Якось натрапила на враження однієї англійки, яка гостювала в нашій столиці і її провезли в добре заповненому тролейбусі. Англійка... була в захопленніі: "Це диво! Так близько до чоловіків я ще ніколи не перебувала!" Їй сподобалось.

А для нас переповнені тролейбуси -- доволі жорстока реальність. Так от про кумедний випадок. Назвемо нашу жінку, героїню розповіді, скажімо, Валентиною. Їхала вона одного зимового дня з роботи ввечері. Тролейбус був переповнений. Далеко не всі пересуваються маршрутками – економлять. Люди стояли дуже тісно, та ще всі були вдягнуті у теплі куртки, дублянки, пальта -- холодно ж. Валентину чужі тіла затисли в півоберта, стояти їй довелося мало не на одній нозі, зачепившись однією рукою за поручень вгорі.
Аж раптом вона згадала, що у неї в кишені пальта лежать 50 гривень, які їй того дня повернула подруга. Хм… Гроші в кишені, народу навколо тьма… Якби не витягнув хто… Так міркувала Валентина і спробувала опустити руку в кишеню. Кишеня через тісняву з’їхала мало не на спину. Тож руку туди вона засунула не з першої спроби і… виявила там чужу руку!

Жах! Вже якийсь негідник встромив руку! Злодюга! Її свідомість затопила хвиля обурення. Жінка вчепилася своїми міцними манікюрними акриловими пазурами в ту чужу руку, застиснуту в кулак, і спробувала виявити винуватця.
Винуватець стояв поруч. Вона уп’ялася в нього суворим вчительським поглядом і спробувала чужу руку виштовхати. Не тут то було! Чоловік так само суворо дивився на неї і руку виймати не хотів. Але Валентина була настроєна войовниче і зуміла таки розстиснути той чужий кулак і захопити свої гроші…

-- Уявіть собі! – розповідала вона потім. – Ми з ним дві зупинки «бодалися» в кишені! Я йому, напевне, розідрала нігтями всю руку, аж поки розтиснув кулак! Аж тут вже був час мені виходити. Я рвонула до виходу із відвойованою купюрою в руці.

Відсапавшись на зупинці, розпрямивши пальто та сумку, вона розстисла свою руку, щоб покласти гроші до гаманця і побачила, що на долоні лежать…100 гривень, а не 50.
-- Я мало не зомліла! – зізнається добропорядна жінка. – Це ж виходить, що не чоловік у моїй кишені порпався, а я у тій тісноті потрапила до чужої кишені! То-то мені здалося щось підозрілим, бо там лежали якісь ключі, а ключів начебто я не клала, але подумала, мало що, може й поклала напередодні…І я до кінця була переконана, що воюю за свої гроші.

Отаке буває в транспортній тісноті. Треба сказати, що Валентина – жінка добропорядна, чужого за весь свій вік не взяла й на копійку, а через ту халепу довго й щиро переживала і довго боялася їздити тролейбусом, бо боялася, що знову зустріне того невідомого чоловіка і просто помре від сорому…

Інеса ФТОМОВА