Знову - Штілєрман, Міндіч, Зеленський
Ну і після цього Штілерман хоче, щоб ми повірили в те, що Міндіч не є реальним власником Fire Point, а є лисим єврейським альтруїстом?
Головний конструктор та співзасновник Fire Point розповідає, що Тімур Міндіч допоміг компанії отримати доступ до секретних архівів часів СРСР, які містили креслення ракетних технологій та інформацію щодо виробництва комплексу С-300.
І головне пояснення цього звучить максимально відверто.«Мені було байдуже, як саме це буде зроблено. Мені просто потрібно було це зробити».
Далі ще цікавіше. Штілерман прямо пояснює, що звернувся до Міндіча саме через його близькість до Президента України, розраховуючи на політичне сприяння.
А після цього додає: «Я не можу сказати нічого поганого про Міндіча… Він допомагав нам, пройшов із нами крізь вогонь і воду, нічого не просячи натомість. Він допоміг Fire Point».
І ось тут виникає головне питання.
Якщо людина, яка не обіймає державної посади, не має офіційних повноважень здатна організувати доступ до архівів із матеріалами, що стосуються стратегічних ракетних технологій, то ким вона є насправді? Просто інвестором? Благодійником? Чи все ж таки людиною, яка має неформальний вплив на державні рішення?
Бо складається дуже дивна картина. Нам пропонують повірити, що Тімур Міндіч не має жодного відношення до управління і і не є власником Fire Point, але водночас саме він вирішує питання, які для більшості українських підприємств роками залишаються закритими.
І тоді закономірно постає ще одне питання. Якщо доступ до настільки чутливої інформації залежить не від прозорої державної процедури, а від особистих знайомств із людьми, наближеними до Банкової, то це історія вже не про успішний стартап. Це історія про існування паралельної системи ухвалення рішень, де ключову роль відіграють не закон і державні інституції, а особисті зв'язки.
Можливо, саме ці питання сьогодні потребують відповідей значно більше, ніж чергові запевнення, що Міндіч нібито ні на що не впливає.
Дмитро БИКОВ
Головний конструктор та співзасновник Fire Point розповідає, що Тімур Міндіч допоміг компанії отримати доступ до секретних архівів часів СРСР, які містили креслення ракетних технологій та інформацію щодо виробництва комплексу С-300.
І головне пояснення цього звучить максимально відверто.«Мені було байдуже, як саме це буде зроблено. Мені просто потрібно було це зробити».
Далі ще цікавіше. Штілерман прямо пояснює, що звернувся до Міндіча саме через його близькість до Президента України, розраховуючи на політичне сприяння.
А після цього додає: «Я не можу сказати нічого поганого про Міндіча… Він допомагав нам, пройшов із нами крізь вогонь і воду, нічого не просячи натомість. Він допоміг Fire Point».
І ось тут виникає головне питання.
Якщо людина, яка не обіймає державної посади, не має офіційних повноважень здатна організувати доступ до архівів із матеріалами, що стосуються стратегічних ракетних технологій, то ким вона є насправді? Просто інвестором? Благодійником? Чи все ж таки людиною, яка має неформальний вплив на державні рішення?
Бо складається дуже дивна картина. Нам пропонують повірити, що Тімур Міндіч не має жодного відношення до управління і і не є власником Fire Point, але водночас саме він вирішує питання, які для більшості українських підприємств роками залишаються закритими.
І тоді закономірно постає ще одне питання. Якщо доступ до настільки чутливої інформації залежить не від прозорої державної процедури, а від особистих знайомств із людьми, наближеними до Банкової, то це історія вже не про успішний стартап. Це історія про існування паралельної системи ухвалення рішень, де ключову роль відіграють не закон і державні інституції, а особисті зв'язки.
Можливо, саме ці питання сьогодні потребують відповідей значно більше, ніж чергові запевнення, що Міндіч нібито ні на що не впливає.
Дмитро БИКОВ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |