| Українці на службі імперії: вибір Михайла Кирпоноса |
| Шкурко | Дата: Вівторок, 02-Сер-11, 10:18 | Повідомлення # 1 |
 Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 106
Нагороди: 4
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| 70 років тому, у липні-вересні 1941 року, на Україні розгорнулася наймаштабніша драма II-ї світової війни.
У котел оточення попало близько мільйона учасників оборони Києва на густонаселеній території, а це ще більша кількість цивільного населення. Доля цієї маси людей вирішальною мірою залежала від Михайла Кирпоноса, генерал-полковника, командувача Південно-Західного фронту, уродженця містечка Веркіївка, тепер с.Вертіївка Ніжинського району.
Життєвий шлях Михайла Петровича Кирпоноса (1892-1941) мав стрімкий злет від наймита до вершин сталінської еліти.
Живучи у Веркіївці відзначився вдачею бунтаря — палив хазяйське добро. Змушений був виїхати на Курщину, де у віці 19 років одружився. З'явився у рідному селі 1917 року, після того як ревком очолили його друзі-більшовики. Тут народилася друга донька, але невдовзі розлучився. Брав активну участь в антидержавному повстанні серпня 1918р., чим зажив слави червоного партизана. Потім було друге одруження, на світ з’явилося ще троє доньок. І хоча сім’ю дружини репресували, як “польських агентів”, це не завадило Михайлові Кирпоносу стрімко просуватися по щаблях військової кар’єри. Апогеєм стала радянсько-фінська війна, ганебна за невиправданими жертвами невідомого числа українців. У цій м’ясорубці згинув і 19-й стрілецький полк, що розміщувався у Ніжині. А Кирпонос отримав Золоту зірку героя і чергове підвищення.
І ось 22 червня 1941 року. Цього ж дня німці бомбардували Київ. Родину Кирпоноса було відправлено у глиб Росії, а у Веркіївці з рідні живими вже нікого не було.
Кирпонос тричі звертався до Сталіна дати дозвіл відвести війська від Києва, щоб уникнути оточення. У відповідь — закиди про боягузство, вимога стояти на смерть.
Логіка Сталіна була залізною — під Києвом вирішувалася доля Москви, хай і ціною мільйонів життів, та з цим не рахувалися і у мирні дні. В останній момент, коли катастрофа виявилася неминучою, Сталін надіслав по нього літака. Але Кирпонос відмовився. І загинув. Чи міг бути у нього інший вибір? Давайте спробуємо розібрати ситуацію:
а) повернення до Москви і, вірогідно, звинувачення у втратах, після чого — розстріл, репресії на родину.
б) пробиватися з оточення, може загинути (багато командирів стрілялося) — і залишитися героєм.
Проте, був й інший вибір — не виконати наказ Сталіна:
а) відвести війська, зберегти людей, що забезпечило б перемогу в майбутньому з меншими втратами. Але, напевно,ціною власного життя у катівнях НКВС.
б) не можна не розглядати ще один варіант — стандартний у таких умовах у світовій практиці. Це капітуляція. Прикладів безліч: здавалися і на Східному, і на Західному фронтах — в одиночку і цілими з’єднаннями. Майже через рік так вчинив генерал-лейтенант Андрій Власов (1900-1946), який командував армією при обороні Києва і тоді уникнув оточення, але попав до нього при обороні Москви. А. Власов очолив антибільшовицький спротив, був виданий американцями СРСР і розстріляний. Капітулював під Сталінградом 1943 року генерал-фельдмаршал Фрідріх Паулюс (1890-1957) (пізніше перейшов на бік антигітлерівської коаліції, прожив до смерті в НДР).
В обох випадках було збережено життя сотень тисяч людей. Проте Кирпонос не міг піднятися до рівня вищого протиборства двох імперій, заради долі України.
