"Змії - Гориничі" на фоні осені

У той день спершу приїхали аж дві установки розмінування, котрі іменують неофіційно "Змій Горинич". Ці машини стріляють ракетами, кожна з яких тягне за собою шланг, начинений вибухівкою.

Вибухівка пробиває прохід у мінних полях. Це зазвичай, але тут у нас їх вигнали у поле просто для того, щоб нанести удар по наших позиціях. Наскільки я розумію, там у цих тротилових шлангах - кілька сотень кілограмів вибухівки.

"Змії - гориничі" виїхали і стали у полі, не доїжджаючи кілометр-півтора до російського окопу, котрий власне і був центром битви. Їх прикривали пару танків.

Неквапом вони здійснили постріли в нашу сторону, по пару ракет, і разом з прикриттям залишили поле бою. Вибухи, власне, сталися уже після їх відходу. Ці вибухи були дуже потужні - більше, ніж усе, що я бачив на цій війні, такі собі ядерні гриби у мініатюрі. Навіть за кілька кілометрів будинки хитнуло.

Але це виявився удар росіян в тому числі і по самих собі. Чи так було задумано, чи сталося випадково, але епіцентр одного з них був ближче до російського окопу, аніж до нашого.

Дистанція до вибуху там була п'ять чи сім сотень метрів. При такій колосальній силі вибухівки без активних навушників російські солдати, вірогідно, отримали контузії.

***
Тим часом осінь вступала в права. Нам, жителям земних глибин - окопів, бліндажів, підвалів, погребів - варто було посидіти кілька днів у своїх схованках, а потім вилізти, і - здивуватися.

Багато дерев пожовтіли за ці похмурі дні, а вийшло сонце - і он по лісосмугах застигли жовті і червоні спалахи, котрих не було ше позавчора.

Самі посадки стають прозорішими, тумани вранці - густішими, важкими, як осінні груші.

Ігор ЛУЦЕНКО