. Вахляр - це плахой чєлавєк.

От уже ж пісатєлі! Навидумують слов, а ти їх разшифровуй, Єслі б я вибрав здуру сєбє ету професію, то упатрєбляв би токо нармальні слова, понятні всякаму рабочєму. Сматрєв би і писав натуральна, шоб правда була!

Дадивився я клуб кінапутєшествій, надув камури у велісапеті і паєхав да кума за картошкаю. Вен хоч і в центре живе, зато в сваєм доме. І погреб є. А в наших скварєшнікаіх пятіетажних падвали теплі, дак картошка прарастає.

Кум памог в середину рами закинуть мєшок. Кума і па сто грам не налила, бо вен у п’ятницу так нажрався после работи, шо, думала, кончицца ноччю.

Павєв я велісапет у руках - з мєшком же не паєдеш.

Іду па Кацюбинського вниз дарогаю. Пуд калеса дивлюсь, шоб в єкусь ямачку не вскочить, да не павело б руль, шоб велісапет не впав. Десь на перекрьостку з Фрунзе навстрєчу йде «геній». Вен у канторе нашого ПееМКа работав да пенсії придурком - то парторгом, то прафоргом, то в кадри його пасадили. Дак вєн рамани ад бєздєлія писав. Усю кантору заставляв читать.

Бєдна секретарка пєчатала їх да пасінєнія. А патом вен сваї пісанія насив у все редакції. Там його називали якимсь словом на букву «г». Хто читав, дак казали, шо все там пра вайну і на каждой страніце - «уважаємий і дарагой Лєанід Ілліч» умело камандує вайскамі. А вен, «геній» памагає Льоні. Нудно, як виступлєнія на сесії.

Ага, спомнів. Його називали графаманом. Це срєді пісателєй та­ка балєзнь. Раньше єю графи болєли і ад того багато писали, як Талстой.

А от єслі я напишу расказ, то напечатають. Главное, шоб на українскай мовє.

На углу Горькаго стояв екийсь не-весь. Ну, дурак натуральний з ліцом калбасного цвєта і крутив галавою. Штирхав палкою землю і шось бурматєв. Я, канєшно не жестокий, но падумай сам: нашо такіє люди мучаюцца? Питаєцца - нашо? Єдять, харчі переводять, адєжу, носять, елєктричество расходують, воду. А газ? Це ж енерганасітєлі. Карочє, має предлаженіе - занімалась би етім єкась паліклініка. Утілізіровала їх.

Нетерпимий я? А он та баба терпима, шо в ката палкаю кинула? Єслі падхадіть із хвактіческай точки зрєнія, то кот нікаму ніякай шкоди не дєлає. Картошки не єсть. Ето, може, самоє главноє в наше тежолоє время - його ж і кармить, в сущнасті, не треба. Я даже падумав, чи не атразіть це в свайом расказє.

Єслі глубже гаваріть на тему дамашніх животних, то сабак би в горадє надо аснаватєльно пастрєлять. Развелось їх стоко, шо вани палавину прадуктового запаса унічтажають. У нас на Пухава в сасєдскаму даму адну дєвачку укусіло. Кажуть, асобєнно бальших собак дернжать адінокіе женщини. Єслі б я ета пабачив, то - з автамата б їх. І рука не дрогнула б.

Чого аб етом не пишуть, ці українскиє пісателі? Када ані пакажуть настаящую жизнь такою, як вана єсть! Я чєлавєк занятий, це сьо­годні випало провести в руках велісапета, дек є минута паразмисліть. А вани ж тиняюцца без дєла. Панаблюдали б за жизнню, а то, граматєі, токо виступають, да єзиком мелють.

Дивєцца, як треба. Столик - возлє Стрижня на березі бачите? Кампанія сидить. Пиво п'ють із адной банки. Двє дєвици і два бугая. Ще й куреть. Ва-пєрвих п’ють без індівідуального посуду - мікроби, самі панімаєте. Ва-втарих, адною банкою це не закончицца. А в-третіх, шо буде патом? Представляєте?..

Круто я падгледєв? Так каждий пісатєль должен жить, а не сидеть в кабінете, чи як сусєд не вилазить із сваєї хати. Да ще й писать пра мову, да пра те, шоб ми вставали з калєн.

Я єму кажу:

- Коля, от ви, пісатєлі, кажете, шо ми раньше в Савецкому Саюзє стаяли на калєнах. Шо ж ми тепер зовсім лежимо? Тадє ж і гроші, як гроші були, і гарєлка дешева і кавбаса... Да шо там казать.

А вєн наче дурника із себе корчить:

- Да, - говорить, - раніше ми - дійсно на колінах жили. І щоб як свині дивилися в землю та мовчали, нам підсовували під саму мордяку шмат гнилої ковбаси та костюма. Зараз почали вставати. А ті, хто тримав нас у ярмі, тепер роздягнули до нитки. Хочуть знову загнати нас у стійло і поставити на коліна.

Ну її атвєтів. Все ці міслітєлі панапридумували разниє панятія: на калєнах, лежма.

