реклама партнерів:
Головна › Статті › Суспільство
Суспільство
Почесний ічнянець, який переграв Сталіна
28-Лют-16 6763 0.0 1
Падіння «всеукраїнського старости» – не просто знищення одного із символів комунізму радянського штибу, а завершення важливого етапу своєрідного протистояння двох світоглядних концепцій українства, що схрестилися в далеких 20-х роках минулого століття і донині ще продовжують змагатися за душі українців – ідеології національного запроданства, якій служив Григорій Петровський (адже саме він обіймав посаду голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету в переломний період, включно з жахливими голодоморами і концтаборами, – з 1920 по 1938 рр.), і віри в українську державність навіть в умовах комуністичного ладу, нав’язаного імперською Росією – як вірили в самостійну Україну боротьбисти на чолі з Василем Елланом-Блакитним.

Для найстаршого покоління українців, що вже майже відійшло, В.Еллан (Еллан-Блакитний, Елланський) – рвійний революціонер, якому пасувала роль лідера нації. Але його життя обірвалося так рано… Середнє покоління українців знає В.Блакитного як одного з трьох витязів новітньої української поезії. До речі, всіх троє – уродженці Чернігівщини: поруч з Елланом називали також Павла Тичину з Новобасанщини та уродженця Ічні Василя Чумака. Вони так потужно увірвалися в українську поезію пореволюційної доби, що сумнівів не лишалося: саме це тріо і подолає творчий Олімп ХХ століття. І люди не помилялися в цих прогнозах. Адже П.Тичина (єдиний з них, хто вцілів у вирі класової боротьби) став класиком. Але більшість молодих наших сучасників зараз навіть не знає, хто це – Еллан Блакитний, бо його було віднесено сталіністами до «націоналістів» і «ворогів народу». Тим паче, мало хто знає, що Еллан був почесним жителем Ічні й приїздив сюди до близьких своїх родичів Елланських – дуже відомої і авторитетної в Ічнянському краї родини.

Важлива деталь: голова Іченської сільради Іченського району Ніжинської округи Т.Дорошенко підписав відповідне рішення і запросив В.Еллана для вручення свідоцтва почесного громадянина Ічні влітку 1924 року – через рік після того, як провалився сталінський план приборкання самостійницьких настроїв народів колишньої Російської імперії, а лінія боротьбистів-елланівців перемогла: Україна зберегла хоч і формальне, але державне існування у складі неприродного утворення – СРСР. Лишався шанс на здобуття державної самостійності майбутніми поколіннями.

Василь Елланський і його соратник Василь Чумак входили до Української комуністичної партії (боротьбистів), що існувала у 1918–1920 рр. Чумак, до речі, хоч і загинув від рук денікінців у 19-річному віці, встиг навіть побувати членом її ЦК. У березні 1920 року боротьбисти після довгих вагань влилася в КП(б)У шляхом індивідуального вступу: з майже 15 тис. членів на змичку з більшовиками пішло близько 4 тис. Елланський був тоді впевнений, що іншої перспективи політичної боротьби за Українську державу не було. Елланський розраховував на те, що вони всередині КП(б)У перегнуть політичну лінію на себе.

В.Еллан-Блакитний та інші лідери партії боротьбистів небезпідставно вірили в перемогу української ідеї, адже в ті роки (ще якихось дев’яносто років тому!) українців на території колишньої Російської імперії було більше, ніж росіян, а українська мова за кількістю носіїв переважала російську. Це статистичні факти! Чи можна було передбачити в ті роки безсоромної більшовицької демагогії про «щастя трудового народу», що невдовзі розпочнеться небачене за масштабами нищення і «трудового народу» української національності, і української культури. У Москві вже планувався український Голодомор.

