реклама партнерів:
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS



  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Чернігів сьогодні » Література Чернігівщини
Література Чернігівщини
СпудейДата: Понеділок, 13-Квіт-09, 23:08 | Повідомлення # 1
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Притиченко Алла Володимирівна.
Народилась 23 січня 1986 року. І провела роки перших кроків, перших дзвоників та перших поцілунків у мальовничому містечку Козелець. Віршувати надумала ще в початковій школі.
Незабутні студентські роки спливли в славетному Ніжині. Там закінчила філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя.
Нині працюю в Чернігівській школі №27 керівником творчої студії «Обрій», учасники якого (учні старших класів) оволодівають як акторським так і літературним мистецтвом. Спеціально для своїх вихованців я написала невеличку постановку «Кольори жіночої душі», яку ми разом інсценізували до свята 8 Березня.
Додатки: 6275231.jpg (14.8 Kb)


Спудей
 
СпудейДата: Понеділок, 13-Квіт-09, 23:09 | Повідомлення # 2
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Прости, я твое искушение
И безумие на пути.
Прости я молю о прощении,
И о силах забыть и уйти.
Прости, я бываю нездержанной
И злюсь без поддержки и слов.
И в страхах своих ростерзанной,
И в паводье липких снов.
Ведь должен же быть хоть кто-нибудь.
К кому бы тянутся и ждать.
И слово ценить и мнение
И действия уважать.
А глянешь вокруг - безмолвие..
Деньги, вино, тела...
жизнь выставляет условия-
кто против...мимо прошла.
И должен же быть хоть кто-нибудь
за кем можна в жизни идти
Прости, я твое искушение
и безумие на пути.
____**
на твои руки небо
на мои мысли серце
без тебя было проще в полтора мегагерца
те кто судят- увидят
те кто шепчут- забудут
ты же видишь - не надо
им "просящая чуда"
затеряюсь в звоночках
буду помнить о МИРе
серце в мелких стежочках
нароспашку и шире

дихати, дихати хочу
як тільки з води піднявшись
і небо рвати щоночі
й забути що мало статись
А ще не знати що було
і як мені було гірко
і як я вічність відчула
як взимку, як падаєш з гірки
хочу ковтати полиння
щоб в серці було солодше
може життя і змінне
та його більше не хочу
цікаво нести маяччя
серед ночі, коли чують
всі знаки нічого не значать
зірки за небом сумують.

____**
собираю по капельке тени
карусели осели на мель
я стаю по ночам на колени
а утрами считаю капель
Зоопарки психушки и тюрьмы
кто из них будет зватся людьми
если "в свете" мы маемся дурью
а боимся казатся детьми
____**
мой синий синий листопад
мое озябнувшее лето
я улыбаюсь невпопад
стоя под дулом пистолета
улыбок рой и жалкой лжи
с приправой поданы на блюде
здесь кто-то умер, кто-то жил
а кто-то их за это судит
...снежинка ляжет на щеке
и улыбнется грустный мальчик
и вновь замрет толпа и значит
есть место в маленьком мирке...)

____**
меня подсадИли на Острые Иглы
и стрУны как спИны , как лЕзвие вЫгнув
я прЫгаю в нЕбо, и ррву перрепонки
И гОлос срЫвают худые болОнки
и мирр застывАет в немом апогЕе
И тают усмешшкИ и пАльцы белЕют
ведь вЫ поприввыкли глазЕть на убийство
и даже не дрогнем под пушешный выстрелл
Так пусть умирает
туда ей дорррога
ответите вы
как люди. как мнОгие...
и дождь не зальет
но на утро забудется
вам верно приснилось
как будто бы чудилось
...грязь попривыкли с ботинок сбивать
а как нам придумать себя очищать

____**
бредовые пленные сонные тени
ползут на уставшей от споров руке
не кланяться...только устали колени
и шея болит на жестком поводке

вдыхаю рассвет где то там в поднебесной
там те же лучи что ласкали тебя
тобою проклята. тобою воскресла
прощая в прокленах, ненавистно любя

я так же держу чьи то жизни на нитке
и глупые люди - как марионетки
и марионетка такая же я
вот только где руки, которые тянут
другими словами - я кукла, но чья.

и вновь засыпаем и палочки в соус
и мишки под зонтик не будут влезать
я вновь не успела- в душ...и душою
быть может омытся тоже нельзя?


