Пане Президенте!

Перебуваючи минулого тижня на Сорочинському ярмарку, Ви на запитання журналістів про цензуру відповіли: «Скажіть мені, хто Вам заважає писати правду? Назвіть мені прізвища, назвіть мені компанію, власника». Оскільки Ви також стверджуєте, що «більш зацікавленої людини, ніж я, щоб говорили і писали правду, в Україні, ви не знайдете», то я виконую Ваше прохання.
Я назву Вам людей, які не просто «заважають» мені писати правду, а причетні до організованої кампанії залякування працівників нашої редакції, захоплення і знищення накладів газет, незаконних обшуків, вилучень, крадіжок майна, грошей та документів видавництва, затримань і переслідувань журналістів. І які то люди, пане Президенте! Голова політичної партії, яка формує Київську міську владу і має свого мера столиці; прокурор Києва та прокурор Чернігівської області; двоє прокурорів районів; двоє суддів районних судів; один сільський голова; два начальники райвідділів міліції; начальник Першого міжрайонного відділу УБОЗ м. Києва; і з півтора десятка міліціонерів Києва та Чернігівської області.
Перелік цих осіб, як бачите, зовсім спростовує Ваше твердження, виголошене на День незалежності: «Я хочу з повною відповідальністю заявити, що держава жодним чином не причетна до випадків певних перешкод в окремих мас-медіа фундаментальному праву громадянина чи журналіста вільно висловлювати свою позицію через ЗМІ».
Звертаю Вашу увагу і на те, що якби Ви дійсно хотіли дізнатись ці прізвища, могли б знати їх набагато раніше, бо про викладені факти я вже повідомляв Вашу адміністрацію, звідки прийшла коротка відписка за номером №22/062672-26 – що моє звернення «надіслано за належністю» до прокуратури м. Києва.
Писати правду у ввіреній Вам Україні у мене, як не сумно розписуватись у власній неспроможності, не вийшло, тому пишу, пане Президенте, із-за її кордонів. Називаю на Ваше прохання прізвища і посади суддів, міліціонерів та прокурорів, чиновників місцевого самоврядування, чиїми руками власники ЗМІ вже три місяці тероризують очолювану мною редакцію видавництва «Фіто», два останніх з яких повністю паралізували її роботу, та успішно припинили випуск друкованих ЗМІ з сумарними накладами в сотні тисяч примірників.
Власне, це прізвища тих людей, комплекс дій яких переконав мене в доцільності полишити Україну з її епічними густими лісами та лісопосадками, глибокими водосховищами та темними під’їздами й іншими місцями, де в нашій країні позбавляють життя журналістів. Отже, прізвища:
1. Голова політичної партії «Зелена планета», «бізнеследі» та «шоувумен», власник друкованих ЗМІ – Зубицька Наталія Петрівна, уроджена Мотря Ющенко, вона також відома і як Наталя Земна.
2. Її бізнес-партнер, «хазяїн села Крехаїв» Козелецького району, що на Чернігівщині, Ус Микола Іванович, а разом із Н.П. Зубицькою – замовники та організатори знищення нашої редакції і залякування її журналістів.
3. Його син, Крехаївський сільський Голова, Ус Дмитро Миколайович.
4. Їх повірений прокурор (Козелецького району) Олег Рябець.
5. Слідчі СВ Козелецького РВВС Олена Лущик, Віктор Лець, О.М.Мельник
6. Прокурор Чернігівської області Мірошниченко Сергій Сергійович.
7. Їх довірена і дуже «довірлива» (судячи з документообігу) суддя Козелецького райсуду Карпенко Г.М.
8. Суддя Дарницького районного суду м. Києва Олена Шкоріна.
9. Перший міжрайонний відділ Управління по боротьбі з організованою злочинністю в м. Києві у складі керівника і головного підрядника у виконанні замовлення з ліквідації очолюваної мною редакції, Олександра Шаповалова й безпосередніх виконавців – оперуповноважених Стрішенця, Любенка, Ілічьова, Журавльова та інших невідомих мені міліціонерів, прізвища яких легко встановити за відеозаписами каральних акцій столичного УБОЗу щодо нашої редакції, а також за матеріалами перевірки, яку проводив відділ внутрішньої безпеки ГУ УМВС в м. Києві.
10. Високопосадовці правоохоронних органів, які, не зважаючи на повідомлення про вчинювані беззаконня, не відреагували належним чином в рамках своїх повноважень, а подекуди навіть сприяли їм: начальник Подільського райвідділу міліції столиці Лисков С.О., начальник Дніпровського райвідділу міліції Києва В. Чайка.
11. Прокурори, які в супереч Закону зробили все, аби «прикрити» міліцейське свавілля та беззаконня щодо нашої редакції: прокурор Подільського району м. Києва М. Витязь і прокурор м. Києва Ю. Ударцов.
Я виконав Ваше прохання, пане Президенте, назвавши прізвища та посади. Матеріали по суті Ви легко можете отримати в державних органах, у які, як і у Вашу адміністрацію, Генеральну прокуратуру тощо, мною та іншими зацікавленими особами впродовж останніх місяців надіслано десятки звернень з тисячами копій документів у додатках. В Інтернеті можна також переглянути захоплююче відео з обшуків нашої редакції та складу, де УБОЗом було захоплено віддрукований 60-ти тисячний наклад нашої газети з подальшою його передачею для знищення першим двом особам з вищенаведеного списку.
Але я все ж таки спробую коротко викласти подробиці того, хто, як і чому заважає мені та журналістам видавництва «Фіто» писати правду.
Моя журналістська та видавнича діяльність до цього часу йшла успішно, що дало мені можливість організувати видавництво з необхідним технічним, а головне кадровим забезпеченням, створити понад десяток робочих місць, а сумарний місячний наклад періодичних друкованих ЗМІ видавництва довести до півмільйона примірників журналів та газет різної тематики. Серед них була також «Газета «Зелена планета» (засновник – Зубицька Н.П., видавець – видавництво «Фіто»), яка з моменту реєстрації і до останнього 134-го номера, що його було вилучено столичним УБОЗом, створювалась мною, як головним редактором та видавцем, а також нашою командою професійних журналістів та інших співробітників редакції.
Початок травня 2010 року не віщував нашому видавництву нічого лихого, зокрема й в частині видання «Газети «Зелена планета»: 7 травня засновник газети Н.П. Зубицька підписала черговий акт, в якому підтвердила своє задоволення від співпраці з видавництвом та бажання її продовжувати, отримала черговий засновницький гонорар в 30 тисяч гривень на свій банківський рахунок та поїхала з онуками відпочивати на Мальту. І саме в цей момент між редакцією та власником ЗМІ розпочався гострий конфлікт, в якому видавництво стало на бік журналістів, а представники очолюваної Вами держави – на бік власника (очевидно, не без матеріальної винагороди). Що в подальшій перспективі призвело до фактичної ліквідації видавництва, втрати роботи журналістами та моєї еміграції.
Що треба знати для розуміння суті конфлікту: замовником створення концепції видання «Газети «Зелена планета» є доволі успішний підприємець в галузі фармакології (ТМ «Зелена планета») Зубицька Наталія Петрівна, відома в різні періоди своєї біографії під різними іменами, сьогодні більше відома під акторським псевдонімом Наталя Земна. Коли у неї виникла виробнича потреба у виданні щотижневика, який би популяризував ідеї фітотерапії, а в кінцевому підсумку рекламував би її продукцію, Зубицька-Земна звернулась до мене. А оскільки траволікування цілком вкладається в спеціалізацію видавництва «Фіто», то спочатку я, як видавець та головний редактор, а тоді й видавництво «Фіто», розробили та втілили в життя проект «Газета «Зелена планета». Водночас, останній рік Н. Зубицька проводила реорганізацію власного бізнесу, змінивши менеджмент на своєму підприємстві. Нове керівництво мережі її аптек рівно за рік вивело з тіні товарообіг фітопрепаратів на 14 мільйонів гривень (збільшивши річний виторг з 1,2 млн. до 15,5 млн. гривень). При цьому, за моїм розумінням, на сьогодні різними «кустарями» поза аптеками виготовляється і без обліку та лабораторного контролю реалізується фітопрепаратів під маркою «Зелена планета» ще на десятки мільйонів гривень щорічно. У «Газеті «Зелена планета» я неодноразово писав про різні способи шахраювання навколо фітопрепаратів, і допоки мої статті стосувались колишніх бізнес-партнерів Н.П. Зубицької, які виготовляли «ліві» ліки, жодних нарікань від власника ЗМІ не було.