СРСР було створено на сесії ЦВК в Москві 6 липня 1923 року, і через рік в Ічню запрошували не просто свого почесного громадянина, а одного з поводирів радянської України, який розпочинає українізацію всіх сфер життя, говорить про соціалізацію землі, про потребу в окремій Українській червоній армії. Боротьбисти заявляли тоді навіть про необхідність створення всесвітньої федерації радянських республік, щоб вона могла протидіяти відновленню Російської імперії за сталінським сценарієм. У політичних «верхах», передусім у московських, розуміли, що створення союзної держави, як того хотіли українські лідери, а не Російської федерації – це один із способів «замирення» України, присипання її бунтарського духу. Про це багато може розповісти колишній педагог і культпрацівник Діна Самойленко з вулиці Набережної в Ічні – онука Івана Омельченка-Косташа (1888–1961 рр.), послідовного поборника ідеї незалежності України і господаря квартири, куди ходили на таємні політичні диспути іченської молоді поети В.Чумак та І.Гриценко.

«На «замирення» України пішло 10 років (1923–1933), – написала Оксана Забужко під враженням від повалення в Дніпропетровську пам’ятника «всеукраїнському старості», – і цей період ми й називаємо то «непом», то «українізацією», то «Розстріляним Відродженням», хоч годилось би – політичною війною: всі ті 10 років вона точилась люто й запекло, і вже сама поява СРСР як наддержавного утворення (а не «Росії з національними автономіями», як відпочатку наполягав Сталін!) – це заслуга не Леніна й не Троцького, а в першу чергу – українських «боротьбістів» та їх очільника Василя Еллана-Блакитного (то був узагалі доленосний для всієї нашої підрадянської історії чоловік – у незалежних країнах біографії таких діячів стають бестселлерами й блокбастерами). «Боротьбісти» погодилися влитись у КП(б)У, але на своїх умовах, впевнені, що зможуть реформувати її «зсередини», «масою», й так зберегти за радянською Україною самостійність, – і на їхні умови Москва тоді була змушена пристати. У 1920-ті Еллана ще відкрито називали в партійній пресі «фундатором СРСР». Сьогодні як політика його не згадують зовсім…».

В ліпшому разі його згадують не як впливового революційного діяча, а як літератора – першого і незмінного редактора урядової газети «Вісті» з літературно-мистецьким додатком до неї, засновника і редактора журналів «Всесвіт» і «Червоний перець», що існують дотепер. Був головою колегії Держвидаву України, організатором і керівником першої спілки пролетарських письменників – «Гарт».
Еллана не стало через рік після отримання звання почесного громадина Ічні. Підвело серце. Але в будь-якому разі він був приречений, як і інші його побратими по боротьбі, репресовані протягом наступних десяти років «замирення» з Україною, як висловилася письменниця Забужко. Майже відразу після смерті Василя Еллана було оголошено «буржуазним націоналістом» і «бандитом». Як «ворога народу», посмертно засуджено до страти.

Цим, певне, пояснюється стирання пам’яті про Елланських і в Ічні. Лише окремі наші земляки знають, що в нашому місті колись була навіть вулиця Елланських – відрізок теперішньої вулиці Свято-Преображенської від автостанції до перетину з вулицею Вокзальною. Зберігся навіть будинок дворянської родини Елланських – поряд з подвір’ям 1-ї (колишньої 5-ї) школи. Це тут мешкала тітка Василя, яку він провідував у дитинстві, – Олександра Елланська.

Після більшовицької революції 1917-го вихідці з родини Елланських як люди освічені працювали здебільшого вчителями. Долю декого з них дослідив у архівах краєзнавець М.Терещенко. Приміром, Антоніна Елланська на поч. 1920-х рр. вчителювала у Більмачівській 5-класній школі. Заможний іченець Петро Елланський майже чверть століття працював учителем, але в 20-х рр. минулого століття все одно підпав під т. зв. «розкуркулення» – у нього відібрали дім. А ще більшої наруги зазнав його син Василь Елланський (1881 року народження), котрий вчителювати почав ще 1898 року, працював, зокрема, на Харківщині, а 1927 року, повернувшись на батьківщину, завідував навчально-ремісничою майстерною в Ічні. Кілька років Василь Петрович безрезультатно намагався повернути націоналізований будинок батька. «Низка документів доводить, що я все своє життя служив вчителем професійної освіти, писав він у квітні 1925 р. до Іченського місцгоспу. – При Радянській владі весь час був мобілізований як технічний працівник, служив при Радвладі в Харківській губернії, ні куди і не з ким не від’їздив. (…) Походження моє – син сільського вчителя, який прослужив в Ічні 24 роки, своєю особистою працею окультивував садибу, на його ж кошти збудовано будинок, що може підтвердити все населення Ічні. Все це говорить про те, що не було абсолютно ніяких підстав визнати моє майно вимороченим і націоналізувати як безгосподарне». Але щось довести тій владі, йому, звичайно, не вдалося.

