Полтавський килим Мамбет-аджи
Середньовічне кримсько-татарське місто звалося Гезльов, а українці його перезвали на Козлов. Тепер це -- Євпаторія. З руїн піднято Гезльовські ворота -- ворота Дров"яного базару (Одун-базар кьабуси). Крім смачнющої кави по-гезльовськи, яку нам приносив 14-річний Арслан (майже тезка мого сина Арсена!), на другому поверсі -- невеличкий музей.

У ньому -- середньовічний Гезльов, виліплений у макеті з піщаника. Вражаюче у повній темряві прокидається місто: першими з"являються світлячки біля мечетей, лунають голоси муедзинів, спів півнів, гавкіт собак... В експозиції -- кримсько-татарська одіж, дерево нації, карта Криму та околиць на шкірі бика. Але екскурсовод Еміль звернув нашу увагу на український старенький килим. Виявилося, що він -- з Полтавщини. Його виміняв прадід Еміля на мішок зерна, щоб виручити голодуючу українську сім"ю у 1933 році. Еміль не знав, що ми -- українці і розказував цю історію для всіх екскурсантів. Особливо вражало це росіян -- у них дома путінська пропаганда закрила тему Голодомору.

Наступного дня ми прийшли спеціально до Гезльовських воріт, щоб зустрітися з Емілем і вияснити -- як звали його прадіда. І подякувати за доброту, яка не минає і не забувається через десятки років. Еміль був здивований:" Ви будете про це писати?!". Став телефонувати діду -- забув бо, як звали прадіда. Виявилося -- Мамбет-аджи. Приставка "аджи" означає: здійснив паломництво-хадж до Мекки.

А ще Еміль назвав кілька слів, які є в наших мовах: ви легко відгадаєте, що означають мейдан, серникь, терези. Мені ж пригадалася експозиція сусіднього монастиря дервішів, де в Аліфе-ханум я побачив "коумань" -- наш куманець. А вишивка -- геть українська. Що й не дивно -- значну частину населення Криму, хоч і не зі своєї волі, становили українки.

...Проходячи мимо полтавського килима Мамбет-аджи, на якому вишиті ініціали "Н П О К", я поклав на нього руку. Він був теплим.

Розміщений на блозі та в газеті "Сіверщина", цей матеріал викликав кілька коментарів -- як правило, аноніми редактора сайту обізвали євреєм, а мене - промусульманським автором. І, звісно, як завжди аноніми -- агресивні і неграмотні. Що й викликало коментар Еміля з Євпаторії, який є героєм цієї публікації і якому я переслав її. Він написав, що є етнічним кримцем і патріотом України. Готовий за Україну й воювати. І я Емілю вірю більше, ніж своїм співплемінникам -- анонімам. Тож на їхні в"їдливі "Аллах акбар!" та "Шалом" я можу відповісти одним:" Слава Україні!". Думаю, Еміль мені відповість правильно. Аноніми -- хтозна.