– Наш візит до Китаю збігся із трауром за жертвами землетрусу. Під час трауру не працювала більшість розважальних закладів, спортивні та розважальні телевізійні канали. Три дні поспіль о 14.30 (час трагедії) всі авто зупинялися і впродовж 3 хвилин безперервно сигналили… Люди на вулицях, зупинившись, схиляли голови...

У Пекіні нараховується 17 млн мешканців (і це без гостей та заробітчан). Незважаючи на це, можна сміливо розрахувати свою подорож на авто по місту на ± 20 хв. Все це можливо завдяки вдалому містоплануванню. Не заважає навіть те, що за кермом багато водіїв, які ще вчора були велосипедистами. Вони часто порушують правила дорожнього руху, «підрізають» один одного. Дивує те, що це не викликає лайки серед водіїв. Цей позитивний настрій, здається, крокує поруч з китайцями всюди.

Уявляєте, при населенні Китаю (а це 30 таких держав, як наша) майже 1,5 млрд людей – близько 150 млн живе в 10 містах. А це населення всієї Росії. Тому не дивно, що «китайська кухня» — неіснуюче поняття. Там є кухні окремих провінцій, кожна з яких більша за середню європейську державу.

Увечері складається враження, що весь Пекін їздить на таксі. Всі таксі жовто-зелені. А вартість проїзду приблизно вдвічі дешевша, ніж у Чернігові. Уперше в житті я побачив зал очікування в ресторані. Це в ресторані на
4-му поверсі черга на вечерю, хоча ресторанів у Пекіні багато. Нам пояснили про таксі і ресторани: в Пекіні є багаточисельний середній клас.

Китайці дуже активно торгують. В останній день візиту ми відчули це на собі під час тригодинного «шопінгу» в торговому центрі. Цікаво, що у випадку відмови від покупки усмішка продаців не пропадає і дискомфорту немає…

Майже все матеріальне, що бачиш у Китаї, зроблено китайськими виробниками. У них є вже близько 10 національних виробників побутової техніки, не враховуючи транснаціональних. Коли спостерігаєш модельний ряд авто на вулицях, здається, що ти в Європі. Відмінність лише в тому, що назви на авто поруч англійські та китайські. Ці авто зроблені в Китаї. Транспорт – виключно китайських брендів, але поки нам мало відомих. Схоже, це справа часу.

Китайці радше згадують досягнення своїх попередників, ніж прорахунки. Коли їх спитаєш (враховуючи сьогоднішню економічну модель Китаю): «Значить, Мао Цзедун не туди вів Китай?» — відповідь така: «Мао мав рацію на 70 відсотків»… Думаю, ця відповідь варта і нашої уваги.

Наша поїздка мала на меті участь в 11-му міжнародному Експо-форумі з високих технологій CHITEC-2008 та налагодження зв’язків з інфраструктурою, що сприяє інноваційному розвиткові Китаю. Дивно, що частина цієї інфраструктури – китайська влада... А ще частина – це численні інженерингові та консалтингові інституції. Їх чисельності та якості сприяє як державна влада, так і місцева. Численні технопарки як локомотиви виробничих інновацій утворюються місцевою владою. Взагалі склалося враження, що сьогоднішня національна ідея китайців – це інновації у всьому: управлінні, технологіях тощо.

Підсумок — хочеться вчитися. У кожного народу можна чогось учитися. Напевно, це дуже пов’язані речі – навчатися чужому та не цуратися свого. Бо якщо не навчатимешся, не порівнюватимеш себе з іншими, не братимеш від усіх найкращого, то мова вже піде про твою неконкурентоздатність. А тоді вже треба думати — цуратися цього чи ні…