Звідки беруться віткоффи?
Щоб зрозуміти деякі реалії поточного моменту, варто час від часу звертатися до історії.
Коли мені сьогодні починають розповідати про «етичний бізнес», «світові стандарти» або чергові успішні «кейси» (терпіти не можу це слово), я завжди згадую 30-ті роки минулого століття. Історію корисно знати не тільки по підручниках, а й по чекових книжках.
Давайте нагадаю, хто з американської «еліти» та «ікон капіталізму» свого часу так палко захоплювався австрійським художником, що аж кюветів не бачив.
Генрі Форд. Отримати «Орден Заслуг німецького орла» з рук нацистів у 1938-му - це треба було постаратися. Гітлер тримав портрет Форда у себе в кабінеті й вважав його своїм натхненником. А заводи Форда в Німеччині справно клепали вантажівки для Вермахту. Отакий «менеджмент».
Чарльз Ліндберг. Національний герой, авіатор, обличчя руху «America First». Той випадок, коли за штурвалом літака людина почувалася впевненіше, ніж у питаннях моралі. Відкрито захоплювався Люфтваффе і вважав, що з Гітлером можна і треба домовлятися.
IBM та Томас Вотсон. Технології поза політикою? Ну-ну. Перфокарти IBM допомогли нацистам провести перепис населення так ефективно, що ідентифікація людей для подальших концтаборів стала питанням техніки. Бізнес, нічого особистого.
Прескотт Буш. Так, той самий патріарх президентської династії. Його банк спокійно крутив гроші сталеливарного магната Тіссена, який і привів Гітлера до влади. Активи заморозили тільки у 42-му, коли відкрутитися вже було неможливо.
А тепер погляньте на сьогоднішніх «геніїв». Спецпредставник Трампа з питань Близького Сходу, мільярдер Стів Віткофф, на повному серйозі видає, що Путін з ним «чесний і завжди говорить правду».
Десь ми це вже чули, чи не так? У 30-х теж вистачало «прагматиків», які заглядали Гітлеру в очі й бачили там «партнера для бізнесу». Результат відомий - десятки мільйонів життів.
Коли великий бізнес намагається всидіти на двох стільцях, торгуючи з диктатурами під соусом «особистої довіри» - це не щось нове. Це стара хвороба, яка завжди закінчується великою кров’ю.
Варто пам’ятати: за кожним таким «чесним діалогом» і «успішним кейсом» стоїть звичайна відсутність совісті та пам'яті. Але ми пам’ятаємо.
Ігор СТОКОЗ
Коли мені сьогодні починають розповідати про «етичний бізнес», «світові стандарти» або чергові успішні «кейси» (терпіти не можу це слово), я завжди згадую 30-ті роки минулого століття. Історію корисно знати не тільки по підручниках, а й по чекових книжках.
Давайте нагадаю, хто з американської «еліти» та «ікон капіталізму» свого часу так палко захоплювався австрійським художником, що аж кюветів не бачив.
Генрі Форд. Отримати «Орден Заслуг німецького орла» з рук нацистів у 1938-му - це треба було постаратися. Гітлер тримав портрет Форда у себе в кабінеті й вважав його своїм натхненником. А заводи Форда в Німеччині справно клепали вантажівки для Вермахту. Отакий «менеджмент».
Чарльз Ліндберг. Національний герой, авіатор, обличчя руху «America First». Той випадок, коли за штурвалом літака людина почувалася впевненіше, ніж у питаннях моралі. Відкрито захоплювався Люфтваффе і вважав, що з Гітлером можна і треба домовлятися.
IBM та Томас Вотсон. Технології поза політикою? Ну-ну. Перфокарти IBM допомогли нацистам провести перепис населення так ефективно, що ідентифікація людей для подальших концтаборів стала питанням техніки. Бізнес, нічого особистого.
Прескотт Буш. Так, той самий патріарх президентської династії. Його банк спокійно крутив гроші сталеливарного магната Тіссена, який і привів Гітлера до влади. Активи заморозили тільки у 42-му, коли відкрутитися вже було неможливо.
А тепер погляньте на сьогоднішніх «геніїв». Спецпредставник Трампа з питань Близького Сходу, мільярдер Стів Віткофф, на повному серйозі видає, що Путін з ним «чесний і завжди говорить правду».
Десь ми це вже чули, чи не так? У 30-х теж вистачало «прагматиків», які заглядали Гітлеру в очі й бачили там «партнера для бізнесу». Результат відомий - десятки мільйонів життів.
Коли великий бізнес намагається всидіти на двох стільцях, торгуючи з диктатурами під соусом «особистої довіри» - це не щось нове. Це стара хвороба, яка завжди закінчується великою кров’ю.
Варто пам’ятати: за кожним таким «чесним діалогом» і «успішним кейсом» стоїть звичайна відсутність совісті та пам'яті. Але ми пам’ятаємо.
Ігор СТОКОЗ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |