Майстри розмовляли між собою про недавній візит у далеке село Бобровицького району. Візит забрав так багато сил, що повернулися ледве живі від утоми. Клієнт захотів мати суперову й дуже дорогу супутникову антену для телевізора. Коли машина нарешті через розбиті й покарлючені дороги дісталася до потрібного села й потрібної хати, то майстер-водій був неймовірно здивований, адже, виходячи з вартості замовлення, очікував побачити пристойну будівлю й багатого хазяїна. Але… Назустріч йому з брудної хати й занедбаного двору вийшов давно небритий господар.
Ну, клієнт завжди правий… Захотів, то й ладно. Однак, коли робота вже була закінчена і майстер- комп’ютерник переконався, що чоловік живе доволі бідно, адже жодного натяку на достаток у хаті не видно, постійної роботи у господаря теж немає, то не втримався й запитав: «Якщо у вас фінансові проблеми, то навіщо таку дорогу антену ставите?». Відповідь вразила:
-- Та я навіть якщо в самих трусах залишусь, то й тоді від телевізора не відмовлюсь!

А мені пригадалось одне з інтерв’ю знаменитого російського олігарха Германа Стерлігова, який шість років тому покинув Москву й переселився в глушину з красунею-дружиною, де й живе зараз, виховуючи п’ятьох дітей. Так ось, коли Герману Стерлігову знадобилися робітники для будівельних робіт, то він пішов по навколишніх селах і був неймовірно вражений, бо в більшості російських ізб Підмосков’я давно пропито все – одяг, взуття, меблі, всі вжиткові речі, крім одного предмета – телевізора. Телевізори стоять у кутках на місці ікон – недоторканні. Телевізор, сказали земляки Стерлігову, – це святе…

А сам Стерлігов, до речі, своє нове життя почав дуже своєрідно. Одного дня він великий дорогий телевізор не лише виніс із столичної квартири (дружина плакала й не давала, а він побоювався, що поверне назад), а… розстріляв його впритул з нагана. На цьому спілкування з телевізором для його родини закінчилося раз і назавжди…

А хіба не щось подібне в наших квартирах і хатах? Знаю чимало знайомих, де по 2-3 телевізори у невеликій квартирі. У 2-кімнатній – їх по три (в кожній кімнаті й на кухні!), в однокімнатній – по 2 (у дружини свій, у чоловіка – свій). Знаю молодого батька, який, щоб сини-підлітки не бились через улюблені програми, а дружина без перешкод дивилася свої дурнуваті серіали, придбав кожному по телевізору. Для більшості телевізор – це єдина змога зв’язку із світом. От тільки мало хто замислюється над тим, що саме миготить на екрані…

Ті, що замислюються, від телевізорів відмовляються. Я – серйозно. Коли наш телевізор «наказав довго жити» і я в розмовах на запитання про те, чи бачила вчорашні жахи на екрані, зізнавалася, що у нас телевізора немає, довкола виявилося чимало людей, які принципово живуть без нього. Одна жінка з виглядом змовниці сказала: «А я вже дванадцять років живу без телевізора і нічого не втратила!» Інша (мати трьох дітей), яка мешкає у багатоповерхівці на П’яти кутах, розповіла, що коли до них подзвонили у двері і запропонували кабельне телебачення, а вона сказала, що в родині взагалі немає телевізора, то побачила такий погляд, яким, напевне, дивляться на інопланетян… Завважу, що ці родини багато читають, подорожують, їхні діти займаються серйозно музикою, шахами, танцями. Їм справді не вистачить часу спостерігати за тим, що пропонує екран. А він сьогодні, на жаль, пропонує так мало доброго й пізнавального…