Спудей
 
СпудейДата: Понеділок, 13-Квіт-09, 23:13 | Повідомлення # 3
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
Прокралося листя в гілки на дорозі
Забуті сніжинки під купою бруду
Ти знову втечеш під вечір в знемозі
Та я повертатися більше не буду
Сюжет мозаїчний, й до біса банальний
І душу від бруду не легко відмити
А особливо коли маргінально,
Коли незвичайно по совісті жити
І вміти нікого навкруг не давити
Не пресувати на шатківниці
Я з ними, хоча вони ще і не знають,
Не буду лежати на спільній полиці.
І вже не з тобою, коли зрозумієш
Зламаються пальці в безсиллі і болі
Піднятися в небо без крил не зумієш
Заплутаний власною тінню неволі.
Не смію, не вмію і не беруся
Судити про світ, -його не творила
Не осуджу, але й не покорюся!!
Долонями втримаю тонкі вітрила
…Конфорка втопилась у вранішній каві
Ще сонній від навколоземних польотів
Ти ж не Іуда – досить лукавити
І зберігати смарагди в болоті.
*****************
а что ж МНЕ выпить...?
как понять?
сколько мне нужно начинать
по новой верить...
в людей и счастье.
в чем моя вина?,
если одна .... была и есть,
если мыслей не счесть,
а адресату не прочесть...
ведь слепят чувства.
и глаза лишь одного того во всей
вселенной видят
не обидят даже чужие чувства...
ранит ложь, когда поймешь,
что ложью были движения и взгляды,
когда любили ту одну, кого всегда так мало и так надо.
не учи. ….
душа ее мудрее чем хотел бы.
и если гордость стерпит
и сердце сможет без надежды ожидать, быть может и как знать может опять счастливым стать,
тот кто любовь воспел и
ею пренебрег же.
по всем классическим сюжетам я ненависть должна б питать... кому б то понимать.
но ведь ее глаза
твоим даруют счастье,
а вот твои
мне ненавидеть не дано.
смешно и странно
ранит все понимание сюжета.
может это значит жить
- знала б не рождалась.
**********************
Пестячи поглядом сонячно - лампочні скельця
В будинку навпроти, подихом схоплюю скло
А потім на плямці з тепла …виведу пальчиком серце
Щоб його також навпроти комусь побачити можна було
Носиком плющуся в скло, вдивляюся в обрій
На «Ланос» залізла кицька – виє сигнал
Уривчастий світ . Розпався: розкидай чи схоплюй..
Подих розтанув на склі… Сміявся Ваал.
Тріщали маршрутки у вранішній пік тривоги.
Недоспані, милі, сумні, цікаві, смішні
Вдивлялися очі у очі і на дорогу
Їм дуже хотілося радості…як і мені.
За мною вже певно стужилася базисна піца
І Ніжинський парк і кицька біля воріт
Мені вже так довго ну геть нічого не сниться
Але не гарант – що вже зовсім ніщо не болить.
Навпроти в вікні хтось малював сердечко
І носиком плющився об запотілий край
Оті, з тривожного ранку, скажуть – це недоречно.
І посміхнуться – кожен для себе –
в свій персональний рай.
**********************
Вмирати? …не страшно.
Скроні тільки стискає
І вечір на серце
Наносить останні тіні.
Забути? ...не варто .
Тільки тіні тікають.
Стираються тіні.
Зливаються хмари осінні
…На очі і день,
На спраглий асфальтовий шепіт,
На щічку малечі,
В наляканий вереснем вечір.
На плечі дівочі.
Дрижачі від плачу плечі.
На пісні останній акорд журавлиного лету.
- У сивих кульбабках ще дихають сонця іскри.
А в сірих сльозах вмирають серпневі ранки.
В осінньому небі
їм , певно, стає затісно!
Застигла веселка
в спітнілому склі світанку.
*****************
Навіжена й смішна
Може трохи перенасичена
Задихаюсь від зла,
Від бездушного чорного звичаю
Від сліпців, від курців
Від добра і кохання полишених
Від зірок у вогні
..Із обідняшнім брудом помішаних
Від шаблонів старих і
невміло кимось оновлених
Розглядається дощ у очах нашвидку підмальованих
Розлітається скло від зіниць у сльозах відображених
Задихаюсь від зла…-
Навіжена, смішна і ображена
І ламлю..і зламаю
І дещо в тобі повідмінюю
Та не небом, не раєм …
А тою, будденою, тлінною..
Недостойними ношами
З неба на землю спущеною –
Земною любов’ю
У масках ходити змушеною
Вії змерзають наскрізь пустими бажаннями
Плечі болять під лежачими там сподіваннями
Задихаюсь…Безвихідь у власній зачорненій Прип’яті.
Залишаю думки у нормах чужих розіпнуті…
Забраковані, стерті,
без значення кимось змінені
за два кроки до смерті з трьома невідомими змінними.
Залишаю слова - на папері нова арифметика…
Абсолютних понять не витримує
Нова поетика
Навіжена й смішна
Доведена крайнього відчаю
Заблокована мріями
В серці кимось помічена.
Сьогодні засну із тою - святою і тлінною
А завтра таки я щось навкруги повідмінюю…)))
***************
11/04/2009
Притиченко Алла
[email protected]