Ще збереглася в ічнянців пам'ять про Геннадія Никифоровича Елланського (1904 року народження), який у кінці 20-х працював викладачем і завідував господарством Іченської сільськогосподарської профшколи.

Ще одна влучна цитата з Оксани Забужко: «За символічний маркер нашої поразки в тій першій російсько-українській війні заведено вважати подвійне самогубство під час Голодомору двох провідних українських комуністів – Хвильового і Скрипника. Станом на 1934 рік Україна була повністю «зачищена» від основних своїх «незалежницьких» сил – політичних та культурних еліт і «вільного фермерства» (селянства). Столицю можна було переносити в доти ворожий («петлюрівський») Київ.

І ось тоді в «розжалуваному» зі столичного статусу Харкові відбулася ще одна, менш відома, але не менш символічно-знакова подія – вночі, тайкома, «невідомі» скинули пам'ятник Василеві Еллану (не простив Сталін небіжчику свого програшу в 1923-му!). Під «українським комунізмом» надалі стали розуміти винятково те, що насправді було колоніальним анклавом кремлівської влади – «кузницу кадров», від Григорія Петровського аж по Петра Симоненка включно».

У «війні пам’ятників» (започаткованій, до речі, більшовиками відразу після революції 1917 року), «всеукраїнському старості» також не вдалося переграти лідера боротьбистів, почесного громадянина Ічні Василя Елланського. Бо ідеологія, якій служили Г.Петровський і П.Симоненко, відходить у минуле, а імена українських державників, попри їхні різні політичні орієнтації, повертаються із забуття.

Віталій ШЕВЧЕНКО,
м.Ічня


Теги:декомунізація, Віталій ШЕВЧЕНКО, Ічня, Василь Чумак, Еллан -Блакитний

Читайте також

Коментарі (1)
avatar
1
Еллан-Блакитний Василь Михайлович (1894-1925)
Радянський письменник і комуно-партійний діяч, один з засновників радянської ідеології в Україні. Один з ініціаторів та учасник громадянської війни в Україні на боці більшовиків. До Української революції очолював Чернігівське відділення Братства самостійників, присягу яких зрадив. Був головою Чернігівського губернського комітету партії українських есерів, у розколі якої брав активну участь. Натхненний Леніним, з яким зустрічався в Москві, словом і ділом воював проти Української Народної Республіки та Української Держави (протягом 5 місяців був ув’язнений у Лук’янівській тюрмі за антидержавну діяльність: Київ. Енциклопедичний довідник. К., 1981. С. 66). Служив політпрацівником в окупаційній Червоній Армії – при Революційній військовій раді Дванадцятої армії. Член ВУЦВК, обирався до ЦК КП(б)У. Усі свої сили та енергію стратив на боротьбу за самостійну радянську Україну та організацію культурного становлення Української СРР. Твори письменника є предтечою соціалістичного реалізму. За сепаратизм та націоналізм був посмертно репресований, а твори письменника заборонені Радянською владою. Реабілітований за часів СССР, до століття створення якого готується Московія і її п’ята колона в Україні. В 1957 році вулиця Велика Голосіївська у Києві перейменована у Блакитного (Елланського) Василя. Ім’я Василя Елланського-Блакитного, як українського націонал-комуніста та комуно-радянського культурного діяча, не підпало під дію законів України про декомунізацію, безкарно пропагується під час влаштування Вечорів Різдвяних Василів у КМДА, позаяк Україна залишається правонаступницею УРСР. Український інститут національної пам’яті не включив Елланського до списку осіб, причетних до боротьби проти незалежності України...
avatar