Так от, суботнього червневого ранку моє відображення в дзеркалі мовчки, але прозоро натякнуло: «Що ти собі думаєш? Коли востаннє була в перукарні?» Пригадати я не змогла, бо дійсно було це дуже давно.

Наступний крок в такому разі який? Правильно! Помити голову і – до перукарні! День тільки почався.
Ось вже голова помита, волосся висушене й зібране у прозаїчний «хвіст». Вибір – за перукарнею. Першою думкою був добрий радянський спогад про «Чарівницю» в центрі Чернігова. Жодного разу мені там нічого не зіпсували, не зашкодили, не спалили. Але… до «Чарівниці» було набагато далі, ніж до інших перукарень, які повідкривалися мало не на кожному кроці.

І ось тут зауважу: треба слухатися своєї інтуїції! Бо перша думка, як виявилося згодом, була правильною! Але, щоб у цьому переконатися, знадобилося трохи часу.
Тобто спочатку я подалася до модного салону, який хвалила моя подруга. На ганочку неквапно диміли сигаретами дві молоденькі перукарки, всередині над чиєюсь головою чаклувала третя. Молоденька клієнтка сиділа самотньо із зануреними у ванночку нігтями.

-- Що ви хочете? – щебетнули до мене працівниці.
-- Стрижку, -- зізналася я.
-- Треба трохи почекати, -- сказали мені дівчата і продовжили розмову. Потім у когось із них дзвонив мобільний телефон. Ще через 10 хвилин покурити вийшла третя перукарка. Я стояла й думала: «А що я тут роблю? Адже мене не помічають. Невже я стала прозорою?»

Тож -- тупу-тупу -- і я подалася спочатку повільно, а потім все швидше до іншого новомодного салону (який теж начебто хтось хвалив).

-- Дивно: була десята ранку, але на ганочку там так само курили дві перукарки.
-- Що бажаєте? – поцікавилася касир.
-- Постригтись, -- знову зізналася я. І почула магічну фразу: «Доведеться трохи зачекати».

А потім, о диво! мізансцена повторилася один в один. Я стою, чекаю, повз мене пройшла перукарка, яка завершила роботу над зачіскою клієнтки, стрижена клієнтка розплатилася й пішла. Я навіть зазирнула в салонний зал – та порожньо ж!

-- Касирка почала довгу розмову по мобільному телефону з якоюсь Люсею, яка ніяк не може влаштувати особисте життя. Третя перукарка приєдналася до двох перших. Вони дружно диміли цигарками на ганочку з розмовами про своє, дівчаче. А я знову не йняла віри: «Невже я прозора? І що я тут роблю?»

Я пройшла повз них з тремтливою надією, що мене хтось гукне й заверне назад. Ага… Якраз! Для них не існували ні я, ні мій гаманець…

Ось тоді я й згадала про «Чарівницю» і, дорікаючи собі, що згаяла стільки часу, подалася туди. Мене зумстрів той самий величезний зал в обрамленні крісел і дзеркал, ті самі перукарські аромати. Там клацав ножицями й гув фенами, як і в радянські часи, сонм майстринь-перукарок, теревенили клієнти, дзижчав «стозвучный говор голосов», за висловом Михайла Лєрмонтова. До мене миттю підійшла літня жіночка: «Що бажаєте?»

-- Стрижку! – вже втретє за ранок промовила я. І була тут же проваджена у крісло. Посаджена. Закутана. Мені розповіли багато цікавого, порадили фасон стрижки, запропонували всілякі перукарські «хитрощі». Все це чемно, з жартами. А головне – швидко вправно і майстерно.

А я розповіла про свій невдалий вояж до двох салонів з перукарками-курцями. Жінка розсміялася: «Ну, дорогенька, по-перше, вони побачили купу Вашого волосся! Біля Вашої голови треба ж потрудитись, адже у Вас не три волосини! Коса, мабуть, колись була дуже товста? Ну а, по-друге, у нас такі курилки надовго не затримуються, бо тут треба працювати». Жінка, щоправда, висловила припущення, що, можливо, у тих салонах працюють за попереднім записом. Можливо. Я також про це думала, але ж мені могли одразу сказати про це, щоб не стояла привидом? Вони ж усі мовчали й курили!

Ось тут і згадалося радянське минуле з давно усіма висміяним «ненав’язливим сервісом». Щоправда, у нас вже народилося й виросло нове покоління, яке не жило в СРСР і нічого про той сервіс не знає. Але, напевне» «ненав’язливий сервіс» набув генетичної форми і передався у спадок. Інакше його нічим не поясниш.

І ще пригадується давній жарт-інструкція радянської торгівлі:
Пункт 1. Клієнт завжди правий.
Пункт 2. Якщо ви вважаєте, що клієнт неправий, читайте пункт 1».

Інеса Фтомова