Мало того: цього року вперше в житті я не лише не відправила жодної листівки – так я ще й не отримала жодної! Невже збіг? Взагалі-то привітань було отримано й відправлено чимало, але все це були sms-ски, листівки й привітання електронною поштою та телефонні святкові розмови.

Добре це чи погано? Не знаю. З одного боку шкода, що немає матеріальної ознаки: щось десь на екранах блимало-блимало, а в руки взяти нічого. А з іншого – не треба заводити додаткових коробок і папок, щоб помістити туди отримане. Або ще чого гіршого – виносити все те на сміття…

Напевне, й поштарям було цього року легше з нами і їхні сумки не обривалися від десятків конвертів з вітальними листівками. До речі, навіть у поштових скриньках свого під’їзду я вже давно не помічала конвертів – тільки різноманітні рахунки та рекламні газети.

Напевне, всі ми потихеньку, так би мовити, оцифровуємося. А, можливо, це – перехідний період. Адже свого часу, коли винайшли фотографію, то всім художникам передрікали жорстоке безробіття й забуття. З художниками все виявилося гаразд. Хочеться вірити, що й поголовне оцифрування нас не зіпсує…