Напротів дварца піанєров я чуть не вскочив пуд МАЗа. Задумався очень. Мало не впустив велісапет з мешком. Вадітєль, падло, завер­нув перед самим маїм носом, став, а патом паєхав у двари направо. Дєти схватили його ззаду за прицеп і паєхали на руках.

У нашу моладасть катались па-другому. Трахтари зимою вазили на санях сєно із-за Десни і праєзжали па нашей улиці. Ми як пачуємо, шо трахтар іде, то хаваємось у дварє. А тєльки вєн паравняєцца з дваром - бєгом за ним, учепимось ззаду саней за сєно і довго волочимось, аж поки не висмикнем ахапку. А то - трахтарист пабачить і приастановить. Ох тадє і тікали ж ми.

Єслі б оце все маї мислі записать, канєшно, расказ би ловкий вийшов. Я сабє цену знаю. Прастой чєлавєк мудрєйший, чим разни там умники. Вани жизнь не понімають.

Кричали на площаді, шо новий голад буде. Брехня! Он на асвальті патьоки і пахне картошкаю. Шо це значить? А то, шо люди, у часном сєктарі свиней держать. Оце вам і голад. Раз картоплю варєть, свиней гадують, яблуні є - значить голаду не буде.

То, може, разниє учониє в сталицах да шахтьори трошки паложать зуби: на паличку да поцо­кають єзиком. Правда, має собственне мнєніє, шо шахтьори галадать тожє не будуть. То хлопци не промах. Як начнуть стукати сваїми касками, дек сам прєзідєнт у Києві пачує. Пагано токо, шо не з свого стала кусок їм кине. У нас назбирає, шоб успакоїть. Це, канєшно, поки шо. Бо шахтьорам як буде мало, то й єго ззєдять без солі.

Кого тадє ставить прєзідєнтом? Рухавца того, западенца? Чи мо камуніста єкогось?

Не буде голаду, не буде. Камунізм тоже абєщали, а його як ка­жуть, всьо нєт і нєт. Уходіт, як гарізонт. Хача нєкатриє, не будем паказувати пальцами, уже настроїли сабє і камунізм, і саціалізм, і капіталізм умєстє взятиє. Бо руки гребуть не ад себе, а пуд себе. І всьо равно чи красним знамям прикриваюцца, чи сєра-бура-малінавим.

Хтось казав, шо нам, хахлам, треба імєть такий бєлий-бєлий прапар, а пасередині така танюсенька красна смужечка - як сало з прорєззю. Це для тих, хто думає галадать.

Ото па тєлєвізару паказують, як прахожих астанавлюють і спрашують: як їм живецца, сагласни вани чи не сагласни, за бєлих вани чи за красних. Но падивєцца, кого вани приглашають. Усе разних із галстуками да в кастюмчиках.

Треба пудходить да прастого чєлавєка. І його прасить шоб узяв усе в руки. Перестрелять спекулянтов, каператівщиков. Другим зразу наука буде. А націаналістов і камуністов у баржи - і в море затапить, шоб воду в странє не мутили. Тадє всє заработають і бистро недастроєниє аб’єкти народ­ного хазяйства закончать. Єй-богу треба самому пачинать писать, шоб люди панімали. Шоб їм голаву не дурили разнаю єрундою.

Скоко цією улицаю не єздив, а не бачив інтернаціанальної. Вабще-то в грабу я бачив їхній інтернаціоналізм разом із тим, хто його придумав. Все разним братам параздавали і тепер голим м'яким мєстом зайчики пускаємо. Токо єкийсь брат із Африки приєде, так єму як на падносє — мир, труд і май. Ще й кусок сала - держи братуха. А пачєму бєлих тапачок усім їм не нашиємо, шоб бачить їх у довгаму дерев’яному ящику.

Бачу баба тазіком і нагами виписує. Красавіца так ідьот наче медалі адєжди дєманстрирує. Ач єка сорокалєточка белакурвая. Так ступає наче їє на сцену вивели і заставляють балет паказувать. Як надвод­ная лотка в степях України.

Треба б на їє глянуть, думаю. Дай дажену і пережену, як Америку. Токо б велісапет не упустить, бо зараз неяка падла не захоче гидицца з мешком, шоб знов його круз раму запхнуть. Сейчас такі люди стали, шо аби палавина передохла, друга - повиздихала, дек і горя б не було. Менше народа - больше кисларода.

Ти ба, як виляє. Навєрно учона. А вани всє курви. У, блєдная паганка, завернула. Даже морди не паказала. Навєрно розмальована. Я б таких брав за шию і рилом у калюжу, у калюжу. Умивацца. Поки б не пачала захлинацца. Шоб знала як умну із себе корчить і красицца. Аби не велісапет, я б єй паказав. А ти б мине памог? Тут нада, як і в усяком дєлє, сплачєніє. Нам усєм давно пара сабрацца і прагаласавать: дурних - «усипить», старих - тоже, а отих писак-тунеядцов, начальство разне, паразітов предупредить раз і навсєгда. Або будуть работать, або хай на себе абижаюцца.

