12 квітня минає 30 років як відійшов на Вічну Ватру командир славних лицарів-крутянців Аверклій Матвійович Гончаренко, якому б у жовтні цього року виповнилося 120 років від дня народження.
На початку 20-го століття Лохвиччина була серед інших 15 повітів входила до складу тодішньої Полтавської губернії, яка займала територію в 49,4 тис.кв. км. з населенням 3,75 млн. мешканців.
Згідно з витягом із книги “Журналы. Постановления Лохвицкого чрезвычайного уездного собрания” 18 февраля 1907 года” у 1906 році в тодішньому Лохвицькому повіті, до складу якого входило 15 волостей, налічувалося 107 сільських навчальних закладів, з них у самому повітовому центрі Лохвиці – 7 початкових, у тому числі одне жіноче училище, 4 церковно-парафіяльні школи, 2 міських приходських училища.
Межі Лохвицького повіту історичної Полтавщини у різні часи були неоднаковими. До його складу входили десятки менших чи більших сіл, хуторів та поселень від Куріньки, що межує зараз з Пирятинським районом, до Андріяшівки на Сумщині й Варви на Чернігівщині Тому люди, з числа українських емігрантів часто себе відносили до лохвичан. Яскравим прикладом цього є історія життя Аверклія Гончаренка, який народився 22 жовтня 1890 року в селі Дащенки Лохвицького повіту на Полтавщині (хоча натепер це село за сучасним адміністративно-територіальним поділом віднесене до Варвинського району Чернігівської області). Після завершення студій у Прилуцькій гімназії, Аверклій 1912 року закінчив з відзначенням Чугуївську Військову Школу й був призначений на посаду помічника начальника учбової частини 76-го піхотного Кубанського Полку, який був дислокований у Тульчині. У липні 1914 року за мобілізаційним планом Гончаренко був призначений командиром роти 260-го піхотного Брацлавського полку. Через два роки (1916) Аверклій Матвійович став командиром 4-го батальйому цього полку, а від літа 1916 року посів посаду курсового старшини 2-ої Київської школи прапорщиків.
Тяжко поранений в боях на полях Першої світової війни та нагороджений за бойові заслуги Хрестом св.Георгія з мечами, Аверклій Гончаренко користувався заслуженим авторитетом з-поміж київських курсантів. Восени 1917 року він зукраїнізував свій курс юнкерів та здійснив його перший випуск, а від січня 1918 року став курінним командантом щойно створеної першої Української військової школи ім.Гетьмана Богдана Хмельницького. При кінці 1917 року А.Гончаренко був висланий разом з школою проти наступу більшовицьких військ такого собі лівого есера, підполковника московської служби, ката українського народу Міхаїла Артьомовича Муравйова (1880-1918), колишнього начальника оборони Петрограда й командувача Петроградським військовим округом, взяв участь на чолі підрозділу українських курсантів у вимовно-історичному й трагічному для України бою під Крутами.
Інший славний український патріот, уродженець лохвицької землі, Поль Половецький (Полікарп Порфирович Плюйко) писав у своєму вірші про «Крути» (1944):
«Тож не хмари чорні крили снігові рівнини.
Не татари йшли на здобич в землі України _
З Москівщини більшовицьких диких орд навали
Молодую Україну багнетом вітали,
Шматували воскреслеє тіло сиротини,
Готували їй глибоку, темну домовину…

…Боронили соколята підступ до столиці,
Поливали сніг пухнастий краплі кривавиці.
Турбували й відбивали люту, злу навалу,
Не чекаючи зі сходу шаленого шквалу…».
У 1918 році А.Гончаренко проходив службу на посаді скарбника Головної шкільної управи Військового Міністерства УНР та Української Держави Ясновельможного Гетьмана Павла Скоропадського.
У восени 1918 року Аверклій Матвійович став Летичівським військовим комендантом, а від лютого 1919 року обійняв посаду помічника губерніяльного коменданта Поділля, а згодом став штаб-старшиною для доручень військового міністра УНР генерала Всеволода Петріва, відтак входив до складу канцелярії Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри.
У 1920-21 роках Гончаренко був курсовим старшиною Кам'янець -Подільської спільної юнацької школи, а від 1922 року замешкав у Станіславові (нині - Івано-Франківськ), працюючи на ниві сільсько-господарської кооперації.
З проголошенням набору до стрілецької дивізії «Галичина» виявив себе одним із перших старшин УНР у цій Дивізії, займався набором добровольців, а від вересня 1944 року став старшиною штабу одного з полків цієї ж Дивізії.
Від травня 1945 року з частинами 1-ої Української дивізії УНА був інтернований в таборах полонених в Італії (Белярія-Ріміні), від 1947 року замешкав у Великій Британії, а від 1952 року - у США.
До кінця свого землного життя Аверклій Гончаренко заишався щирим і послідовним патріотом України і своєї вужчої батьківщини. Так, у ч.100 часопису «Вісті» (Мюнхен, грудень, 1960 року) Аверклій Гончаренко писав: «….Людина від юних літ мусить завжди силоміць приневолювати нижчі, егоїстичні свої походи до підлягання вищим ідеям і духові, мусить – за допомогою сильної волі – панувати над собою. В нинішніх часах справою найвищої ваги є спрямувати сеье в своїх нащадків на таку дорогу праці і боротьби, яка вивела б наш многострадний нарід на битий шлях до визволення, який би довів би до повного знищення наших смертельних ворогів та осягнення найвищої національної мети, якою є здобуття волі та державної незалежности України…».
Уродженець історичної Полтавщини, славної лохвицької землі Аверклій Гончаренко помер на чужині 12 квітня 1980 року.
У містечку Варві Лохвицького того ж таки повіту, недалеко від села Дащенки, народився у 1808 році, тобто набагато раніше за військовика Аверклія Гончаренка, - відомий славіст, історик та етнограф, професор Московського університету, Осип Бодянський (1808-79), редактор “Чтений в обществе истории и древностей российских”, де вміщено чимало цінних для української історіографії матеріалів, автор оригінальної збірки казок (під псевдо “Ісько Материнка”) п.н. “Наські укр. казки”, друкувався також під псевдами “А.Бода-Варвинець”(тобто “Бода” від “Бодинський”, що походив з Варви на Лохвиччині, тому й “Варвинський”), а також під псевдо “Мастак”, видрукував у 1834 році під цим прибраним прізвиськом огляд українського письменства “Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком»”, приятелював і листувався з Шевченком та послідовно виступав за самостійність української мови й літератури…
…Але у ці квітневі дні історична Полтавщина шанує одного із своїх славетних земляків, правдивого патріота України, незабутнього командира лицарів України крутянців Аверклія Гончаренка, невтомного борця на українську державність, достойний воїн-громадянин, який залишив прекрасну спадщину безмежної любові до своєї Батьківщини та відданости ідеї її визволення від поневолювачів.
Йому, Аверклію Матвійовичу Гончаренку, у Лохвиці заходами Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського та Лохвицької районної організації ВО «СВОБОДА» на одній із центральних вілиць встановлено пропам'ятну таблицю.
Українці, пам'ятаймо про своїх Героїв!
У Лохвиці їх пам'яють і шанують!

Олександр Панченко, директор Інституту Українського Вільного Козацтва імені Антона Кущинського, голова Лохвицької райорганізації ВО «СВОБОДА»