Зганяючи зло за провал бліцкріґу, німці поставилися до радянських полонених брутально. З тими, хто вцілів від знищення, просто не знали що робити і ця маса людей, серед них багато українців, гинула від голоду, спеки, а потім холоду. На них не поширювалася міжнародна конвенція про права військовополонених. Радянський Союз свідомо до неї не приєднався, а гітлерівській Німеччині це було на руку.
Розмінною монетою стало й цивільне населення окупованої України, адже нечисельні націоналісти були незабаром знищені і нікому було представляти народ перед новою владою. Партизанська діяльність, керована з Москви, ще більше посилила репресії.
Незважаючи на це, Сталін вважав українців на окупованій території зрадниками, за що вони поплатилися невиправданими жертвами після відходу німців, і мало були не вивезені тотально до Сибіру. Про київський котел і Кирпоноса широко не згадувалося. І нині російській прем’єр Путін зневажливо висловився про роль українців у перемозі над гітлерівською Німеччиною.
P.S. Рекомендую відвідати музей Михайла Кирпоноса у Вертіївці та принагідно висловлюю щиру вдячність його доглядачам Тетяні Францівні Фроловій і Оксані Миколаївні Шаровій.
|
| |
|
|
|
| Ігор | Дата: Понеділок, 08-Сер-11, 09:44 | Повідомлення # 2 |
 Прохожий
Група: Друзі
Повідомлень: 5
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| Про Кирпоноса багато писала російська еміґраційна преса. А в "Українських Вістях" з'явилася стаття знаного мені особисто Федора Пестушка (мабуть під псевдонімом). Він був лейтенант при штабі Кирпоноса. І він подав цілковито інакшу версію подій (що він був їхнім свідком). Газету я подарував працівникові рос. ред. "Радіо Свободи", який писав на воєнні теми. Пригадую: ВІН ПЕРЕЛЯКАВСЯ. І тої статті ніколи не використав. А що там було - пригадати не можу.
|
| |
|
|
|
| Спудей | Дата: Четвер, 11-Сер-11, 00:28 | Повідомлення # 3 |
 Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Репутація: 1
Статус: Відпочиває
| У першій рік війни, про це була публікація в "Сіверянському літописі, було розпорядження українців відпускати з концтаборів. У єврейському журналі "Єгупець" читав, що вдавши з себе українця, так вирвався на волю один радянський підпільник-єврей. Найгірше було азіатам, вони точно вже не могли себе видати за українців.
Спудей
|
| |
|
|
|
| Василь | Дата: Середа, 24-Сер-11, 20:14 | Повідомлення # 4 |
 Редактор
Група: Головна редакція
Повідомлень: 239
Нагороди: 7
Репутація: 3
Статус: Відпочиває
| Дякую за продовження моєї серії "Українці на службі імперії"
|
| |
|
|
|
| Шкурко | Дата: П'ятниця, 09-Бер-12, 20:43 | Повідомлення # 5 |
|
Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 106
Нагороди: 4
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| У виданні Чернігівського земляцтва "Отчий поріг" за березень ц.р. є стаття "Пам'яті воєначальника-земляка" до 120-річчя від дня народження М.П.Кирпоноса. Говориться у ній, що неодноразово, але безрезультатно, земляцтво клопочеться про присвоєння М.Кирпоносу звання Героя України. Цікаво було б довідатися про мотивацію такої ініціативи та оприлюднити її. Буду вдячний за відгук.
|
| |
|
|
|
| Горяєв | Дата: Понеділок, 12-Бер-12, 22:52 | Повідомлення # 6 |
|
Прохожий
Група: Читачі
Повідомлень: 24
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| Уточнення: 1. Власов не "попав у полон", а свідомо перейшов на німецьку сторону.
2. Власова не розстріляли, а повісили.
3. Власов воював не лише проти більшовиків, а й проти безпартійних, таких як мій батько. А таких, як мій батько було набагато більше, ніж більшовиків.
|
| |
|
|
|
| Шкурко | Дата: Вівторок, 13-Бер-12, 20:43 | Повідомлення # 7 |
|
Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 106
Нагороди: 4
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| У мене сказано про те, що Власов попав в оточення.
