Головна › Статті › Політика
Політика
Тринадцятий апостол
27-Трав-13 6280 5.0 1
Увімкнув якось увечері телевізор, а там новини з ВР показують. Обговорюється Постанова про відзначення 80-х роковин Голодомору. Природно, що в усьому світі вшановують пам’ять про загиблих хвилиною мовчання. Саме такий спосіб запропонував депутат-«свободівець». Усі, хто був у цей час у сесійній залі, піднялися. Стало тихо.

Вражаючим було те, що вгодовані комуністи, які живуть краще від усіляких там імперіалістів і буржуїнів разом узятих, не встали. Перший віце-спікер, кавалер вищої нагороди УПЦ МП — ордена рівноапостольного князя Володимира I ступеня, тов. Калєтнік також не встав.

Перемикаю канал, а там кореспондент УНІАН передає, що під час засідання ВР народні обранці з Партії регіонів та «Свобода» вигуками заважають виступати один одному. «Свободівці» вигукують: «Українська!», якщо хтось виступає російською мовою, а коли виступає будь-хто із «Свободи», протилежний табір репетує: «Фашисти!» До речі, особисто у мене виникає запитання: а чи бачив хто з них номери газети «Правда» 1939, 1940 і початку 1941 років, де в доступній формі цей найправдивіший партійний орган ВКП (б) роз’яснює «нерушимому блоку партийных и беспартийных», кого треба вважати (тьху, тьху на нього) цим бридким словом «фашист»?

Аж ось і 1 травня — день огляду сил світового пролетаріату, день перевірки готовності до Світової революції. Не чутно, правда, знайомого з дитинства гуркоту танкових колон і радісних вигуків на честь КПРС. Вмикаю «5 канал». Пряма трансляція. Центр столиці під музику радянських пісень червоніє прапорами. Далі йдуть кадри прихильників КПУ, які ледь не побилися під час роздачі безкоштовних картузів, модераторів у натовпі, що складали списки мітингувальників (воно і зрозуміло: такса — 45 гривень за 3 години). Урізалися в пам’ять кадри, де один із нащадків організаторів Голодомору, ГУЛАГу та масового знищення людей, усміхнений такий, кумедний товстун у костюмі «від Юдашкіна», сюячи красномовством, обзивав «5 канал» неофашистським, але чомусь так і не зміг пояснити журналістці, що ж роблять неповнолітні діти і студенти професійних ліцеїв із прапорами КПУ на мітингу.

Ось такі приклади змушують не тільки пригадати, що чули в дитинстві від батьків і дідів, що бачили у своєму житті, що читали про ті далекі часи, коли владарювали більшовики-«папєрєдніки», а й провести аналогію із сучасною дійсністю. І гидке відчуття карикатурної спадкоємності поколінь стає цілком зрозумілим.

Список Леніна

…30 липня 1918 року Ленін підписав постанову Ради Народних Комісарів про встановлення у Радянській Росії «пам’ятників великих діячів соціалізму, революції та ін.». Серед «великих» виявилися, наприклад, невідомі і сьогодні переважній більшості Бабеф, Лафарг, Вайян. Росію представляли в цьому списку терористи, анархісти, марксисти, кілька декабристів, граф Радищев, козак Стєнька Разін (не вписали до списку генералісимуса Суворова — це зрозуміло, але чому Ємелі Пугачову місця не знайшлося — незрозуміло). 3 серпня вождь світового пролетаріату повертається до цього питання і доручає архітектору Виноградову «проведення робіт зі зняття пам’ятників діячам царської епохи». У Петрограді були розбиті чотири монументи «вєлікава» Петра I, в Москві — пам’ятники Олександру II, генералу М. Скобелєву, пам’ятний знак у Кремлі на місці загибелі великого князя Сергія Олександровича, в Костромі — монумент на честь 300-річчя династії Романових.

Пам’ятник Юді

…Наприкінці серпня 1918-го на «військово-пересувному фронтовому літературному поїзді імені тов. Леніна» під посиленою охороною прибув у місто Свіяжськ (Казанська губернія) Лейба Давидович Бронштейн (він же Старик, товариш Перо́, товариш Антид Ото, товариш Седов, товариш Троїцький, товариш Троцький і прочая, прочая) з групою пролетарських письменників на чолі з драматургом Всеволодом Вишневським і поетом Дем’яном Бєдним. В опломбованому вагоні вони привезли перший у світі пам’ятник Юді Іскаріоту. Так, так — не лякайтесь, саме йому. Перед поїздкою по «ленінських місцях» товариш Троцький щодня зустрічався з товаришем Леніним. Без сумніву, питання з пам’ятником було ними узгоджено.

Першою жертвою «літературного поїзда» у Свіяжську став настоятель Богородице-Успенського монастиря єпископ Амвросій, якого вбили за відмову віддати церковні цінності. І треба ж було такому статися, що в цей самий час проклятий білогвардійський генерал Каппель під Свіяжськом розгромив 2-ий Петроградський полк. Навчений абияк військовій справі особовий склад цього полку, звісно, чкурнув до Свіяжська, гублячи по дорозі «казенне» майно. Товариш Троцький тоді сильно струхнув за своє дорогоцінне для Всесвітньої революції життя, а «пужатися» він ой як не любив, тому наказав розстріляти командира «петроградців» Сокка Р.І. і комісара Петрова В.А., а весь склад полку піддати децимації — розстрілу кожного десятого. Вийшло не так і багато — всього 41 боєць. (Як у приказці: за що боролися, на те й напоролися). Їхні трупи, як водиться, покидали в воду, ще й попрасували гвинтами катерів. Згодом монахи Успенського монастиря знайшли останки «борцов за дело рабочего класса» і по-людськи поховали.

У цей самий час до Свіяжська прибула валькірія Жовтневої революції Лариса Рейснер. Дізнавшись про черговий більшовицький подвиг, дуже навіть цією справою захопилася. 1924 року був опублікований нарис цієї особи «Фронт», де вона вихваляла цю децимацію: «В тому і вся привабливість, що розстріляли не винних, а кого попало, не міряючи міру за міру, …у високому пафосі, що стоїть вище від таких обивательських дрібниць…».

Доля настоятеля монастиря спіткала і священика Костянтина Долматова. Звинувачення було абсурдним: старенького стратили за те, що він нібито стріляв із дзвіниці Софійської церкви по червоноармійцях з кулемета. Потім настала черга монашок із Предтеченського монастиря. Їх розстріляли вже без усяких звинувачень — просто так.

На цьому «культурні заходи» у Свіяжську не закінчилися. Головна подія, заради якої так старанно знищували місцеве духовенство, була попереду. З цієї нагоди в місті відбувся навіть парад двох полків Червоної армії і команди «літературного бронепоїзда імені тов. Леніна». У супроводі трьох латишів сам товариш Троцький, бадьоро піднявшись на легковий автомобіль із відкритим верхом, яструбиним поглядом окинувши присутніх, яких було небагато, виголосив коротку промову: «Граждане свободной России! Сегодня на этом месте, где попы и эксплуататоры всех мастей веками морочили головы трудовому народу, мы открываем памятник первому в истории бунтарю, первому революционному протестанту — Иуде Искариоту. Пусть вас не смущает фигура этого библейского персонажа, поскольку революционный протест родился уже в древности... Я несу вам послание… Я несу грех всех времён. Во мне — правда. Разве вы не узнаёте меня? Я — спаситель нашего времени. Я — он… Да здравствует мировая революция!»

Літературний Юда

Після чого під звуки військового оркестру з гіпсового бовдура зірвали брезентовий брудний чохол, і поглядам присутніх постала буро-червона фігура людини, що судорожно зривала з шиї мотузку, зі зверненим до неба, спотвореним злобною гримасою обличчям, з піднятим кулаком до неба. Революційні матроси й інтернаціоналісти-латиші порізно зааплодували, а народ, ховаючись, почав хреститися.

Газета «Правда» невдовзі вибухнула антирелігійною поемою Дем’яна Бєдного «Новый завет без изъяна евангелиста Демьяна», написану в глумливо-знущальній манері, де звеличувався Юда. Цікаво, що Сергій Єсенін висловив своє незадоволення такими рядками:

Когда я в «Правде» прочитал
Неправду о Христе блудливого Демьяна,
Мне стыдно стало так, как будто я попал
В блевотину, изверженную спьяна…
Нет, ты, Демьян, Христа не оскорбил,
Ты не задел его своим пером немало.
Разбойник был, Иуда был.
Тебя лишь не хватало.
Ты сгустки крови у креста
Копнул ноздрёй, как толстый боров.
Ты только хрюкнул на Христа,
Ефим Лакеевич Придворов.
(Справжнє ім’я Дем’яна Бєдного було Єфім Придворов).

Народна розправа

Народ не оцінив величі задуму вождів революції. Юда Свіяжський простояв недовго, всього два тижні, потім його непомітно прибрали, а на той же постамент поставили гідну заміну — бюст Леніна, що, висловлюючись мовою пролетарського вождя, було «страшно верно». Згодом відкрили пам’ятник Юді в Козлові (нині м. Мічурінськ). Під звуки «Інтернаціоналу» з фігури христопродавця впало полотно. Із промовою виступив сам глава Червоної армії Лев Троцький. Він говорив, що християнство — це лжерелігія, що, мовляв, по всьому світу будуть споруджені пам’ятники цій «людині», тобто Юді. Але і цей пам’ятник простояв недовго, вночі його розбили вщент городяни міста Козлова.

Після придушення антоновського повстання пам’ятник Юді завдяки «ленінському плану монументальної пропаганди» був встановлений і у м. Тамбові. Троцький знову особисто приїхав на його відкриття. Там нібито були вимовлені такі слова: «Мы, большевики, — враги клерикального мракобесия, и поэтому Иуда — первый истинный пророк большевистской революции — должен постать во всех городах России…».

І наостанок. Звичайно, хтось із читачів може назвати все прочитане «вигадкою». Але жодного спростування цих фактів не було. Чому більшовики не стали спростовувати цю інформацію про пам’ятки Юді, якщо вона була неправдива? У ті роки її легко можна було перевірити. А відповідь проста: це правда, і багато свідків тих подій були на той час ще живі.


Анатолій ПОКРИШЕНЬ



Коментарі (1)
avatar
1
Great inthsig! That's the answer we've been looking for.
avatar