Проте роботодавці не згуртовані. Кожен вирішує свої і загальні проблеми самотужки. Виняток становлять хіба ті, що охоплюють певні галузі. Це крупний капітал і часто іноземний або ж уперемішку з ним. Назву відомі: Європейська бізнес-асоціація, Українська аграрна конфедерація, Український союз промисловців і підприємців.

На нашому регіональному рівні таких об'єднань немає. Кампанія за повернення ПДВ тому приклад. Вона відбувається під щитом ТПП. Хоча палата це не об'єднання роботодавців, вона з ними тісно пов'язана економічно.

З тих 130 млн.грн. боргу по області левова частка припадає на великі промислові підприємства. Але вони усунулися від боротьби.

Також ніяк не проявили свою солідарність ті підприємства, які опосередковано пов'язані з експортерами. Це сільгоспвиробники, перевізники, надавачі різних послуг. Адже і до них не дійшли ті 130 мільйонів.

Чому так? Мабуть ті, що не створені самими політиками бояться влади, тиску контролюючих державних структур, які у руках тих політиків. Навіть якщо закон на стороні роботодавців, але політики безвідповідальні перед законом.

На Україні за увесь час не притягли до відповідальності жодного політика високого рангу — за порушення закону. Наприклад, за посягання на святе у ринковій економіці — власність.

Уцілому по Україні тільки через ПДВ відібрано урядом Тимошенко у роботодавців близько 20 млрд. грн.

Я хочу запитати у вас: хто і коли притягне до відповідальності цей уряд?

Тому я підтримую будь-які форми солідарності роботодавців.