Спудей
 
СпудейДата: Понеділок, 13-Квіт-09, 23:22 | Повідомлення # 4
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
«Снег, цветение, слякоть».
Огонь зажигает небо
Когда готовится плакать
Ты солнце, а я как небыль
Любовь не умею прятать.
Под ноги упали лужи,
А лужи ведь были небом
Мой взгляд за тобою тужит
К тебе прикоснутся мне бы.
Прильнуть бы к твоим коленям,
Сжимая до боли руки.
От страха трепещут вены
И стекла дрожат от вьюги.
И день на день не похожий,
И зиму не звать зимою…
Герани не спится тоже,
Когда я грущу за тобою.
Спешит часовая стрелка,
Спасаясь от горькой ночи.
И нету желаний мелких,
И нету здесь слов порочных.
Люблю – не боится смеха,
Люблю – не сбежать от боли
И ты это знаешь тоже-
…Единственный в мире Мой.
Был снег, цветение, слякоть.
Я видела твои мысли,
Меня научил смеяться
И верить ..впервые в жизни.
Был снег, цветение, слякоть.
Я слышала шорох страха
И не было слез заплакать,
Куда не посмотришь – плаха.
Был снег, цветение, слякоть.
Меня целовала бездна
Я знала твой смех и запах
Вот если б, ждала, исчезнуть.
В тот час, и миг, в ту минуту,
Когда среди всех нас двое,
Когда еще сброшены пута,
Когда еще ты со мною.
Три лета зимы, три осени,
Качаясь меж небом – пропастью,
Не зная… .проклята –прощена?
Распутством своим...кротостью.
На небе я буду ангелом,
В грозу зажигающим молнию,
Тебя заслоню от холода,
И все, что захочешь, исполню я.
Слезу поцелуем высушу,
Сердце пером укутаю,
Как хочется быть мне близшею,
За каждой твоей минутою.
Твоими дышать рассветами,
Делить на себя усталости,
Твой дом украшать букетами,
Сейчас и в далёкой старости.
Твой смех целовать улыбками
И славить за это Господа
…Время в родне с улитками,
Если миг пережить непростотак
Ты солнце, а я как небыль
Любовь не умею прятать.
Звёздами плачет небо
Вновь снег, цветение, слякоть.
30.01.08.

«Вслед за октябрём».
Не дразни меня солнцем, я рай всё равно не найду.
От стыда не сгорит сумасшедшая эта Лолита.
Раздеваются клёны, их золотом лужи укрыты
И огонь под ногами в моем опустевшем саду.
Ты сказал, что пожатие рук меня не убьёт,
И то, что слова и взгляды врагов не смертельны.
Ты мне подарил вместе с солнцем крестик нательный.
..Зачем же бескрылую снова зовешь в полет.
В октябре умирает летний, последний день,
А я остаюсь, я даже зимой дышу!
Не пои меня солнцем, ведь рядом со мною тень…
Идёт попятам, а я за тобой спешу
Ты тайно подкинул ко мне желание жить,
Когда меня звал октябрь за последним летом…
Не дразни меня солнцем, я рай потеряла где-то
…Под снежным покровом золото в лужах лежит. 05.10.07.

«Вогняний цвіт».
Обпалений зимою вишень цвіт
…Ти не торкайся –боляче на дотик.
З небес зірвався, сніг летів на світ
На перші пуп’янки, на сірі котики.
Ти не жалій, як вирішив –іди
Хоч я ридатиму і буду звати знов.
Не вваж –я маю склянку гіркоти,
Пекучі ліки –біль
Зітруть з душі любов.
І піде час, розіб’є скло
думок,
Стираючи останні тіні ніжності.
Ти так недовго лиш для
мене жив.
Й лишився вічністю, моєю вічністю.
А я живу, знов вишня розцвіла,
І на квітучі гілки зляться сосни.
Для тебе лиш, я вмерти не змогла.
….спадали роси, весняні роси.
****
Улетающим – улетай,
День смеётся, сжигая крылья,
Я прощаюсь, а ты прощай.
Ты ведь умный, святой и сильный.

Рассыпается ветер в ночь,
Дом шатается над обрывом,
Я тебе не жена, не дочь
И тебе «ни к чему» порывы.

Да, обида. Сжимает вдох.
И в бессилии белеют пальцы.
Я б держалась, да против Бог.
Нынче Он приказал прощаться…

31.10.2007.


Спудей
 
СпудейДата: Понеділок, 13-Квіт-09, 23:24 | Повідомлення # 5
Група: Читач
Повідомлень: 144
Нагороди: 2
Статус: Відпочиває
На твоем пути солнце,
На мои мысли сердце,
Без тебя было проще,
В полтора мегагерца.
На твоих руках росы,
От рассветных туманов,
Увядают покосы
Прошлогодних обманов.
За что было ответим,
Незачем возвращаться,
Разница не в столетье?
Уже можно смеяться.
И дышать без опаски
И не слушать советы.
Опрокидывать маски,
Не своей оперетты.
Кто писал – пусть играет.
Мы напишем другое -…
«Новый день зажигают
Неразумные двое…».
Будут все недовольны,
Хмурить брови и мысли.
Будет саммит подпольный,
Осуждение жизни…
Только это не важно,
На твоем пути солнце,
Оно светит отважным
В сердце, руки, в оконце.

___*
Много, мало, кто бы знал что нужно.
Кто бы знал, как надо называть.
И любовь ценима – как жемчужина,
тем дороже, чем труднее добывать.
Взгляд – подарок, взгляд– само презрение.
Сколько тайн ты держишь на руке…
Если верить в тайну и спасение,
Как хранить законы на песке?


___*
розвесить на стены условность и краску
и пренебрежение и льготное счастье
и жить на все сто а не лишь на полставки
и небо покрасить и верить и плакать
в руках утопая,
в теплых и добрых
и говорить… говорить… говорить !!!
и даж иногда говорить, понимая
друг-друга спасая
от серой промозглой толпы
как шпагой сражатся
спасать не себя
мечом отбывая препятствия, боль
и день ото дня
и в ночи защищать
друг ..друга...
не ставки! - 0:0(ноль: ноль)


____*
мой светлый сон, искусственная явь
что ты искал в безумной паутине?
а знал ли ты? Когда нашел меня?
Что можешь потерять себя отныне
А знал ли ты, что в счастье горечь есть..
и жалует Любовь совсем не многих
а знаешь то, что можем не добресть
туда, где две пересекаются дороги....

___*

Скажи мені про біль і про ненависть
Хай серцю буде сумно і очам,
Лиш не кажи, що ти мене кохаєш,
Не маю віри лагідним словам
Пройшло, як тінь, як грім пророкотало,
А що лишилось? Тиша. Камінь? Бруд?
Він був, він знав….чогось не вистачало?
Обіймів? Поцілунків? Чи облуд?!
Ні. Все було - ненависть і прокляття.
І жмені слів розкидані до ніг
В очах тривога, радість і сум’яття
А на руках!....багряно-чорний сніг.
То сніг весни. Знесиленої віри…
Забутого - кохаю і - прощай
Обпаленої холодом довіри
Не сказаного -вибач, - зачекай…
…..а ти мені розказуєш про зорі)))
Не вірю !!! Боже, то Пусті Слова!
Добро. Любов. - як крихти льоду в морі
…а я , я ж поруч …я ж іще жива
Ти - інший. В тебе ніжні, теплі очі.
Та про Любов, благаю, не кажи!
Ненавиджу. Не жду тих слів. Не хочу.
Вони зрадливі, чорні і чужі.
Вони не варті віри і чекання
….я їх писала на старих листках
Пусті слова про Святість і Кохання.
Багряно - чорний осад на руках…


Спудей
 
MyhaslavДата: Понеділок, 27-Квіт-20, 12:20 | Повідомлення # 6
Група: Читач
Повідомлень: 33
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Потрібно всебічно розвиватись, тому не тільки читаю літературу про наш чудовий край, та навіть про Україну. Зараз вивчаю історію по регіонам і зупинився на Америці, а саме на США, могли би ви порекомендувати цікаві книжки по цій темі?
 
thestarnatalyДата: Понеділок, 27-Квіт-20, 12:27 | Повідомлення # 7
Група: Читач
Повідомлень: 38
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
О ви знаєте, американських книг є велика кількість і я кажу тільки https://www.yakaboo.ua/chasto-ischut/knigi-pro-ameriku.html про гарні книжки. Вам варто почитати класику американської літератури. По історії можна прочитати «Коротку історію США», «Історію громадянської війни в США», «Видатні президенти США». Та й сучасна література не завадить, наприклад книги про сімейство Обами, історії корпорацій або історія становлення Кремнієвої долини…
 
AziatkaДата: Вівторок, 28-Квіт-20, 20:43 | Повідомлення # 8
Група: Читач
Повідомлень: 3
Нагороди: 0
Статус: Відпочиває
Красивые слова, а главное правильные.
 
Форум "Сіверщини" » Чернігівщина » Чернігів сьогодні » Література Чернігівщини
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук: