Але ж Валенса не був отруєний і в його країні нема такого розгулу антипольських сил, як антиукраїнських в Україні. Не кажучи вже про те, що Польща ніколи не чулася поділеною по Віслі, як Україна по Дніпру. Проте саме Ющенку (подивіться цифри голосування!) вдалося засипати той рів ненависті між Сходом і Заходом, скільки б ми не обурювалися його універсалом з Януковичем.

Зрештою, як і Валєнса, так і Ющенко залишаються активно діючими не персонажами, а сторожами напрямку руху своїх країн. Щоб не говорили про Віктора Ющенка, але відтепер будь-який Президент діятиме в загальному напрямку, заданому Ющенком. Це -- повага до українських національних цінностей, це рух у європейському напрямку, хоча саме євробюрократи і немало наплювали Ющенку в душу (а з ним і Україні), це повага до людини.

Я належав до тих людей, які не були розчаровані Президентом Ющенком. Бо не був зачарованим. Адже для нормального громадянина Президент -- це функція. Не Бог, не цар, а саме функція. Так, Ющенко з цією функцією справився не на 12 балів, якщо брати за мірками сучасної школи. Так, він наробив масу помилок, особливо кадрових ("любі друзі" стали називним ім"ям). Навіть скажу, що газеті "Сіверщина", яка чи не єдина була в області за Ющенка 2004 року, саме при Ющенку було виживати важче, ніж при Кучмі.

Але з його ім"ям назавжди буде пов"язуватися становлення модерної української нації. І -- не забуваймо, що перший рік його президентства він щодві години міняв сорочку -- отрута виходила з кров"ю. Важко чекати від такої хворої людини адекватних дій. А ті, що були поруч, кого він привів у високі кабінети, замість допомоги ставили підніжки. До речі, навіть і отруєння не розслідували. А може бояться дратувати Москву?

Повторюся: у мене багато претензій до Президента, який відходить. Але чекаючи тепер голосу і дій Ющенка -- лідера національно-визвольного руху (як його назвав публіцист Стрєляний), я кажу:"Драстуйте, Вікторе Андрійовичу! Я вітаю Вас!"