 Доброго дня із сонячного Магадана!
Розповім про свій подальший шлях після Усть-Нери.
20 серпня виїхав з Якутії на територію Магаданської області. Першою зупинкою було місто Сусуман (8 тисяч мешканців). Два роки тому я зупинявся в Сусумані у місцевого барда Андрія Сорокача, але зараз його в місті не було. Прийняв мене друг Андрія — Сергій Шевцов. Хотів здійснити сходження на гору Морджот (поблизу Сусумана), але завадила дощова погода.
Із Сусумана прибув до Ягідного, де на мене мала вже чекати посилка з книгами. Але вона ще не надійшла, хоча й була вислана авіапоштою за місяць до мого прибуття в Ягідне. Зупинився вдома у настоятеля місцевого храму Іверської ікони Божої Матері отця Кирила. З Ягідного їздив у золотодобувну артіль "Кривбас", яку очолює Сергій Базавлуцький. Як і раніше, більшість золотодобувачів на "Кривбасі" — це люди з Дніпропетровщини (сам Базавлуцький — з Кривого Рога). Прийняв мене як старого знайомого, тим більше, що я потрапив якраз на день народження — йому виповнилося 59 років. Сергій Семенович також надав фінансову підтримку моїй експедиції.
Після "Кривбасу" здійснив прогулянку на озеро Джека Лондона — одне з найкрасивіших місць Колими. Якщо до озера вдалося доїхати автостопом разом з рибалками, то зворотний шлях (56 км) довелося подолати пішки. Також з Ягідного проїхав на "Серпантинку" — місце колишньої слідчої в’язниці НКВС Дальбуду, де загинули десятки тисяч репресованих.
2 — 3 вересня присвятив дослідженню уранової копальні Бутугичаг поблизу Усть-Омчуга. Два роки тому я був на Бутугичагу, але оглянув далеко не все. Тепер же подивився цей один із найстрашніших таборів ГУЛАГу по максимуму. Оглянув усі п’ять ОЛПів ("отдельных лагерных пунктов") Бутугичага: "Коцуган", "Дизельну", "Центральний", "Сопку" і "Гірник", побував на двох кладовищах (зеківському і кладовищі конвоїрів та адміністрації). Більшість могил розриті ведмедями (ховали ж бо на глибину не більше 30 — 40 см — суцільне каміння і скеля), лежать дошки з трун і людські кістки. Одним словом, жах... Побував в уранових і олов’яних штольнях, фотографував. Майже весь день 2 вересня йшов дощ, промок. Ночував на Бутугичагу, в ОЛПі "Сопка". Знайшов більш-менш уцілілий будинок — здається, це була слюсарна майстерня. Там було сухо, розвів багаття, зігрівся й висушився. Там же й ночував. Не знаю, чи ночував у цій майстерні хтось від часу закриття копальні в 1955 році.
В Усть-Омчугу мене приймав місцевий священик отець Аркадій (Заповітряний). Він родом з Вінниччини, незабаром разом з дружиною і сином планує повернутися в Україну. До речі, процес відтоку людей, який почався наприкінці 1980-их, триває й досі. Сьогодні населення Магаданської області не перевищує 180 тисяч осіб (населення Магадана — 110 тисяч).
4 вересня приїхав у столицю Колими — Магадан. Цього дня на місто налетів справжній тайфун з дощем і сильним вітром, але ось вже другий день після цього стоїть чудова сонячна погода.
Вчора зустрівся з головою місцевої національно-культурної української автономії "Колима-Славутич" Богданом Пирогом, на 7 вересня заплановані зустрічі з магаданськими українцями — колишніми жертвами масових політичних репресій 1950-их років. Наступного тижня також хочу зустрітися з мером Магадана Володимиром Печеним і відомим на Колимі бізнесменом Олександром Басанським (обидва — українці). Можливо, у суботу 13 вересня вилечу з Магадана на Камчатку (якщо не буде варіанту дістатись Камчатки по Охотському морю).
До речі, в Магадані завдяки Богдану Пирогу і ще одному українцю — Роману Дубленичу (очолює архів обласного МВС) дістав черговий список жителів Чернігівщини, які були репресовані і відбували покарання на Колимі. Згідно із Законом РФ "О реабилитации жертв политических репрессий" від 18.10.1991 № 1761-1 їх реабілітовано, вони (або їх родичі) мають право на матеріальну компенсацію. Ось імена цих людей:
Галушко Іван Савелійович, 1910 р.н., проживав у Михайло-Коцюбинському;
Бойко Іван Якович, 1919 р.н., проживав у с. Мочалище колишнього Ново-Басанського району;
Олейник Микола Миколайович, 1915 р.н., проживав у с.Кам’янка Ріпкинського району;
Горбатюк Василь Миколайович, 1913 р.н., проживав у с.Лихачов Носівського району;
Олейник Іван Федорович (посмертно), 1919 р. н., проживав у с. Білоцерківці колишн. Ново-Басанського району;
Аржаной Михайло Петрович, 1912 р.н., проживав у Новгороді-Сіверському. |
2007 © Олександр Майшев
Меню сайту