Одним із таких партнерів Н. Зубицької є Микола Ус, який в своїй скарзі на мене, поданій до київського УБОЗу, так і написав: «Починаючи з 2007 року в нашу спільну приватну діяльність з Н.Зубицькою втрутились громадяни… з метою контролювати вирощування лікарських трав та виготовлення з них препаратів». Оскільки в Україні знищують підприємства і людей за значно менші суми, аніж десятки мільйонів гривень, то публікації на вказану тему рано чи пізно мали б обернутись для мене неприємностями. Що й відбулось наприкінці травня. Коли М. Усу стало відомо про підготовку публікацій щодо підпільного розливу ліків на території села Крехаєва, він 21.05.10 р. за усним дорученням Н. Зубицької прибув до поліграфкомбінату, який друкує газету, щоб «ознайомитись з примірником випущеної газети». Газету для цензурування він не отримав. Редакція заявила власникові Наталії Зубицькій свій протест, попередивши про неприпустимість в подальшому спроб втручань в редакційну політику ЗМІ. Газета опублікувала також відповідний матеріал «Зупинимо цензуру!».
З цього моменту конфлікт перейшов у іншу фазу. Почалось все з дзвінків за дорученням М. Уса моїм рідним з погрозами мені та вимогами узгоджувати свою журналістську позицію та зміст публікацій в газеті. Погрози в основному зводились до того, що оскільки «хазяїн села» Крехаїв М. Ус має багато знайомих суддів, прокурорів та міліціонерів, вдячних йому за отримані в селі на березі Десни земельні ділянки, то мої перспективи ходити вільно вулицями, а тим більше займатись видавничою справою, у випадку «непослуху» зведуться до нуля.
Вимоги стосувались виключно публікацій стосовно бізнесу навколо фітопрепаратів ТМ «Зелена планета» та тіньового обігу ліків у мережі аптек Н. Зубицької. Тобто, в основі конфлікту, цензури та залякування журналістів нашої редакції лежать бізнесові інтереси та банальні гроші, і ніякої політики. Хоча клієнтка нашого видавництва Н. Зубицька і очолює політичну партію «Зелена планета», яка входить до складу провладної фракції в Київраді – «Блоку Леоніда Чернівецького».
1.06.10 р. Н.П. Зубицька надсилає лист до Державного підприємства з розповсюдження періодичних видань «Преса» із погрозами порушити проти керівництва підприємства кримінальну (!) справу, з вимогою не доставляти передплатникам №22 «Газети «Зелена планета», в якому єдиним «гострим» матеріалом був матеріал «Зупинимо цензуру!» із закликом до читачів підтримати громадянську акцію журналістів «Стоп цензурі!».
У цей же день, озброївшись диктофоном та відеокамерою, я разом із трьома колегами-журналістами у супроводі служби охорони (ліси на Чернігівщині не згірші за Таращанські), вперше побував в селі Крехаїв, аби підготувати матеріали щодо діяльності ПП «Земне», Миколи Уса та його сина – сільського голови Крехаєва Дмитра Уса. Спочатку сільський голова спробував нам взагалі заборонити працювати в селі, а далі М. Ус в присутності свідків, які дали письмові покази, під аудіозапис та відеозйомку, копії яких разом з моєю заявою про перешкоджання професійній діяльності журналістів передано прокуророві Козелецького району Чернігівської області Олегові Рябцю, повторив свої погрози на випадок, якщо я далі продовжу писати незручні для нього та його партнерки Н. Зубицької матеріали.
І тут вперше з’являється причетність держави до перешкод моїй як журналіста діяльності. На мою заяву до прокуратури про злочин, підтверджену доданими поясненнями журналістів та аудіо- і відеоматеріалами, прокурор Козелецького району Олег Рябець детально викладає зміст ст.26 Закону «Про друковані ЗМІ (пресу)» (обов’язки журналіста), подає зміст пояснень Н. Зубицької та М. Уса (в яких вони підтверджують як факт спроб цензурувати газету), але прокурор О. Рябець жодним чином не дає оцінки ні свідченням журналістів, ні аудіо- та відеозаписам, та відповідає: «Під час перевірки Ваші твердження відносно перешкоджання Вашій журналістській діяльності не знайшли свого підтвердження, підстави для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК відсутні». На скаргу на таке рішення прокурора району прокуратура Чернігівської області під керівництвом прокурора Сергія Мірошниченка відписала мені, що цілком погоджується з прокурором Рябцем.
Але українське законодавство передбачає єдиний спосіб реагування на заяву про скоєння злочину – виключно в порядку ст.97 КПК (порушити, або відмовити в порушенні кримінальної справи), і таку постанову прокурора я міг би оскаржити в суді. А так доводиться писати Вам…
Таким чином, завдяки невиконанню своїх процесуальних обов’язків вищеназваними прокурорами, засновниця ЗМІ та її бізнес-партнер відчули свою безкарність. Як слушно заявила мені Н. Зубицька: «Де хто чув, щоб в Україні хоч когось притягнули до відповідальності за тиск на журналістів? Не будьте смішним!».
Окрилені підтримкою прокуратури Зубицька та Ус почали діяти більш відверто, зухвало та радикально. Найперше було застосовано геніальну в своїй простоті схему розгортання переслідування журналістів репресивними органами – було спалено сарай, фото якого разом з маєтком Уса публікувала наша газета. М. Ус та Н. Зубицька одразу дали «наводку» слідству – сарай спалили журналісти!
На другий день після подачі мною заяви до прокуратури про скоєння Миколою та Дмитром Усами діянь, які підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст.171 КК (перешкоджання професійній діяльності журналістів) та через 5-ть днів після поїздки наших журналістів в Крехаїв, на подвір’ї М. Уса горить сарай, а слідча Козелецького РВВС Олена Лущик порушує кримінальну справу та бере її в своє провадження, а Миколу та Дмитра Усів визнає у справі потерпілими.
Після звинувачень в підпалі в її рідному селі Крехаєві, мою клієнтку Н. Зубицьку в звинуваченнях було вже не зупинити. Вона повідомила, що я систематично і цілеспрямовано дискредитую її в очах громадськості (нагадую – ще на початку травня Зубицька була задоволена співпрацею зі мною та нашим видавництвом), зокрема нібито шляхом розміщення в мережі Інтернет матеріалу «Зубицька погоріла на наркотиках». При тому, що цей матеріал про порушення кримінальної справи за фактом виготовлення в домоволодінні Н. Зубицької в Києві та Крехаєві недоброякісних ліків під ТМ «Зелена планета» та вилученні при їх обшуку в будинку Зубицької 14 кг марихуани та 20 літрів спиртового розчину канабісу з’явився як в мережі, так і пройшов по телебаченню (НТН, програма «Свідок») за рік до мого знайомства з Н. Зубицькою!
Подальші звинувачення власника ЗМІ Н. Зубицької, висловлені нею та її уповноваженими представниками і опубліковані в ЗМІ були одне абсурдніше за інше: це і звинувачення в крадіжці меблів з її квартири, які вона нібито знайшла на складі, де зберігався тираж газети, який захопили силами УБОЗ та передали особисто Н. Зубицькій (щоправда, пізніше з’ясувалось, що і меблі не ті, навіть колір інший); ну і вершина – заява про мою участь в організованому злочинному угрупуванні, але останнє це вже точно на прохання столичного УБОЗу, щоб надати хоч якусь видимість законності їх дій при обшуку редакції, вилученні жорстких дисків редакційних комп’ютерів, документації видавництва та накладу газет.
Але повернімося до органів держави. Перше, що робить козелецька слідча Лущик після порушення кримінальної справи, це запрошує мене на, як вона сама назвала, «приватну бесіду», і робить це для більшої солідності через козелецького прокурора Рябця. На бесіді слідча Олена Лущик прямо і недвозначно попередила, що якщо я продовжуватиму писати та публікувати матеріали щодо зловживань в селі Крехаєві, то вона притягне мене в якості обвинувачуваного в справі про підпал сараю Усів.
Я одразу ж написав скаргу на дії слідчої О. Лущик прокуророві Олегу Рябцю (знову ж таки, саме йому, бо так вимагає ст. 234 КПК), в якій повідомив про погрози зі сторони слідчої розпочати кримінальне переслідування. При цьому я повідомив, що аудіозапис моєї із слідчою Лущик «приватної розмови» я здійснив в її службовому кабінеті, і на ньому чітко зафіксовані всі ці погрози. Вказана вище процесуальна норма покладає обов’язок на прокурора впродовж трьох днів розв’язати мою скаргу, долучити її разом з копією відповіді до матеріалів кримінальної справи, а вмотивовану відповідь надіслати мені. Але прокурор Рябець через два тижні надіслав мені повідомлення, що моя скарга на дії слідчого в кримінальній справі переслана ним до СВ УМВС в Чернігівській області «як помилково надіслана». Не зайвим буде повідомити, що і в цих діях районного прокурора, оскарженого прокуророві Чернігівської області Сергію Мірошниченку, обласна прокуратура не знайшла порушень!
Погрози Уса, Зубицької та слідчої Лущик не переконали мене в доцільності припинити незручні для них публікації, і в №25 «Газети «Зелена планета» було опубліковано статтю «Немає Діми без вогню?», у якій читачам повідомлялось про перебіг тиску на журналістів редакції, зокрема й про попередження слідчої О. Лущик про те, що погрози М. Уса застосувати проти мене репресивну каральну державну машину буде втілено нею в формі обвинувачення мене в підпалі, до якого я не маю жодного відношення.
Вказана публікація підштовхнула власника ЗМІ до більш рішучих дій.
Для вилучення «незручного» номера газети та недопущення його доставки передплатникам було застосовано наступну схему дій: до Дарницького районного суду м. Києва з порушенням правил підсудності Н. Зубицька подає заяву про заборону видавництву видавати, а ДП «Преса» доставляти передплатникам «Газету «Зелена планета». Суддя Дарницького районного суду м. Києва Олена Шкоріна 21.06.10 р. день-в-день після отримання заяви від позивачки (думаю, Вам добре відомо, у яких випадках суди так оперативно працюють в Україні) приймає безпрецедентне для України рішення – накладає арешт на віддрукований наклад газети та видає заборону розповсюджувати та видавати газету.
08.07.10 р. за поданням козелецького слідчого О. Мельника, узгодженого з вище згадуваним прокурором О. Рябцем, суддя Козелецького райсуду Г. Карпенко санкціонує обшуки трьох приміщень: 1) приміщення, в якому розташовано редакцію нашого видавництва, 2) мого фактичного житла та 3) складу адвокатського об’єднання «Український адвокат», яке здійснює юридичний супровід наших видавничих проектів і де під відповідальним зберіганням перебував наклад газети, арештований Дарницьким судом – наклад, у знищенні якого зацікавлені як Зубицька з Усом, так і службовці МВС. При цьому в поданнях слідчого, підтриманого прокурором, а відтак і в постанові про обшук, адреса редакції подається як моє житло, а склад адвокатського об’єднання як «офіс ПП «Зелена планета» (підприємство, що належить Н. Зубицькій). Іншими словами, за зговором слідчого, прокурора та судді мала місце фальсифікація, яка відкрила двері редакції для співробітників київського УБОЗу. Посилаючись на наявність формальної постанови, яка містить неправдиву інформацію, співробітники МВС розгромили редакцію, вилучили жорсткі диски з редакційним архівом, фінансові документи, реєстраційні свідоцтва друкованих ЗМІ, які взагалі до конфлікту із Зубицькою відношення не мають, а також передали їй на знищення віддрукований наклад газети.
14.07.10 р. силами Першого міжрайонного відділу УБОЗ м. Києва під керівництвом Олександра Шаповалова, загальною чисельністю понад два десятки співробітників МВС, було проведено спецоперацію з припинення діяльності нашого видавництва та розгрому редакції, що працює під моїм керівництвом. Власне, саме Олександр Шаповалов виступив головним підрядником на виконання замовлення, саме в його кабінеті розроблялась схема обшуків та вилучень, він виступав основним комунікатором із М. Усом та Н. Зубицькою та особисто прийняв від них замовлення на припинення діяльності нашого видавництва.
Обшук в самій редакції формально проводив слідчий Козелецького райвідділку міліції В. Лець, але фактично всім керували співробітники столичного УБОЗу. На відео обшуку, поза іншим, добре видно, як, співробітники УБОЗу шукають «легкозаймисті та вибухові речовини» в моєму гаманці, витягуючи з нього без перерахунку гроші, вилучення яких не було занесено в протокол, а самі гроші, після обшуку та мого затримання і поміщення в камеру тимчасового утримання в Дніпровському РВВС м. Києва, зникли, тобто були вкрадені співробітниками УБОЗу м. Києва. Мною було подано заяву про крадіжку грошей на ім’я начальника Дніпровського РВВС в м. Києві В. Чайки, до якої додано свідчення журналістів щодо крадіжки, однак до сьогодні (понад півтора місяці!) ніхто з працівників МВС ці кошти навіть не починав шукати.
Окремою темою є затримання мене після (!) обшуку за нібито грубе перешкоджання законним вимогам працівників міліції, яке полягало в «зніманні обшуку на мобільний телефон, хапання працівників міліції за руки». Найцікавіше почалось після мого звільнення: я впродовж тижня вимагав від начальника Дніпровського РВВС В. Чайки, аби матеріали справи про нібито вчинене мною правопорушення передали до суду на розгляд. Однак, в порушення процесуальних вимог, тиждень справу про амінправопорушення до суду не передавали, причини можливі тільки дві: або фальсифікували матеріали справи, «готували» свідків, або шукали суддю, який забезпечить «потрібне» рішення. Адже за подібними матеріалами про затримання адвокатів нашого видавництва при обшуку складу, де було вилучено наклад газети, Подільський районний суд закрив справу за відсутністю факту адміністративного правопорушення.
Вже тут, за кордоном України, я дізнався, що справу нарешті передано судді, і в матеріалах справи є поштове підтвердження того, що виклик в суд я отримав особисто, і датується це повідомлення числом, коли мене не тільки не було в Києві, але я вже перебував за кордоном. Суддя, що слухає справу, на цей аргумент заявив моєму представникові, що його такі дрібнички не обходять...
Звісно, при обшуках, проведених за всіма адресами, не було знайдено ніяких доказів у справі про підпал, та власне їх ніхто насправді й не шукав – міліція за замовленням бізнесменів розправлялась з журналістами та вилучала в редакції те, в чому були зацікавлені замовники.
Щодо виходу газети друком. То хоча на сьогодні в законну силу вступило рішення суду про скасування заборони нашому видавництву друкувати та розповсюджувати «Газету «Зелена планета», але через бюрократію в судах ми ніяк не можемо отримати копію цього рішення, - бо воно вже місяць йде з Апеляційного суду в Дарницький, а відтак читачі (понад 60 тисяч передплатників) не отримують оплачену наперед газету.
Таким чином діями та бездіяльністю державних органів та посадовців зруйновано успішний медіа-проект, читача позбавлено обраної ним газети, а журналістів видавництва – роботи.
Все це робилось органами держави, пане Президенте, тож не вірте тим, хто у Вашу святкову промову вписав слова про непричетність держави до тиску та залякування журналістів!
Не знаю, як кого, а мене залякати силовим органам очолюваної Вами держави таки вдалось. Ще 19 та 20 липня відповідно я подав до прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України заяву про загрозу моєму життю та здоров’ю, особистій недоторканості у зв’язку з моєю журналістською та видавничою діяльністю зі сторони співробітників МВС. За місяць від прокуратури – жодної реакції!
Знаючи, що може далі йти за таким «мовчанням» прокуратури, а також дослідивши послужний список та публікації щодо стилю роботи високопосадовців столичного УБОЗу, я знайшов для себе більш прийнятним емігрувати з України. Тож тепер, стараннями держави, з редактора друкованих ЗМІ я перетворююсь на блогера. Судячи з Ваших відгуків, блогери в країні мають більше перспектив…

Юрій Самсон, головний редактор видавництва «Фіто»