Перукарка, яка почула про її життя в селі, замріяно сказала: «Де б оце гарного молока дістати…» А Інга похвалилася, що молоко її родина вже кілька років п’є добре. І розповіла цікаву історію.
Корови у Омельяненків немає (вони не так давно стали мешканцями Количівки), але повз їхню хату щоранку селяни женуть череду в луги. От Інга і побачила: одні корови в тій череді чистенькі, гарненькі, як лялечки, очі у тварин радісні. Інші корови бредуть забрьохані, у гноївці, сумні й занедбані. Видно в Количівці, як і в будь-якому селі, й господарів: один криє корову найбруднішим матюччям, яке тільки засвоїв, та ще й палкою по боках наверне… А інший господар чи господиня до корови каже: «Ах ти ж моя лялечка, ах ти красунечко моя! Йди сюди, голубонько!» Неважко здогадатися, в яких господарів корова даватиме смачніше молоко, чи не так? От саме у таких і беруть Омельяненки молоко і не нахваляться…

Скажу одразу: ті, хто знав про суботнє засідання Чернігівського Клубу органічного землеробства і не прийшов – чимало втратили. Не в матеріальному плані, ні!

А втратили від того, що не змогли впритул поспілкуватися з чудовою городницею Інгою Омельяненко, яка з абсолютно міської жительки перетворилася за якихось п’ять з половиною років на знатну городницю з дивовижними врожаями різних культур.

На засіданні (а прийшли, до речі, на нього майже чотири десятки прихильників органічного землеробства!) Інга розповідала про свої помилки та знахідки, про квіти і полуницю, про газонокосилку і ширину міжрядь і ледве встигала відповідати на численні запитання. І зізналася, що вже давно перестала жалкувати за тісною міською квартирою і навіть не уявляє вже свого життя у обмеженому квартирному просторі. Ну а коли на великому екрані ще й показали грядки господині, і вона розповіла про їхнє особливе планування (вона цим займається вже зараз, не чекаючи весни!), то запитань виникло ще більше…
Висновок: не минайте Клубу органічного землеробства. Досить труїтися хімією!
------------------------------------