І за ето прєдлаженіє прагаласавать. Хто не падніме руки — тоже разабрацца. Чого не пудняв? Хто такий? Пачєму не хочеш ісправить нашу жизнь к лучшаму, к дастатку і повнай справедлівасті?

Стой,- думаю. Треба адайти убок, а то єкийсь ідіот дадумався па тратуару матациклом єхать. Цю свалачну маладьож, рокеров і наркаманов сваїми б руками...

…Ачнувся я аттого, шо хтось ляпав мене па морде. Я лежав пад сталбом із ярким фанарьом. Мужик у піджаку так лупив мене па щеках, шо у мене аж галава переверталась.

- Обережніше, Толя, обережніша,— гаварила єкась женщина в
ачках і щупала мене за руку. Пабачила має раскриті очі і каже:

- Ну, нарешті. Я вже думала, що з вами кепські справи. Хто ви? Звідки? Що з вами?

Вана витирала мине пахучим платочком кров на віскє, вообщем за вухом.

- Чому ви мовчите? У вас щось із головою? Вас нудить?

Навєрно доктарша. Патом сказала, шо у мене сатрясєніє мозга.

І наче между прочім замєтила пра єкийсь екзестенціальний каліт, чи шо. Галава точно пакалувала, токо на хрєна мине їє абразованасть? Правда, єкусь таблетку в рота всунула. Навєрно, украла з гуманітарнай помащі.

Падняв я голаву, а велісапета і мєшка нєту! Йо ма йо!

- Де велісапет і мєшок!? - спрашую.

А вани вилупились як барани:

- Який велосипед?

- Мой!

- Не було ніякого велосипеда. Ви он там лежали без свідомості.

- Шо ви мине лапшу вєшаєте! Ви, галубчики, мене, случаймо, не атвлекли? Вам уже і маю картошку дадому павезли! Зарабляєте так, кров із прастих людей п’єте!

Вана платочок пуд кущ кинула:

- Толя, підемо звідси негайно. Він навіть не п’яний. Він — нату­ральний фашист.

Не помию, шо я єй на фашиста атвєтив, но трошки вдагонку пагаварив. Було б шо в руках, дек я б їм здєлав... Бач, єки у їє руки пахучі. Картошку вєк не садили. Не лапати, не вилок не держали.

Правда, єслі разабрацца па справедливасті, у всьом винаватий сусєд. Це він, сука, атискал слово «вахляр» і етім збив мине мазги з пантелику. Була б і картошка цєла, і велісапет. Добре, шо хоч больше нечого не взяв із сабою.

Ну, аб етом послє. А пісатєлю я морду, навєрно, всьо-таки бить не пайду. Скандал. Разбори. У нєго знакоми є в міліції. Падаждьом. Буде ще і на нашєй улиці празник.

Днями чув па радіо, як адин граматєй сказав, шо вахляр - це аказуєцца вєєр. Чує має серце, шо скоро многіх нада буде трошки другим вєєрком правєтрить. Отада і кислароду больше стане і кавбаска в магазінах паявицца і масло. Я люблю намазувать булку товстим слоєм масла. Асобенно шоколадного. Вано таке саладкувате і каричневе...

м. Чернігів, 1994

Владислав САВЕНОК,

Ось це дійсно, написано на суржику


Спудей
 
ВірнийДата: Середа, 07-Трав-08, 08:30 | Повідомлення # 4
Група: Читач
Повідомлень: 13
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Quote (Спудей)
Ось це дійсно, написано на суржику

Є в мене один знайомий білорус - якби то він оце оповідання прочитав, точно сказав би, що у Чернігові білоруси живуть!!! wacko


Вірний зі Стародубщини
 
СпудейДата: Четвер, 15-Трав-08, 07:57 | Повідомлення # 5
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Білоруси не білоруси, але щось є. До речі на картах БУНР кордон з Білорусією починався за 10 км на пвн. від Чернігова, до Білорусії відносилась і Городня. Білоруські імперіалісти до Білорусії відносили й Чернігів smile Але то все їх мрії.

Спудей
 
СпудейДата: Неділя, 06-Вер-09, 22:04 | Повідомлення # 6
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
«… Работать учителям очень трудно, так как в 1-й класс приходила не однородная масса - одни из школы Мануила, другие из церковно-приходской, и уже что-то знавшие, и третьи приходили в первый раз и ничего не знавшие. Второе, что особенно осложняло работу - это мес¬тный говор и учебники на русском языке. В Березном не говорили по русски «вол» или по украински «віл», а говорили «вул», что очень ут¬рудняло письмо. Кроме этого буквы: "ь (ять), Ф- фита, ... -ижица. Ъ - твердый знак. Особенно трудно заучивать детям слова с буквой - ь (ять), как например: бьк, бьлый, бьлка, бьлить и так далее. …»
Березна на початку минулого віку (Із спогадів Р. П. Товстухи)//Іван Корбач Минулі і сучасне літописної Березни, =Київ, 2007, -С. 50


Спудей
 
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Чернігів стародавній » Великий і магутній сіверянський язик - книгописання
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: