| Українці не почуваються господарями у своїй державі. Цьому є багато причин, але і п"ятирічне президентство Віктора Ющенка, який так багато говорить про українськість, не розбило бункерів ґетто. Редактор журналу "Український тиждень" Юрій Макаров пише:"Українські інтелектуали, люди розумової й творчої праці звикли до перебування у своєму льоху. Це не надто тепле й не надто зручне місце, проте воно дарує своєрідний мазохістський комфорт. Підвал як стратегічна позиція має тільки одну ваду: з нього можна волати, з нього можна просити, але з нього неможливо вимагати". Власне, повертаючись до Президента Ющенка, треба сказати, що він і не робив ефективних спроб вивести українство з підвалу, попри відроджений Батурин і вшанування жертв Голодомору. Бо коли саме Ющенко присвоює посмертно звання Героя України якійсь єврейці-терористці Тані Маркус і їй бігом ставлять у Києві пам"ятник, то, як кажуть ті ж таки євреї, "я вас умоляю"... Тим паче, що такий прокол у Ющенка не один. Зарахувати це до помилок, право на які має кожен, не варто. Бо їх не просто надто багато, а нема і не було стратегії українського відродження. Кірм слів, звичайно. Правильних. Але лише слів, які не стали ділом. Тому українській інтелігенції треба не уповати на персоналію -- от залишимо цього Президента, бо він найкраще говорить про українські болячки! А на кожному своєму рівні виходити з ґетто. Бо таке враження, що євреї, які жили в ньому, давно з нього вийшли на весь білий світ, а українці так і трусяться в своєму вишиваному ґетто, боячись світових протягів.
| 
