Співрозмовник — начальник регіонального медіа-центру (м.Чернігів) Міністерства оборони України підполковник Валентин БУРЯЧЕНКО.

— Чи веде сьогодні Росія інформаційну війну проти України? І з чим це пов’язано?

— Інформаційна війна проти країни здійснюється не лише з боку Росії, а й інших країн. Але, зважаючи на геополітичне розташування та поєднання «наших інтересів» зі східною сусідкою, російська інформаційна експансія проти України, а точніше — за Україну, розгорнута як ніколи. Російські мас-медіа ведуть щодоби безперервну інформаційну атаку. І вона не обмежується штурмом через такі періодичні видання, як, наприклад, «Комсомольська правда в Україні», а й через деякі «наші» вітчизняні видання. Зрозуміло, що організатори і утримувачі таких видань впевнено йдуть до своєї мети — повернути до свого лона не лише інформаційний простір України, а й взагалі заволодіти важелями впливу в усіх сферах повністю і назавжди.
Про яке б явище ми сьогодні не говорили з точки зору українських цінностей та пріоритетів, всюди блискавично підключаються рупори російської шовіністично-інформаційної ескалації. Взяти хоча б «дискусію» про Івана Мазепу. Адже роль цього видатного діяча в розбудові і створенні Української держави очевидна. Але ми бачимо, як по всіх можливих і неможливих каналах російські мас-медіа напружено продовжують у дусі імперського мислення показувати Мазепу як зрадника. А що вже казати про церковні приходи Російської церкви, що діють в Україні? За релігійними портьєрами замасковані численні й найпотужніші засоби впливу на Україну задля реалізації російських інтересів.

— Чи виграє в інформаційній війні сьогодні наша держава?

— На жаль, стан нашої інформаційної політики віднести до позитиву не можна. Ми хіба що подекуди ледве встигаємо вести інформаційно-аргументовані заходи.
Скажімо, в Криму одна українська газета — на кілька десятків російських друкованих рупорів, до речі, войовничо налаштованих проти України. Звичайно, в такому розбалансованому інформаційному просторі і виграватиме той, у кого в руках знаходиться інформаційна зброя. На кримському прикладі чітко вирізняється мета маніпуляції людською свідомістю. Ми бачимо (але не можемо чи не хочемо активно протидіяти цьому), що насправді відбувається дезорієнтація та дезінформація мас на півострові (наприклад, щодо НАТО — залякування «свого» народу образом ворога).
Ми не повинні забувати і про те, що в інформаційній війні реалізовується також одне з головних завдань — забезпечення ринку збуту для своєї економіки.
Розкриваючи «українське» питання слід стисло зупинитися на аналізі діяльності американських спеціальних операційних сил (SOF), який показав, що найпотужніша в світі держава не в змозі ефективно їх використовувати без застосування інформаційної зброї. Тому 30 жовтня 2003 року міністр оборони США Дональд Рамсфельд підписав «дорожню карту інформаційних операцій» (IO Roadmap) для Міністерства оборони США, яка визначила інформаційні операції як «інтегроване використання можливостей електронної зброї, комп’ютерних мережевих операцій (CNO), психологічних операцій (PSYOP), операцій з військової дезінформації і дезорганізації та операцій безпеки (OPSEC) для використання можливостей впливу на людську свідомість з метою руйнування, розкладання, або й взагалі перехоплення впливу на прийняття рішень противника, при цьому захищаючи власне рішення. «Якого ще доказу потрібно, аби довести, що інформаційна війна – це не фантастика, а реалії сьогодення?» — казав він.
Шкода, але ні діюча українська влада, ні суспільство загалом чи частково не сприймають подій від Помаранчевої революції і дотепер включно як великої інформаційної воєнної кампанії. Адже Помаранчева революція — це була справжня інформаційна битва.
Чи може Україна встояти у цій безперервній війні за збереження свого «Я»? Безумовно! Перебіг Помаранчевої революції, аналіз окремих інформаційних сутичок у ній та засобів, які використовували сторони, показує, що асиметричні дії українських інформаційних джерел ефективно зруйнували російський план, нейтралізували російські інформаційні удари, а подекуди й дезорганізували роботу російського штабу. Українська сторона звела нанівець російський план, під який було відведено немалі засоби.
На жаль, останні п’ять років обидва українських уряди фактично ігнорували факт домінування російських засобів в українському інформаційному просторі (телебачення, радіо, книги, музичні носії). На відміну від українських урядовців, у росіян добре розвинене апаратне розуміння інформвійни.
Варто відзначити, що в росіян за підтримки держави працює кілька центрів вироблення національних креативів, і всі вони частину своєї уваги приділяють Україні. В Україні ж державне розуміння тотальності інформаційної війни відсутнє. Ефективно (але не масштабно) діють лише в Україні окремі групи національно-патріотичного спрямування. Усі пам’ятають, як під час газового конфлікту українці добряче занепокоїли росіян, що врешті-решт призвело до наслідків, несподіваних для Москви. Акція громадянських активістів «Пам`ятай про газ – не купуй російських товарів» виявилась абсолютною несподіванкою для росіян, особливо після того, як вони встановили, що вона поширюється спонтанно.
Чи не через це Захід з осторогою дивиться на пропозиції Росії прокласти газову трубу в обхід України?

—Отже, інформаційна війна — це реальність?

— Так. Вона вже настільки близько підійшла до практичної реалізації, що подальше нехтування цим питанням просто недопустиме.
Метою війни стає не знищення збройних сил та населення противника, захоплення його території, а керування ним.
Інформаційна війна — це вже не туманна галузь футурології, а реальна дисципліна, яку вивчають і розробляють.
Це безкровна і водночас винятково ефективна зброя. Вона знищує не населення, а державний механізм.

Бесідував з військовиком Сергій КОРДИК