Чому його повісили, а не розстріляли, що було зазвичай ( узаконене )?
Коли йдеться про антибільшовицьку боротьбу, мається на увазі влада більшовиків, навіть не рядові комуністи, до яких на фронті "записували", перед боєм, з якого новоявлені комуністи не поверталися...На цю тему відомо багато висловів, які стали хрестоматійними в часи СРСР.
|
| |
|
|
|
| Горяєв | Дата: Вівторок, 13-Бер-12, 22:38 | Повідомлення # 8 |
|
Прохожий
Група: Читачі
Повідомлень: 24
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| Припустимо, що Власов вів саме антибільшовицьку боротьбу, але скажіть, будь-ласка, яка була б влада на Україні, якби у тій війні перемогла та сторона, на якій воював Власов?
|
| |
|
|
|
| Шкурко | Дата: Середа, 14-Бер-12, 20:02 | Повідомлення # 9 |
|
Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 106
Нагороди: 4
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| Німці перемогти не могли, але фінал війни міг би бути іншим. Трагедія не тільки Власова, а й інших, хто змушений був протистояти більшовизму за допомогою німців, чи воювати на дві сторони, - у змові "західних демократій" зі Сталіним.
Щодо України, то я припускаю, що було зроблено стратегічну помилку, коли не порузумілися українці й поляки на західних теренах у міжвоєнний період. Ми б змогли вступити у Другу світову війну разом з поляками і проти Гітлера, і проти Сталіна 1939 року, а не воювати між собою на їх радість.
Ми за теперішню Незалежність заплатили дуже дорого і маємо шанувати і тих, хто поклав за це життя, і не менше тих, хто не допустив до даремних жертв українців.
|
| |
|
|
|
| Горяєв | Дата: Неділя, 18-Бер-12, 04:46 | Повідомлення # 10 |
|
Прохожий
Група: Читачі
Повідомлень: 24
Нагороди: 0
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| Пане Миколо! Цікаво було б узнати:
1. Хто це "ми" і з якими поляками разом могли воювати на два фронти проти Німеччини та СРСР одночасно? Чи ви маєте на увазі, що якби Бандера 1939 року відійшов від Гітлера на польську сторону, то польська кавалерія разом з бандерівськими партизанами зупинили би німецькі та радянські танкові армії та повітряні флоти? Не могло бути такого варіанту, бо Бандера 01.09.39р. ще відбував пожиттєве увязнення за вбивство польського міністра внутрішніх справ, а УПА ще не було.
2. Який міг би бути інший фінал війни, як би Гітлер і ( треба думати разом зі Сталіним) не перемогли Польщу та бандерівців? Невже поляки пішли б на Берлін, а бандеровці на Москву?.
|
| |
|
|
|
| Шкурко | Дата: Вівторок, 20-Бер-12, 20:48 | Повідомлення # 11 |
|
Дописувач
Група: Редакція
Повідомлень: 106
Нагороди: 4
Репутація: 0
Статус: Відпочиває
| 1. Мова не про С.Бандеру, а про українців, які опинилися на Заході (зі Сходу) і тих, які проживали на Заході (України). Не зустрічали б на Зах.Україні з хлібом-сіллю радянців у 1939-му, а на Сх.Україні - так само нацистів у 41-му.
Для мене взірець поведінки під час 11-ї світової Гетьман Павло Скоропадський.
2.Не було б безглуздих жертв братовбивчої війни. Потім, гуртом бити ворога краще. Оскільки, Польща, а у її складі Зах.Україна, була в антигітлерівській коаліції, то воювати довелось би врешті-решт тільки з німцями, а це не призвело б до операції "Вісла" - етнічної чистки на наших історичних землях, які тепер хіба-що згадуються у гімні.
|
| |
|
|
