Не секрет, що головними причинами інфляції в Україні є неконкурентність національної економіки, неринковість стосунків у сільському господарстві, зростання цін на імпортовані в Україну енергетичні ресурси та непомірно великий обсяг фінансово-грошової емісії(випуску) та виплат з бюджету.
Безсумніву, найбільше політичних спекуляцій навколо останньої причини. Судіть самі. З середини 2007 року урядом В.Януковича через Національний банк України(НБУ) в обіг було випущено 44,7 млрд. гривень, що збільшило базу грошей майже на 47 відсотків. Опозиційні на той час політики пояснювали виборцям, що провладна коаліція ПР-СПУ-КПУ веде передвиборчу агітацію. Отже, розпочала додаткові масштабні виплати соціальних платежів потенційним виборцям. Випуск цих «інфляційних» надлишкових грошей по інерції продовжувався практично до кінця 2007 року.
Уряд Ю.Тимошенко, сформований переможцями позачергових виборів 30 вересня 2007 року, продовжив популістську по суті практику попереднього уряду щодо соціальних виплат. Внаслідок цього номінальний дохід населення за січень-липень 2008 року порівняно з відповідним періодом 2007 року збільшився на 43,7 відсотків. В той же час реальний наявний дохід, визначений з урахуванням зростання цін, за цей же період зріс лише на 13,7 відсотка. Зрозуміло, значну частку надходжень громадян «з’їла» інфляція. Індекс споживчих цін за січень–серпнь 2008 року становив 114,8%.(у відповідному періоді попереднього року - 106,2%). З іншого боку частина населення, яка отримувала платню в гривнях і мала якісь надлишки, активно вкладала їх на депозити банків або ж купувала техніку, побутові прилади, навіть авто тощо.
Чи зменшили така політика соціальну нерівність в суспільстві ?
Дійсно розмір середньої номінальної заробітної плати у січні–липні 2008 року збільшився порівняно з аналогічним періодом 2007 року на 38,8% і досяг 1739 гривень. В той же час приріст заощаджень населення за цей період становив 26 млрд. 351 млн. гривень. Отже, в середньому(!) кожний мешканць України включно немовлями за 7 місяців збільшив вклад у банках на 570 грн. при мінімальній місячній заробітній платі у 525 грн. Для більшості українських громадян це – переконливий доказ інфляції довіри до уряду, що бучно запевняв на виборах боротися за соцільну справедливость.
Щоб приборкати інфляцію в країні Кабінет Міністрів і НБУ вирішили пожертвувати кредитно-платіжним забезпеченням економіки почали з січня 2008 року фізично зменшувати кредитно-грошові ресурси підприємств і банків. Наприклад, гроші вилучалися на скарбничі рахунки Уряду і на депозитні НБУ. Тільки за січень залишок коштів на скарбничому рахунку Уряду збільшився з 4,5 до 10 млрд. грн. (що означає відкладення фінансування економіки на 5,5 млрд. грн.), НБУ вилучив у банків 12,8 млрд. грн., надавши їм в обмін депозитні сертифікати (вид цінних паперів).
Наступнум кроком у боротьбі уряду Ю.Тимошенко з інфляцією була ревальвація офіційного курсу долара США з 5,05 до 4.85 грн. До речі, жодна ринкова країна світу останні десятиліття з власної ініціативи не ревальвувала обмінного курсу своїх грошей, навіть якщо надходження іноземної валюти набагато перевищували валютні зобов'язання держави (прикладом, можуть бути Китай, Південно-Африканська Республіка, ОАЕ, Саудівська Аравія та інші). Можна пригадати хиба що ревальвацію японської йєни у 1970 - 80-х рр., яке відбувалося під тиском США. І це стало корінною причиною багаторічної стагнації економіки Японії у кінці ХХ - на початку ХХІ століття.
Ця спільна атака уряду Ю.Тимошенко і НБУ на «тверду» іноземну валюту пояснювалася провладними політиками не тільки як ефективний засіб боротьби з інфляцією, але й супроводжувалася демагогічним гаслом боротьби з „доларизацією” української економіки. На цьому тлі абсурдним, але характерним для непослідовної поведінки української влади по відношенню до світових валют є факт компенсаційних виплат Мінфіном України громадянам-вкладникам Ощадбанку СРСР у розмірі 1000 грн. на початку цього року втрачених заощаджень не у національній, а у іноземній валюті (майже 200 доларів США).
Ревальвація гривні спровокувала збільшення імпорту товарів і послуг і загальмовала надходження інвестиційного капіталу, що стрімко збільшило дефіцит платіжного балансу України. Так від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі тільки товарами за січень-липень 2008 року зросло до 11051,3 млн. доларів. В той час як за такий ж період 2007 року це від’ємне сальдо складало лише 5111,4 млн. доларів. Внаслідок цього на внутрішньому ринку виник дефіцит іноземної валюти, а курс гривні почав стрімко знижуватися. Зупинити це падіння справа не злегких. Тим більше, що навмисне підвищення валютного курсу закладає довгострокові фактори гальмування економічного розвитку. Хоча перші 4-6 місяців після ревальвації курсу долара уряд Ю.Тимошенко радісно звітував про збільшення надходжень до бюджету. На жаль, зростання відбувалося за рахунок стрімкого зростання імпортного податку з доданої вартості(ПДВ) і митних зборів.
Насправді від зміни курса долара найбільше виграли структури, які займаються імпортом в Україну товарів з-за кордону. Не дивно, чому саме олігархічні бізнесові структури, отримання надприбутків яких залежить дій влади, останні роки кидають на вибори мільярдні суми, за які вони нахабно купують виборців та розчавлюють за допомогою телебачення, реклами та фальшивого "благодійництва" національно свідомі українські політичні сили.
Сергій Соломаха,
економічний оглядач газети „Сіверщині”
P.S. Рада НБУ в липні 2008 року зафіксувала до кінця року офіційний курс національної валюти на рівні 4,85 грн. за 1 долар США із коридором +/- 4%.
У вересні 2008 року Рада НБУ оголосила про розширення у 2009 році коридору до +/- 5%.
Отже, верхня межа коридору курсу гривні до долара США до кінця 2008 року визначена на рівні 5,044 грн., а на 2009 рік - 5,093 грн.
