Що є головним у цій міфології? Ось що:

1) Радянський Союз був у 1930-і роки миролюбною державою і став у 1941-му жертвою неспровокованого нападу з боку Німеччини і її союзників;

2) СРСР героїчно виніс на собі основний тягар війни з нацистами і зробив вирішальний внесок у перемогу над ними;

3) Сталін, попри свої певні особисті недоліки, під час війни виявився вмілим полководцем й організатором («ефективним менеджером»);

4) «Велика Вітчизняна війна» – таку назву цій війні дав народ, і саме такою вона від самого початку була для нього;

5) Радянський Союз і передусім російський народ, не зважаючи на ціну перемоги, порятували світ від «коричневої чуми», визволили Європу.

Телебачення, кінематограф, книговидання, радіо і газети, шкільні і вузівські підручники, уроки патріотичного виховання – все кинуто в бій. Сам Путін не втомлюється публічно вести мову про «об’єднуючу й вирішальну роль Радянського Союзу в розгромі нацизму». А його пахолки ведуть справжню війну проти тих, хто сумнівається в офіційній версії Другої світової та «Великої Вітчизняної».

Це все коїться у самій Росії. Ті ж основні компоненти новітньої соціально-історичної міфології запропоновані і Європі та всьому світу, а передусім – народам країн на території колишнього СРСР і «русскому миру». Не хочеш на віру сприймати російську міфологію, прагнеш докопатися до істини, та ще й оцінити війну з погляду історії власної нації – і ти вже «русофоб», а то й «фашист». І це до тебе спрямовані слова Путіна про «цинічну, нічим не прикриту брехню, нахабне очорнення цілого покоління людей, які віддали практично всі цій Перемозі, які відстояли мир на землі»…

Насправді, нічим не прикритою брехнею займається російська пропаганда, яка кладе цю брехню в основу твореної нею міфології.

«Всесвітній Радянський Союз» як мета Кремля

Почнімо з самого початку. Миролюбним СРСР був лише на словах, і то – коли вони говорилися на міжнародних конференціях. Насправді вже у 1932 році Червона армія мала стільки ж танків, скільки всі інші армії світу, і це були не найгірші танки. А на кінець 1930-х кількість радянських танків перевищила 17 тисяч (у США на той час – лише 400 легких танків). 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, маючи лише 3000 танків, також легких. А СРСР мав півтисячі середніх і важких танків. Так само було й із іншими видами озброєння. Так, Червона армія у своїй масі була погано підготовлена до сучасної війни – але не внаслідок миролюбності Сталіна, а через постійні репресії проти командного складу, грандіозне пияцтво на всіх рівнях і не надто палке бажання рядового складу (набраного в більшості з селян, що пережили період колективізації та голодні роки, а українці – Голодомор) день і ніч учитися військовій справі на благо партії більшовиків.

«Наш лозунг – всемирный Советский Союз», – співалося в офіційному гімні Комінтерну.

Про Червону армію як головну зброю світового робітничого класу не раз говорилося у резолюціях конгресів Комуністичного Інтернаціоналу, з кінця 1927 року повністю контрольованого особисто Сталіним. Так її і готували: воювати малою кров’ю на чужій території, розширюючи кордони СРСР. «Велика Жовтнева соціалістична революція дала робітникам і трудящим усіх країн соціалістичну вітчизну – Радянський Союз», – писав полковий комісар Осипов у журналі «Пропагандист и агитатор РККА» за вересень 1939 року. І далі, про наступальну війну на території ворога, якого треба буде випередити, завдавши першими удару: «Це буде війна за захист соціалізму, як вітчизни світового пролетаріату».

Журнал підписаний до друку ще до укладення Пакту Молотова-Ріббентропа, але навіть полковий комісар Осипов уже знає, що гряде «вітчизняна війна». А зазначений Пакт, що санкціонував початок Другої світової, був підписаний не де-небудь, а у Москві…

Отож, коли 23 червня 1941 року в газеті «Правда» з’явилося словосполучення «вітчизняна війна» (з малої літери), це не було імпровізацією журналістів – ці слова вже були «в резерві», і верстку газети правив особисто Сталін. Потім, коли не вдалося поширити «соціалістичну вітчизну» на інші держави, термін набув канонічної форми – «Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу». А спроба така була: 25 червня, попри страшні поразки у прикордонній битві, за наказом командування радянська авіація, до якої невдовзі приєдналися танкові частини, атакували нейтральну Фінляндію, втягнувши її цим у війну і зумовивши в недалекій перспективі трагедію блокадного Ленінграду…

Отаким був «ефективним менеджером» товариш Сталін, так він боровся за мир і таку назву заготував для війни задовго до її початку.

Війну виграли Об’єднані Нації

З іншими міфами так само. 1963 року голова КДБ Володимир Семичасний подав лідерові КПРС Микиті Хрущову цілком таємну записку, де містилися розшифровки підслуханих розмов маршала Георгія Жукова за чаркою зі своїми фронтовими друзями. Полководець, поміж іншого, сказав таке: «Зараз говорять, що союзники ніколи нам не допомагали… Але ж не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви й не могли б продовжувати війну… У нас не було вибухівки, пороху. Не було чим споряджати патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі. Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю?»

Зверніть увагу на слова заступника Верховного головнокомандувача: «Ми не могли би продовжувати війну». Тобто Червона армія та радянська держава «велику вітчизняну» програли, але порятували союзники. Ба більше: 2/3 втрат Люфтваффе і майже 100% втрат Кріґсмаріне – це Західний фронт. А от 2/3 втрат сухопутних сил Вермахту – це Східний фронт. Отож, нацизм був розгромлений не Радянським Союзом, а Об’єднаними Націями, і не міг бути «народом-визволителем» той, хто перебував у тоталітарному рабстві. Зовсім не випадково «рятівники від коричневої чуми» використовували для своїх потреб побудовані нацистами табори смерті Аушвіц та Бухенвальд.

При цьому, ніхто в Росії (крім поодиноких незалежних істориків) не згадує, що українці, на відміну від росіян, воювали з нацистами з самого початку Другої світової війни – з ранку 1 вересня 1939 року, коли у складі Війська Польського сто тисяч волинян і галичан зустріли вогнем ворожі танки, а на Львів, Луцьк, Сарни й інші міста впали німецькі бомби…

Отож питання питань: чи захочуть хоч колись пересічні росіяни знати правду про Другу світову війну?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменниківрадіо Свобода