30 червня 1941 року у Львові керівництво ОУН оголосило про створення незалежної Української держави. Для німців це не стало новиною. Річ у тім, що міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп ще 14 квітня 1941 року одержав Меморандум Володимира Стахова, керівника політбюро ОУН-Б, та лист від 24 червня 1941 року, в яких йшлося про наступне: розв’язати українське питання можна шляхом утворення незалежної держави. Тоді ці документи були проігноровані. А на подію 30 червня 1941 року німці відреагували так: 3 липня у Кракові вони заарештували Степана Бандеру, доктора Горбового, професора Андріївського, Мудрого і доктора Шухевича. У Львові - Ярослава Стецька і весь його Кабінет Міністрів. Бандеру допитував державний підсекретар Кундт, доктор Фель, суддя фон Бюллов, полковник Бизанц. Коли керівник українських націоналістів у присутності своїх соратників виклав власне бачення подальшої долі України, яка є союзницею Німеччини, державний підсекретар Кундт заявив (документ опублікований у перекладі російською мовою одеськими істориками Г.Гончаруком та О.Нагайцевим): «Ни немецкая власть, ни службы Берлина не проинформированы о существовании украинского правительства во Львове. Такое правительство создано без разрешения. Возможно, украинцы лично чувствуют большой подъем и считают нас своими союзниками, но в понимании государственной терминологии мы не являемся союзниками, мы являемся завоевателями российско-советской территории. Окончательное решение в этом деле примет только фюрер». Гітлер дійсно прийняв рішення: ніякої незалежної України не може бути.
5 грудня 1942 року начальник Українського штабу партизанського руху майор держбезпеки Тимофій Строкач доносив у ЦК КП(б)У на ім’я Л.Р.Корнійця наступне: «…арестовали Бандеру, выгнали с Украины других видных деятелей ОУНа и запретили местной фашистской администрации привлекать бандеровцев для борьбы с партизанами, объявить их «нежелательными» элементами». Далі Строкач інформував про те, що оунівці ведуть підпільну боротьбу з німцями. За це 15 серпня 1942 року у Києві окупаційна влада зняла жовто-блакитні прапори над українськими цивільними установами. Натомість - штандарти із свастикою.
На початку вересня 1942 року з’явилась перша інформація про арешти бандерівців у Чернігові. Це - посадник Ребенок, керівник Чернігівського р-ну Дзюбко та комендант української поліції Тураш. За даними сучасного історика Івана Біласа на 5 березня 1944 року у Чернігівській області виявлено 6 осередків і 45 учасників ОУН. З них 15 людей знаходились під вартою, а 8 розшукувались. 22 учасники перебували під агентурною розробкою. Всі - місцеві.
Офіцери «Смерш» та органів державної безпеки для боротьби з оунівцями та командиром УПА Романом Шухевичем використовували провокаторів. Редактор часопису «Досье секретных служб» (США) Сергій Куліда оприлюднив імена деяких з них. Це агент гестапо, а потім Міністерства держбезпеки Бесага, актриса театру «Березіль» у Харкові, адвокат Горбовий, який добровільно або примусово показав місце схованки командувача УПА. Контррозвідники «Смерш» захопили одну з охоронців Шухевича Дарину Гусак, яка раніше працювала на комісара гестапо у Коломиї. З того часу вона стала камерним агентом. Дівчину підсаджували до арештованих учасників ОУН. Упродовж 1949-1950 рр. Гусак видала багатьох діячів національно-визвольного руху. Нею добуто адресу укриття Романа Шухевича та його зв’язкової Ганни Дідик. Її взяли живою, а командувача знищили вночі 5 березня 1950 року. Відсидівши тривалий строк у таборах, його зв’язкова оселилася десь на Чернігівщині. Доля Дарини Гусак склалася так. Вона перестала доставляти матеріали і втратила контакти, які являли оперативний інтерес. До того ж, часто перебувала на стаціонарі у лікарні. Тому 30 березня 1960 року Дарину Гусак виключили з діючого агентурного апарату.
Пишу ці рядки і пригадую слова святого апостола Іоанна Богослова: «Для мене немає більшої радості, як чути, що діти мої ходять в істині».

Людмила Студьонова