В українській мові назви сторін світу для кожного зрозумілі і прозорі: схід-захід та північ-південь. Водночас у російській мові більш-менш зрозуміло тільки з поняттями схід-захід, тобто „восток”-„запад”. Щодо південь-північ, то до російських „север”-„юг” є питання.
Чи випадково назва нашого древнього краю - Сіверщина співзвучна з російською назвою півночі "север"?
Ще зі шкільних підручників історії відомо, що "сіверяни" - це одне зі східнослов'янських племен (союзів племен), яке кінці першого тисячоліття жило по Десні, Сейму, Сулі, а в кінці ІХ століття разом з полянами ввійшло до складу держави Русі. За свідченням літопису "Повісті врем'яних літ” саме поляни, що жили в середньому Придніпров'ї, утворили Полянське князівство з центром у Києві.
Отже, чи не пошукати саме тут розгадку походження російського слова "север"?
Вже тоді саме для полян(від слова „поле”) північ могла асоціюватися з землями, де жили сіверяни. Звідти надходило, як правило, холодне повітря і приходила зима. До того ж більшість полян могли бути вихідцями із сіверських земель. Саме сіверяни заселяли лісостеп (поле), яке тоді знаходилось під контролем кочових племен, використовуючи річки Десна, Сейм, Сула тощо. Звісно це були, як правило, "вигнанці" з батьківського дому - старші сини з родинами, то про яке тепле ставлення до своїх менших братів, яким діставалася вся батьківська спадщина, могла йти мова? Згадайте хоча б наші казки про трьох братів Саме найменшому Івану-дурнику діставалося все, тоді як старшим братам доводилося все робити власними руками, не сподіваючись на чудо.
Можливо, „сівер” походить або пов’язане зі словом сивий(білий). Саме така назва підходить до їх прабатьківщини на півночі, де залишалися їх старі сиві батьки і довше лютувала біла сніжна зима. Про те, що міграція на більш родючі землі лісостепу відбувалася саме по річках, свідчать назви поселень, мешканці яких контролювали цей нелегкий для переселенців процес. Звичайно, такий контроль зводився до звичайнісінького пограбунку переселенців. Згадайте казку про Солов'я-розбійника з "Чорнолісу”. Тож і міста ці отримали відповідні назви: Київ (від кий-палиця) на Дніпрі, Чернігів - на Десні, Чорнобиль - на Прип'яті. Якщо з містом літописного князя Кия все зрозуміло. Кий є кий... То в назвах Чернігів і Чорнобиль, без сумніву, проглядається корінь "чорн", "черн", який у слов'ян і балтійських народів асоціювався з Чорнобогом, язичницьким богом, уособленням лиха, якому протиставляли доброго - Біло-бога. Звідси, мабуть, походять назви Чорне море, яке було не дуже гостинне для землеробів-українців, Чорний шлях - стратегічний шлях, яким користувалися кримські татари для розбійницьких нападів на Правобережжя, Західну Україну та Польщу у ХVІ-ХVІІ століттях. Чорна гора - найвищий гірський масив Українських Карпат.
Отже, у полян, здається, були всі підстави називати все, що було розташовано в напрямі Полярної зірки - "севером".
Під тиском кочових племен, що хвилями накочувалися з азійських степів, саме полянам довелося тікати не тільки в напрямку Карпат та Балкан, але і на північ, через землі пращурів-сіверян, та заселяти територію Московії, асимілюючи місцеві угрофінські племена. Тож забута в Україні назва племені "сіверяни" у мові „руськіх” почала позначати більш загальне поняття "север" - північ.
А про те, що процес міграції (виїзду) з сіверських земель ніколи не припинявся ні в північному, ні в південному напрямку, свідчать такі факти. Численні назви поселень з коренем "Чернігів" від Зеленого Клину на сході до Кавказу на півдні. Не дивно, що саме на Чернігівщині першою в Україні почалося, як зараз кажуть, вимирання населення. Цей процес зафіксовано ще переписом 1979 року.
Щодо так званого чернігівського суржику - то це, на мою думку, прамова східних слов'ян, яка під впливом угрофінських мов сформувала російську, прибалтійських - білоруську, тюркських - українську (полтавський діалект).
До речі, звідки походить російська назва півдня - "юг"? Чи пов'язані поняття "север” – „юг" між собою так само, як українські „північ – південь”?
Можливо, варта на увагу версія походження слова "юг" від українських "юшка", "юха", "уха"? Останнє асоціюються з чимось теплим і смачним на відміну від холодного й страшного "севера". Саме півдні від полян було тепло, а в річках і в морях було повно риби, з якої завжди можна було зварити смачну юшку.
Так воно є насправді чи ні? Поставити крапки над „і”, безумовно, повинні не стільки вчені, а й самі українці, щоб зберігати у своїй мові пам’ять про дідів-прадідів та розуміння глибинної суті кожного слова.
Сергій СОЛОМАХА.