реклама партнерів:
Головна › Новини › ПОГЛЯД

Золота жирандоль

Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.
І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.

Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?
Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?
Я прощаюся з літом. І воно мені каже: «Прощай!»
І хитає над шляхом порожні гнізда грачині

Ліна КОСТЕНКО



Теги:Ліна Костенко, українська поезія, осінь


Читайте також






Коментарі (0)
avatar