На жаль, традиційний зв'язок із містом його уродженців часто переривався. Цей процес став масовим у минулому ХХ столітті і триває по сьогодні.

Саме до таких узагальнень спонукає місцева мемуаристика. За приклад можуть слугувати щойно видана фірмою «Гідромакс» книга Діни Грудіної «Як це було… Сімейна хроніка в контексті історії», а також «Родинні замальовки» О.Ядренко, вміщені у газеті «Вісті» 16 квітня ц.р. Повчально простежити, на прикладі двох ніжинських родів, можливу причину поступового занепаду нашого міста.

У першому випадку батьків авторки – діячів мистецтва Дмитра Грудину і Фіру Ліфшиць, було репресовано і хоч Діна зросла у Ніжині, закінчила педінститут; пізніше виїхала до Києва, а потім (1997 р.) у США. Там виросли її діти, підростають онуки. Мабуть, у Ніжині з колись великого сімейства Грудин нікого не залишилося. І хто тепер живе у будинку по вул. Липіврізькій 5 книга не говорить…

Батько іншої оповідачки, Михайло Йосипович Ядренко, після закінчення школи у Ніжині, опинився у тому ж таки Києві, де став великою людиною – заслуженим діячем науки і техніки.
А що ж Ніжин? Тут знайшли вічний спочинок його мама, дідусь і бабуся. Будинок продали, там живуть чужі люди.

Якщо простежити долю ніжинських комерсантських, інтелігентських, майстрових родів – ситуація така ж. Діти отримували у Ніжині виховання й подавалися у світи, а тут доживали їх батьки. На місце померлих прибували здебільшого вчорашні мешканці довколишніх сіл. Це у старих будинках. А у високоповерхових – поселялися ще й прибульці з регіонів колишнього СРСР. Таким чином вивітрювалася еліта та зростала люмпенізація міського населення, особливо під час безперервних революцій, воєн, радикальних перемін згори та просто творення «единой общности людей» – совєтського народу.

Тим-то, нащадків давніх ніжинських родів, яких ми називаємо корінними ніжинцями, ніхто не знає. Та й самі вони, з тих, що ще залишилися тут, здрібніли – над цим не задумуються. У тоталітарні часи згадувати своїх предків було небезпечно. Не дай, Боже, серед них могли виявитися вороги народу, представники експлуататорських класів (священнослужителі, підприємці, купці, куркулі, дворяни). Нині це табу знято, але провал у пам’яті ліквідувати складно (предки померли, документи пропали) та й молодь цим не переймається. Славні прізвища Козирів, Бабичів, Шекер, Гринів, Щербин, Галат залишили слід хіба що у назвах кутків.

Чи не в цьому криється причина деградації Ніжина? Не могло ж місто бути постійним донором великих центрів та зарубіжжя і залишатися самодостатнім!
Якщо я помиляюся, хай читачі мене поправлять. А ще було б цікаво продовжити тему родинних замальовок.