Зустріч із відомим літератором Андрієм КОКОТЮХОЮ

- «Я балакучий пустун сучасної української літератури!» - погодився, відповідаючи на запитання читачів про себе Андрій КОКОТЮХОЮ під час зустрічі у КМЦ «Інтермеццо» (Чернігів).
- «За Борисом Грінченком ("Словарь української мови", т. ІІ, ст.267) Ваше прізвище етимологічно походить від "кокот - шалун, резвое дитя", а "кокотіти - лепетать, болтать". Як, на Вашу думку, яке з цих визначень найбільш відповідає Вашому місцю в сучасній українській літературі?».
- У свій час, на першому курсі університету, ми досліджували етимологію прізвищ, - розповів Андрій, - тоді мені не вдалося розкрити таємницю свого прізвища. Чернігівські студенти виявилися більш допитливими, дякую.
Андрій розповів, що у свій час влаштувався у Ніжинську міську бібліотеку для того, щоби читати книги улюблених авторів – Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Рафаеля Сабатіні вдома. Адже читати їх можна було тільки у читальному залі, а Андрій зізнався, що любить читати вдома, лежачи на дивані, із лампочкою над головою.
-Я проник до бібліотеки, мов Штірліц втерся у довіру, і за це мені надавали можливість брати книги додому.
-«Сьогодні Ніжин асоціюється з двома знаними письменниками - Миколою Гоголем та Андрієм Кокотюхою. Наскільки затишно Ви почуваєтеся у компанії з великим містифікатором?», - запитала читачка Христина Чуднова.
- Ніжин асоціюється не лише з Гоголем і Кокотюхою, - з усмішкою відповів гість, - у педуніверситеті висить цілий іконостас достойників. Із сучасних хочу згадати Анатолія Дністрового (Астаф’єва), який теж вчився у Ніжині, ну, і, звичайно, Євгена Гуцала. Я маю п’ять улюблених письменників, наприклад перечитую Стивена Кинга, але перечитувати його не буду, на відміну від Миколи Гоголя, який для мене перший серед кращих. Я почуваюся затишно в одному ряду з ним, але нас порівнювати рано.
- «Ваші "Шлюбні ігрища жаб" у свій час виявилися вдалим пострілом. Вашу влучність серед найперших тоді оцінила Соломія Павличко. Чи в повну міру Ви виправдовуєте її сподівання?» - запитала читачка під ніком Василиса.
- «Не знаю як би вона оцінила сьогодні мій доробок, будь серед нас, але тоді насправді вихід книги виявився вчасним. Адже у цьому жанрі на той час практично ніхто не писав. Виходили історико-патріотично-пригодницькі романи, а побутовий кримінал був відсутній.
Ситуація не змінилася і досі. На сайті «Буквоїд» я веду рубрику «Кримінальне чтиво», де пишу рецензії про українські детективи. За останній рік я купив аж п’ять книжок, в той час як у Росії у цьому жанрі щоквартально виходить на порядок більше. Загалом я видав до 30 власних детективів. Сьогодні я готовий писати все, окрім мелодрами і фантастики - я перебуваю у конфлікті із українським менталітетом. Рекомендую, до речі, ознайомитися із книгою Олександра Стражного «Український менталітет» (незабаром з’явиться в «Інтермеццо»). Він пише, що українці люди надзвичайно сентиментальні, і відірвані від реальності. Це стосується забобонів, адже ми після лікаря йдемо до бабки-шептухи, і не завжди йдемо до лікаря після бабки-шептухи. На відміну від інших слов’янських народів маємо найбільше днів, коли не можна працювати.
Особисто я люблю писати детективи, трилери, пригодницькі романи – словом все, що не мелодрама і не фантастика. Історії про людей, що потрапляють у незвичайні ситуації. Ми впізнаємо у них себе і думаємо щоби ми зробили у тій чи іншій ситуації. Не люблю писати на замовлений сюжет, бо це виходить нещиро.
Щодо планів. Я хочу написати 22 книги пригодницького жанру, дії котрих би розгорталися у різних куточках країни. У 2006 році вийшов роман «Темна вода» (книга представлена на полицях «Інтермеццо»), сюжет якого розгортається на землях Чернігово-Сіверського краю. До речі, роман відзначений гран-прі «Коронації слова».
- «Чи мають відношення Ваші «Страшні історії» до феномену «Ніжина - міста митців»? Адже містичним чином храми Ніжина утворюють хрест, орієнтований зі сходу на захід. Місцеві жителі пояснюють цим хрестом незвичну кількість митців на одиницю площі у порівнянні з іншими містами?» - задала питання читачка Юлія Анос.
- «Я чув і обізнаний із цією легендою. Теж саме кажуть про себе мешканці будь-якого міста країни, за винятком хіба що Сум і Рівного. Звичайно, мені б хотілося, щоби Ніжин був містом митців. Щоб там було принаймні три книгарні, як за моїх часів. Відносно моїх книг для дітей - «страшних історій», то ця серія, яка вийшла у видавництві «Грані-Т», об’єднана спільними діючими особами.
Це один великий серіал, що складається з 12-тьох окремих сюжетів. Ці історії розповідають про підлітків, школярів, які потрапляють у непередбачувані, найскладніші ситуації, коли потрібно приймати рішення, не радячись з батьками.
Інша моя книга, що вийшла у цьому ж видавництві, вже з іншої серії – «Життя видатних дітей». У цьому проекті взяли участь усі рейтингові письменники, окрім Марії Матіос і Василя Шкляра. Кожен показав своїх улюблених … діячів, героїв, особистостей, яким уявляє їх дитинство. Історії геніального дитинства із «Серії життя видатних дітей» можна вважати посібником, що зробить вас батьками видатної особистості.
- «Злі язики подейкують, що у себе «під подушкою» Ви зберігаєте якісь там ментівські медальки і навіть погони лейтенанта, старшого. Чи не було з Вашого боку чесніше написати справді викривальний матеріал типу етеенівського «Меча»? – запитала читачка під ніком Василиса.
- Я найменше хочу викривати когось. У нас в Україні викривати – все одно, що зливати в унітаз. Нині маю медаль срібного «Георгія» за фільм «Тупик», як автор сценарію (до речі, примірник стрічки є у фондах «Інтермеццо»). Це довга історія, єдиний фільм кіностудії імені Олександра Довженка знятий за бюджетні кошти у 2008 році. У ній представлені чернігівські реалії і за наполяганням режисера ми ввели міліцейську лінію. Тоді керівництво МВС видало режисеру Григорію Кохану цілий набір нагород. Тоді прийшов і каже: чи не хочеш отримати нагороду?
Маю нагороду за зразкову службу у внутрішніх військах. Коли я працював у журналі «ПіК», то активно співробітничав з прес-службою внутрішніх військ. І мене відзначили за найкраще висвітлення правоохоронної тематики. Щодо погон. У свій час я відбув військову кафедру, отримав звання молодшого лейтенанту, щоправда, не знаю яких військ. Коли мене атестували політруком – СРСР наказав довго жити.
Разом з Андрієм КМЦ «Інтермеццо» відвідала заступник директора київського видавництва «Грані-Т» пані Любов Лазарєва. Вона презентувала серію сучасної літератури для підлітків – ці книги по всій Україні були представлені для конкурсу рецензій школярів. Але, як це не прикро, Чернігівщина найменше фігурує серед його учасників. Представниця видавництва поскаржилася на нерозуміння місцевою владою важливості конкурсу.
А в «Інтермеццо» вся ця серія, як і інші книги видавництва «Грані-Т», широко представлена.
Прес-служба КМЦ «Інтермеццо»
Авторська зйомка Валерія СЕНЧУКА