Знову пхають нам Бродського- Пушкіна
Нарешті хтось сказав!
Коли я писав про маніпуляції Макаровського Шевкому (Херсонський, Авербах, Вайсберг), звісно, мене звинуватили в антисемітизмі - ну, як же без цього!
Але ні ледве дихаючі письменницькі газети, ні фейсбуксторінки самих письменників не озвалися на наругу щодо української літератури і Шевченка. Аж ось нарешті щойно не витримав Андрій Бондар про одного з макаровських видвиженців - одеського поета Бориса Херсонського : " Його записи часто-густо – безпардонні й нахабні сеанси постійної ретравматизації своїх українських співгромадян. Так, мене бродскій-день народження, бродскій-премія, бродскій-стіх і бродскій-рітм ретравматизують і страшенно бентежать. А надто тому, що на тлі оцієї бродскої містерії поетичного егоїзму – щирий український патріотизм. Я не маю наміру ставити його під сумнів, але я в таке не вірю. Я не вірю, що ти можеш одночасно і те, і те. Або те, або те. Час і-і незворотно минув. Чи не минув? Агов, минув чи не минув, пані та панове? Попіл Амеліної і Кривцова нікому у груди не стукає?".
Коли в Чернігові тероборонівці знесли пам'ятник Пушкіну, виявляється, цей номінант на Шевченківську премію написав про "смєщьонний ефєкт": "Мене дуже заболіло від слів пана Херсонського ще в кінці квітня 2022 року, коли на демонтаж пам'ятника пушкіну в Чернігові він відреагував словами не те, що зверхніми чи якимись принизливими. Ні, це були слова, геть позбавлені емпатії до тих, з ким він ділить свій український світ.
Він відповів як психіатр. Психіатр, який зовсім української душі не відчуває. Психіатр, якому в той момент шкода мертвого і чужого (чужинського, ворожого), але чомусь для живого і свого залишається тільки безжальний діагноз. Демонтаж було названо "смєщьонним аффєктом" і "рєакциєй мімо". Це було сказано так, як говорять про чуже і чужих.
І тут питання: то з ким ви, люди зі складною російсько-українською ідентичністю, врешті-решт, залишаєтеся в момент нашого колективного болю, страху і гніву, якщо в нас із вами болять, страшать і викликають гнів різні речі?
У тій ситуації своїм для пана Херсонського був тільки чернігівський пушкін. Ось де був центр його болю, страху і гніву. А ми всі з чернігівською 119-та окремою бригадою територіальної оборони та силами Національної поліції включно, були людьми зі "смєщьонним аффєктом", які також "мімо" і, либонь, дарма вберегли древній Чернігів від російських військ. Ті би точно свого великого поета пожаліли. Вони би ще двох-трьох нових із Залісся принесли. А Катерининську церкву, музеї та бібліотеки би зруйнували. Чи вони не руйнували українських церков, музеїв і бібліотек? Натомість тубільцям би влаштували, як завжди, Бучу або Маріуполь. Чи, може, вони пропонували нам щось вище і піднесеніше за ці 2,5 роки, ніж Буча та Маріуполь?".
Андрій Бондар зачіпає і тему єврейства цього Херсонського: "Авжеж, я щиро не розумію, як можна сьогодні бути з боку і на боці мови та культури, яка до 1917 року тримала твій народ за "чертой оседлости". Яка від кінця ХІХ століття й аж до самої жовтневої революції влаштовувала твоєму народові погроми і принизливо-дику справу Бейліса. Яка вибила з твоїх дідів-прадідів спочатку релігію, потім мову, а потім дозволила гітлеру спалити все східноєвропейське єврейство після ганебного пакту молотова-ріббентропа в печах крематоріїв. Розумію, що його ідол бродскій про Голокост не писав. Але ж ти не можеш про це не знати, правда? Не можеш не знати, що бродскій не має прописки тут під жодним соусом, бо наша Катастрофа відбувається тут і тепер руками тих, хто з бродскім на одній хвилі і в одних наративах. Підлих і смердючих, зверхніх і бундючних, ницих і фашистських наративах, які нищать українські бібліотеки, музеї, палять книжки, вбивають наших поетів і просто людей. Просто людей. Ти не можеш не знати, що цей імперський наліт, ця бундючна зверхність у кожному слові та жесті ранить і ображає.
Не розумію, як можна виступати від імені мови та культури, яка тримала письменників і дисидентів у психушках і розстрілювала їх у таборах. Яка навіть не сказала київському єврейству у серпні-вересні 1941-го "Тікайте!", добре знаючи, що Бабин Яр уже суне із Заходу. Яка знищувала єврейських лікарів і не дозволяла єврейським фізикам вивчати ядерну фізику.
Як, урешті-решт, можна асоціюватися з цією мовою і культурою, славити її і вважати даром, коли вона не дар, а спосіб 1) пристосування і виживання; 2) свідомий вибір на користь мови та культури сильного для реалізації власного права "наглядати і карати" ціною втрати власної самості. Як?"
Таких херсонських є немало і їхня психологія, вдало підмічена Андрієм Бондарем, де часто випирає " зверхність колонізатора до колонізованого, прошита десятиліттями зверхність представника "високої культури" до культури диких тубільців, яких не шкода і почуття яких нічого не варті?"
Детальніше читайте на сторінці Андрія Бондаря https://www.facebook.com/andrij.bondar/?locale=uk_UA
Василь ЧЕПУРНИЙ
Коли я писав про маніпуляції Макаровського Шевкому (Херсонський, Авербах, Вайсберг), звісно, мене звинуватили в антисемітизмі - ну, як же без цього!
Але ні ледве дихаючі письменницькі газети, ні фейсбуксторінки самих письменників не озвалися на наругу щодо української літератури і Шевченка. Аж ось нарешті щойно не витримав Андрій Бондар про одного з макаровських видвиженців - одеського поета Бориса Херсонського : " Його записи часто-густо – безпардонні й нахабні сеанси постійної ретравматизації своїх українських співгромадян. Так, мене бродскій-день народження, бродскій-премія, бродскій-стіх і бродскій-рітм ретравматизують і страшенно бентежать. А надто тому, що на тлі оцієї бродскої містерії поетичного егоїзму – щирий український патріотизм. Я не маю наміру ставити його під сумнів, але я в таке не вірю. Я не вірю, що ти можеш одночасно і те, і те. Або те, або те. Час і-і незворотно минув. Чи не минув? Агов, минув чи не минув, пані та панове? Попіл Амеліної і Кривцова нікому у груди не стукає?".
Коли в Чернігові тероборонівці знесли пам'ятник Пушкіну, виявляється, цей номінант на Шевченківську премію написав про "смєщьонний ефєкт": "Мене дуже заболіло від слів пана Херсонського ще в кінці квітня 2022 року, коли на демонтаж пам'ятника пушкіну в Чернігові він відреагував словами не те, що зверхніми чи якимись принизливими. Ні, це були слова, геть позбавлені емпатії до тих, з ким він ділить свій український світ.
Він відповів як психіатр. Психіатр, який зовсім української душі не відчуває. Психіатр, якому в той момент шкода мертвого і чужого (чужинського, ворожого), але чомусь для живого і свого залишається тільки безжальний діагноз. Демонтаж було названо "смєщьонним аффєктом" і "рєакциєй мімо". Це було сказано так, як говорять про чуже і чужих.
І тут питання: то з ким ви, люди зі складною російсько-українською ідентичністю, врешті-решт, залишаєтеся в момент нашого колективного болю, страху і гніву, якщо в нас із вами болять, страшать і викликають гнів різні речі?
У тій ситуації своїм для пана Херсонського був тільки чернігівський пушкін. Ось де був центр його болю, страху і гніву. А ми всі з чернігівською 119-та окремою бригадою територіальної оборони та силами Національної поліції включно, були людьми зі "смєщьонним аффєктом", які також "мімо" і, либонь, дарма вберегли древній Чернігів від російських військ. Ті би точно свого великого поета пожаліли. Вони би ще двох-трьох нових із Залісся принесли. А Катерининську церкву, музеї та бібліотеки би зруйнували. Чи вони не руйнували українських церков, музеїв і бібліотек? Натомість тубільцям би влаштували, як завжди, Бучу або Маріуполь. Чи, може, вони пропонували нам щось вище і піднесеніше за ці 2,5 роки, ніж Буча та Маріуполь?".
Андрій Бондар зачіпає і тему єврейства цього Херсонського: "Авжеж, я щиро не розумію, як можна сьогодні бути з боку і на боці мови та культури, яка до 1917 року тримала твій народ за "чертой оседлости". Яка від кінця ХІХ століття й аж до самої жовтневої революції влаштовувала твоєму народові погроми і принизливо-дику справу Бейліса. Яка вибила з твоїх дідів-прадідів спочатку релігію, потім мову, а потім дозволила гітлеру спалити все східноєвропейське єврейство після ганебного пакту молотова-ріббентропа в печах крематоріїв. Розумію, що його ідол бродскій про Голокост не писав. Але ж ти не можеш про це не знати, правда? Не можеш не знати, що бродскій не має прописки тут під жодним соусом, бо наша Катастрофа відбувається тут і тепер руками тих, хто з бродскім на одній хвилі і в одних наративах. Підлих і смердючих, зверхніх і бундючних, ницих і фашистських наративах, які нищать українські бібліотеки, музеї, палять книжки, вбивають наших поетів і просто людей. Просто людей. Ти не можеш не знати, що цей імперський наліт, ця бундючна зверхність у кожному слові та жесті ранить і ображає.
Не розумію, як можна виступати від імені мови та культури, яка тримала письменників і дисидентів у психушках і розстрілювала їх у таборах. Яка навіть не сказала київському єврейству у серпні-вересні 1941-го "Тікайте!", добре знаючи, що Бабин Яр уже суне із Заходу. Яка знищувала єврейських лікарів і не дозволяла єврейським фізикам вивчати ядерну фізику.
Як, урешті-решт, можна асоціюватися з цією мовою і культурою, славити її і вважати даром, коли вона не дар, а спосіб 1) пристосування і виживання; 2) свідомий вибір на користь мови та культури сильного для реалізації власного права "наглядати і карати" ціною втрати власної самості. Як?"
Таких херсонських є немало і їхня психологія, вдало підмічена Андрієм Бондарем, де часто випирає " зверхність колонізатора до колонізованого, прошита десятиліттями зверхність представника "високої культури" до культури диких тубільців, яких не шкода і почуття яких нічого не варті?"
Детальніше читайте на сторінці Андрія Бондаря https://www.facebook.com/andrij.bondar/?locale=uk_UA
Василь ЧЕПУРНИЙ
| Читайте також |
| Коментарі (0) |