Головна › Статті › Невідома Україна
Невідома Україна
Створення загороджувальних загонів у стрілецьких дивізіях у 1941-му
12-Вер-16 1831 0.0 0
«Досвід боротьби з німецьким фашизмом показав, що в наших стрілецьких дивізіях є чимало панічних і відверто ворожих елементів, які при першому ж натиску з боку противника кидають зброю, починають кричати: «Нас оточили!» і захоплюють за собою інших бійців. В результаті подібних дій цих елементів дивізія вдається до втечі, кидає матеріальну частину… Подібні явища мають місце на всіх фронтах». А «твердих і стійких командирів і комісарів у нас не так багато».

Армія Сталіна не бажала воювати за свого вождя, небаченими в історії воєн мільйонами здавалася в полон. Єдиний висновок вождя у цій ситуації – «мало комісарів». Тож якщо «раби» бунтують, то потрібно більше карателів. А вже вони забезпечать, «не зупиняючись перед застосуванням зброї, ліквідацію ініціаторів паніки і втечі». Тобто стрілятимуть наліво й направо. А ще – здійснюють «підтримку чесних і бойових елементів дивізії, не схильних до паніки, але стурбованих загальною втечею». Можна лише уявити, що то була за «підтримка» «стурбованих».

Власне, вже 27 червня 1941-го в директиві Третього управління Народного комісаріату СРСР передбачалася «організація рухливих контрольно-загороджувальних загонів», які, серед іншого, мали затримувати «весь підозрілий елемент». Не відставав і НКВС. Наказом від 19 липня 1941-го були створені окремі стрілецькі взводи, роти і батальйони: «…начальнику особливого відділу надається право розстрілу дезертирів на місці».

Не минуло й десяти днів, як 28 липня 1941-го директива Управління особливих відділів НКВС СРСР вимагала «посилити роботу загороджувальних загонів». Ну а там і директива Ставки не забарилася.

Ось така у нас була «народна війна». Попереду – ворог, позаду – не менш безжальні загороджувальні загони та інші різноманітні підрозділи. Власне є чимало свідчень, що страх перед НКВС та комісарами був навіть більший, ніж перед німцями. Як сумно констатував у своїх спогадах Микола Нікулін: «Каральні органи працювали у нас прекрасно… В мирний час ця професія легше і цікавіше, ніж хліборобство або праця у верстата… А у війну не треба підставляти свою голову під кулі, лише слідкуй, щоб інші це робили справно».

Сьогодні робиться чимало спроб обілити каральні дії радянського керівництва проти своїх солдат. Пишуть про особливу роль загороджувальних загонів, наприклад, в обороні Москви. Про зменшення випадків дезертирства наприкінці 1941-го. Про незначний відсоток розстріляних: за деякими даними, в 1941-му було затримано більше 650 тисяч дезертирів і панікерів, за вироками військових трибуналів розстріляно 10 201 особу. Дійсно, що нам там якихось 10 тисяч… Однак це дані розстріляних за судовими вироками. Але скільки ж було розстріляно безпосередньо під час важких боїв? Коли ніхто нікого не рахував.

А відступи не припинялися. 28 липня 1941-го Ставка видала сумнозвісний наказ № 227, відомий як «ні кроку назад». За три місяці – ще 140 тисяч затриманих, 1189 розстріляних і невідома кількість знищених «дезертирів» в ході боїв.

Недарма в радянські часи була неможлива публікація спогадів вже згадуваного Миколи Нікуліна (книга побачила світ лише в ХХІ столітті): «Щоб тримати в покорі аморфну масу погано навчених солдатів, розстріли проводилися перед боєм. Хапали якихось кволих доходяг або тих, хто що-небудь бовкнув, або випадкових дезертирів, яких завжди було достатньо. Вибудовували дивізію буквою «П» і без розмов прикінчували нещасних… А бувало й так, що загороджувальні загони косили з кулеметів полки, що відступали без наказу».

Загороджувальні загони були розформовані наприкінці жовтня 1944-го.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті


Теги:заградотряди, Друга світова, НКВС, Сергій Горобець, загороджувальні загони

Читайте також

Коментарі (0)
avatar