Злочин є. Чи буде кара?
Не буде. При нинішній владі не буде. А що ж буде? Подальше безправ’я, злиденність, корупція, розкрадання… Бо є влада і немає згуртованої громади, яка б могла протистояти кожному злочину влади.
Моя недавня публікація про розкрадання землі викликала чималий резонанс у суспільстві. Багато людей тоді обурювалися діями голови М. Коцюбинської голови ОТГ Ніни Ворох, а дехто відверто вказував пальцями на районну та обласну владу. З одним «але» - ви щось робіть, «бо хто ми такі?». А й справді, хто ви, коли вас грабують серед білого дня, а ви злякано ховаєте голову в плечі? Хто ж тоді ваші сільські старости та депутати? У людей іще немає розуміння того, що коли влада приховує, замовчує, потурає злочинній діяльності, вона сама стає співучасницею злочину.
Я в журналістиці вже скоро 40 років і побачила всякого і всяких. Так от, оці «всякі» при владі завжди боялися гласності, відкритого людського спротиву. Будь яку критику на свою адресу намагалися тихенько перечекати, пересидіти поки вляжеться. Не завжди вдавалося. Але часто вдавалося. І сьогодні така ситуація, коли «народ безмолствует». Але це біда уже не місцевого, не районного і не обласного масштабу. Це біда загальноукраїнська. Ми на порозі національної катастрофи. При нормальній владі можна почати виробляти власну зброю, піднімати економіку, розвивати культуру, та тільки тоді, коли буде держава. А без землі не буде держави. Буде колонія, де господарюватимуть точно не українці.
ІЩЕ РАЗ ПРО ЗЛОЧИН. ЦЕ ЛИШЕ ОДИН ПРИКЛАД ЗЕМЕЛЬНОГО БЕЗЗАКОННЯ, А СКІЛЬКИ ЇХ ІЩЕ Є І БУДЕ ЗАВТРА ПО ВСІЙ КРАЇНІ…
З 1 січня 2024 року в Україні відкрився ринок аграрної землі для юридичних осіб, і те, що сьогодні активізувався дерибан української землі уже нікого дивує в Україні. Тим паче, що розпочався він із 90-х, з розпаювання колгоспних земель.
Саме розпаювання здавалося б позитивним, коли б не оцінка земельних паїв. І коли б саме держава поступово викупила у селян землю, а потім (розумно) здавала її в оренду, або й продавала, але так, як це робиться в країнах Європи та інших розвинутих країнах. На жаль, за панування криміналізованого олігархату ми не стали ні європейцями, ні сильною державою. А те, що називається сьогодні орендою – у більшості випадків безвихідь, у яку загнали власників земельних паїв наші законодавці, не давши їм вибору. Адже не всі селини, особливо пенсіонери, можуть самостійно обробляти свою землю. Але й обирати самостійно на скільки років віддавати паї в оренду і за скільки – теж не можуть. От і виходить «беруть, що дають». Чи б пак, здають за скільки дають і наскільки диктує орендар.
Первісна ціна на гектар українських чорноземів, швидше за все, була продиктована зовні, аби заздалегідь привчити власників паїв, що українська земля нічого не варта. А потім, трохи пізніше відібрати цю землю за копійки. Або й так, як у моєму випадку.
Перша оцінка земельного паю 5, 49 га (дістався у спадок від матері) складала 1мільярд 759 тисяч. Солідно, чи не так? