Слава Росії – Смерть ворогам
01-Сер-14 5787 0
Головні лідери, батьки російського фашизму Костянтин Родзаєвський (1907-1946) та Анастасій Вонсяцький (1898-1965). Цікаво, що обидва вони походили зі зросійщених польських родів, обидва служили в російській армії брали участь у білому русі, обидва опинилися на еміграції були активними прихильниками монархічної ідеї. (Треба зауважити, що Вонсяцький у складі білої армії воював проти Армії УНР на території України).
Обидва з часом очолили окремі центри російського фашистського руху. Родзаєвський став автором перших ґрунтовних теоретичних фашистських робіт, він з допомогою однодумців 1931 року заснував у Харбіні Рускую фашистску партію та став її генеральним секретарем. Вонсянцький 1933 року організував Всеросійську націонал-революційну партію трудову і робітничо-селянську партію фашистів, яку він і очолив. За словами російської дослідниці С. Онєгіної російська еміграція значною мірою вважала „фашизм благом для Росії”.
То будо на еміграції, але і в Росії фашистський рух находив своїх адептів. Так на початку 1920-х років в Москві групою письменників було створено фашистську організацію «Орден русских фашистов» (ОРФ). Одним з організаторів став приятель поета С.Єсєніна інший поет, до речі одружений на сестрі Єсеніна, О.Ганін ,(недаремно кажуть, що в Росії поет більше ніж поет), якого, зокрема, притягали разом з Єсеніним до судової відповідальності за антисемітизм. Програма ОРФ твердила, що влада в СРСР перебуває у руках виключно євреїв і пропонувалося очистити країну від них, переселивши до Палестини. Як пише дослідник В.Козлов групу у складі 13 осіб у 1924 році було заарештовано більшість розстріляно, а решту вислано на Соловки. Єсенін не постраждав, а Ганіна ліквідували (в наш час його іменем названо вулицю в у російському місті Вологді).
1934 року обидві фашистські організації Вонсяцького та об’єдналися в єдину Російську фашистську партію, Вонсяцький став головою партії, а Радзаєвський генеральним секретарем. Проте альянс був не тривалим, лідери посварилися і порвали усі стосунки, а партії стали знову існувати окремо.
Радзаєвський обґрунтував теорію російського фашизму у кількох працях - "Монархия или республика", "Наше оружие", "Формы борьбы", "Фашистское мировоззрение", "Тактика В. Ф. П.", "Лицом к России", "Государство российской нации" та ін. Особливістю його теоретичних постулатів був яскраво виражений антисемітизм. Він визначив, що головною метою партії є "підготовка російської еміграції до реальної національної революційної роботи – до проникнення в Росію” та "звільнення Росії від єврейського комунізму будь-якою ціною", він вважав, що у майбутньому „керівну роль в новій російській державі буде відігравати Національна партія”, тобто його Всеросійська фашистська партія. Ним було також розроблений детальний „План побудови фашистської партії в СРСР”. Фашисти не сприймали інтернаціоналізм комунізму і розуміли його як зневагу до Росії, як заперечення російського народу. Родзаєвськимй висунув гасло „російської нації” яка включає в собі усі народи, що живуть на території Росії (порівняймо це з поняттями „радянський народ” чи сучасними „россіянами”)
Проте з часом процеси сталінізації в СРСР все більше і більше імпонували фашистам, вони вважали, що процеси в СРСР цілком відповідають програмі і завданням фашистського руху. 1945 року Радзієвський написав листа Сталіну де пожалкував, що свого часу російські фашисти вчасно не зрозуміли що „російська нація” „створюється саме в СРСР”. Своїм головними ворогами та „першопричиною російської катастрофи” фашисти Росії вважали "євреїв і масонів, котрі ховалися за маскою комунізму”, він пояснював Сталіну, що „комунізм у формі марксизму видавався нам одним з засобів світового єврейства для захоплення влади над світом і із застереженням вишукували у складі керівних органів СРСР єврейські прізвища, доводячи що наша країна окупована світовим єврейство...що треба звільнити Батьківщину від євреїв через повалення радянської влади за будь-яку ціну”.
Переконання лідера російських фашистів у тому були на стільки твердими, що він 1945 року добровільно повернувся до Радянського союзу з упевністю у тому, що його досвід та ідеї будуть корисними сталінському режимові. Проте Сталіну не потрібні були радники і Родзаєвського одразу ж арештували і засудили разом з групою однодумців до страти та розстріляли.
До фашистів зараховували себе і інші російські еміграційні групи, так білоемігрантський лідер генерал Міллер 1937 року зазначав: «Ми ... є природними ідейними фашистами. Ознайомлення з теорією і практикою фашизму для нас є обов’язковим.” Інший білогвардійський генерал твердив "Наш ідеал — фашистська монархія". А у «Еженедельнике Высшего монархического совета» писалося: "Недаремно наші вороги ототожнюють нас з фашистами. Так, ми фашисти особливі, російські і щиро заздримо італійським у тому, що поки що не подолали ворога”.
1937 року белградська російська газета „Партизан” писала у передовиці "... Нині епоха, коли історію роблять ... не жидо-масонські ставленики, а політичні солдати... солдати свастики, солдати Імперій, націонал-соціалісти Гітлера, фашисти Муссоліні, легіонери Франко... пора і нам росіянам .... надягнувши на свій національний прапор свастику, що відганяє темні руйнівні сили з вірою у Бога, з вірою у Царя і Династію з’єднати лави».
Один з російських емігрантських діячів Ф.Горячкін, називаючи себе російським православним фашистом писав: „слово, "фашист" маємо розуміти як крайній націоналіст, активіст, який не лише сам стає захисником Вітчизни і працівником на користь своєї нації, але також веде цим шляхом інших ... , Фашисти російські істині охоронці своїх історичних національних святинь, ці святині: Бог, віра православна, цар православний і земля російського православного народу”.
Знаходив підтримку російський фашизм і серед православного духовенства, так архієпископ Мелетій 1936 г. на урочистостях у Харбіні з нагоди річниці Всеросійської фашистської партії говорив: ”Не критикувати я буду, а говорити про користь тієї великої роботи, котру ми тут бачили. Нині коли Росія б’ється у важкій хворобі, створення Партії Фашистів не лише на часі і бажане, але і диктується історичною необхідністю, диктується нашими національними інтересами”.
У програмному документі „Идеология национальной молодежи (Монархо-фашистское движение)” завданням руху визначено „негайне заснування нового державного устрою у формі впровадження монархо-фашистської влади” де „російський народ стане носієм величної моралі і буде іменуватися Вибраним Народом Христа”, а „Верховна Влада буде очолюватися Примирителем Російського Народу, Законним Природним Монархом Фашистської Національної Монархії”.
Російські фашисти використовували своїм символом свастику, той же Радзієвський писав "Наш знак — Святий хрест, — а свастика — політичний знак, що символізує єдиний антиєврейський фронт".
Згідно з Положенням про партійний значок Всеросійської фашистської партії від 1936 р. він має форму жовтого квадрата з чорною свастикою, а над квадратом російський двоголовий орел. Прапор російських фашистів – „чорна свастика на жовтому ромбі в білому прямокутнику”. Партійне вітанням це – піднесення правої руки „від серця до неба з гаслом на весь голос „Слава Росії”.
Для підготовки фашистських кадрів у 1936 році у Харбіні засновано Фашистську академію ім. Столипіна, де викладалися основи російської фашистської ідеології та інші дисципліни, серед них історія фашистських рухів, юдознавство і масонознавство.
Щоб поширювати фашистську ідеологію серед різних верств і груп росіян утворено кілька громадських організацій "Російський жіночий фашистський рух" ("Российское женское фашистское движение"), "Союз юних фашистів" ("Союз юных фашистов"),, "Молодіжна спілка — Авангард" ("Молодежный союз — Авангард"),, "Союз фашистських дітей" ("Союз фашистских крошек"), а також студентські групи, спеціалізовані гуртки. Так наприклад серед заповідей фашистських „крошек” (згадаймо заповіді юних ленінців) є такий пункт „крошка” „ніколи не грається з євреями, не бере нічого від євреїв і не розмовляє з ними”.
А закінчимо наш огляд словами сучасного російського прихильника фашизму А. Широпаев „особа і справа голови Російської Фашистської партії К. Родзаєвського є надихаючим прикладом... Попереду відчайдушна, кривава боротьба, багато загинуть з того і іншого боку, але нашими жертвами, російським подвигом буде врятована Росія, а нею і весь світ”. І не менше.
Олександр Кучерук
Національний музей історії України (Київ)
Обидва з часом очолили окремі центри російського фашистського руху. Родзаєвський став автором перших ґрунтовних теоретичних фашистських робіт, він з допомогою однодумців 1931 року заснував у Харбіні Рускую фашистску партію та став її генеральним секретарем. Вонсянцький 1933 року організував Всеросійську націонал-революційну партію трудову і робітничо-селянську партію фашистів, яку він і очолив. За словами російської дослідниці С. Онєгіної російська еміграція значною мірою вважала „фашизм благом для Росії”.
То будо на еміграції, але і в Росії фашистський рух находив своїх адептів. Так на початку 1920-х років в Москві групою письменників було створено фашистську організацію «Орден русских фашистов» (ОРФ). Одним з організаторів став приятель поета С.Єсєніна інший поет, до речі одружений на сестрі Єсеніна, О.Ганін ,(недаремно кажуть, що в Росії поет більше ніж поет), якого, зокрема, притягали разом з Єсеніним до судової відповідальності за антисемітизм. Програма ОРФ твердила, що влада в СРСР перебуває у руках виключно євреїв і пропонувалося очистити країну від них, переселивши до Палестини. Як пише дослідник В.Козлов групу у складі 13 осіб у 1924 році було заарештовано більшість розстріляно, а решту вислано на Соловки. Єсенін не постраждав, а Ганіна ліквідували (в наш час його іменем названо вулицю в у російському місті Вологді).
1934 року обидві фашистські організації Вонсяцького та об’єдналися в єдину Російську фашистську партію, Вонсяцький став головою партії, а Радзаєвський генеральним секретарем. Проте альянс був не тривалим, лідери посварилися і порвали усі стосунки, а партії стали знову існувати окремо.
Радзаєвський обґрунтував теорію російського фашизму у кількох працях - "Монархия или республика", "Наше оружие", "Формы борьбы", "Фашистское мировоззрение", "Тактика В. Ф. П.", "Лицом к России", "Государство российской нации" та ін. Особливістю його теоретичних постулатів був яскраво виражений антисемітизм. Він визначив, що головною метою партії є "підготовка російської еміграції до реальної національної революційної роботи – до проникнення в Росію” та "звільнення Росії від єврейського комунізму будь-якою ціною", він вважав, що у майбутньому „керівну роль в новій російській державі буде відігравати Національна партія”, тобто його Всеросійська фашистська партія. Ним було також розроблений детальний „План побудови фашистської партії в СРСР”. Фашисти не сприймали інтернаціоналізм комунізму і розуміли його як зневагу до Росії, як заперечення російського народу. Родзаєвськимй висунув гасло „російської нації” яка включає в собі усі народи, що живуть на території Росії (порівняймо це з поняттями „радянський народ” чи сучасними „россіянами”)
Проте з часом процеси сталінізації в СРСР все більше і більше імпонували фашистам, вони вважали, що процеси в СРСР цілком відповідають програмі і завданням фашистського руху. 1945 року Радзієвський написав листа Сталіну де пожалкував, що свого часу російські фашисти вчасно не зрозуміли що „російська нація” „створюється саме в СРСР”. Своїм головними ворогами та „першопричиною російської катастрофи” фашисти Росії вважали "євреїв і масонів, котрі ховалися за маскою комунізму”, він пояснював Сталіну, що „комунізм у формі марксизму видавався нам одним з засобів світового єврейства для захоплення влади над світом і із застереженням вишукували у складі керівних органів СРСР єврейські прізвища, доводячи що наша країна окупована світовим єврейство...що треба звільнити Батьківщину від євреїв через повалення радянської влади за будь-яку ціну”.
Переконання лідера російських фашистів у тому були на стільки твердими, що він 1945 року добровільно повернувся до Радянського союзу з упевністю у тому, що його досвід та ідеї будуть корисними сталінському режимові. Проте Сталіну не потрібні були радники і Родзаєвського одразу ж арештували і засудили разом з групою однодумців до страти та розстріляли.
До фашистів зараховували себе і інші російські еміграційні групи, так білоемігрантський лідер генерал Міллер 1937 року зазначав: «Ми ... є природними ідейними фашистами. Ознайомлення з теорією і практикою фашизму для нас є обов’язковим.” Інший білогвардійський генерал твердив "Наш ідеал — фашистська монархія". А у «Еженедельнике Высшего монархического совета» писалося: "Недаремно наші вороги ототожнюють нас з фашистами. Так, ми фашисти особливі, російські і щиро заздримо італійським у тому, що поки що не подолали ворога”.
1937 року белградська російська газета „Партизан” писала у передовиці "... Нині епоха, коли історію роблять ... не жидо-масонські ставленики, а політичні солдати... солдати свастики, солдати Імперій, націонал-соціалісти Гітлера, фашисти Муссоліні, легіонери Франко... пора і нам росіянам .... надягнувши на свій національний прапор свастику, що відганяє темні руйнівні сили з вірою у Бога, з вірою у Царя і Династію з’єднати лави».
Один з російських емігрантських діячів Ф.Горячкін, називаючи себе російським православним фашистом писав: „слово, "фашист" маємо розуміти як крайній націоналіст, активіст, який не лише сам стає захисником Вітчизни і працівником на користь своєї нації, але також веде цим шляхом інших ... , Фашисти російські істині охоронці своїх історичних національних святинь, ці святині: Бог, віра православна, цар православний і земля російського православного народу”.
Знаходив підтримку російський фашизм і серед православного духовенства, так архієпископ Мелетій 1936 г. на урочистостях у Харбіні з нагоди річниці Всеросійської фашистської партії говорив: ”Не критикувати я буду, а говорити про користь тієї великої роботи, котру ми тут бачили. Нині коли Росія б’ється у важкій хворобі, створення Партії Фашистів не лише на часі і бажане, але і диктується історичною необхідністю, диктується нашими національними інтересами”.
У програмному документі „Идеология национальной молодежи (Монархо-фашистское движение)” завданням руху визначено „негайне заснування нового державного устрою у формі впровадження монархо-фашистської влади” де „російський народ стане носієм величної моралі і буде іменуватися Вибраним Народом Христа”, а „Верховна Влада буде очолюватися Примирителем Російського Народу, Законним Природним Монархом Фашистської Національної Монархії”.
Російські фашисти використовували своїм символом свастику, той же Радзієвський писав "Наш знак — Святий хрест, — а свастика — політичний знак, що символізує єдиний антиєврейський фронт".
Згідно з Положенням про партійний значок Всеросійської фашистської партії від 1936 р. він має форму жовтого квадрата з чорною свастикою, а над квадратом російський двоголовий орел. Прапор російських фашистів – „чорна свастика на жовтому ромбі в білому прямокутнику”. Партійне вітанням це – піднесення правої руки „від серця до неба з гаслом на весь голос „Слава Росії”.
Для підготовки фашистських кадрів у 1936 році у Харбіні засновано Фашистську академію ім. Столипіна, де викладалися основи російської фашистської ідеології та інші дисципліни, серед них історія фашистських рухів, юдознавство і масонознавство.
Щоб поширювати фашистську ідеологію серед різних верств і груп росіян утворено кілька громадських організацій "Російський жіночий фашистський рух" ("Российское женское фашистское движение"), "Союз юних фашистів" ("Союз юных фашистов"),, "Молодіжна спілка — Авангард" ("Молодежный союз — Авангард"),, "Союз фашистських дітей" ("Союз фашистских крошек"), а також студентські групи, спеціалізовані гуртки. Так наприклад серед заповідей фашистських „крошек” (згадаймо заповіді юних ленінців) є такий пункт „крошка” „ніколи не грається з євреями, не бере нічого від євреїв і не розмовляє з ними”.
А закінчимо наш огляд словами сучасного російського прихильника фашизму А. Широпаев „особа і справа голови Російської Фашистської партії К. Родзаєвського є надихаючим прикладом... Попереду відчайдушна, кривава боротьба, багато загинуть з того і іншого боку, але нашими жертвами, російським подвигом буде врятована Росія, а нею і весь світ”. І не менше.
Олександр Кучерук
Національний музей історії України (Київ)
| Коментарі (0) |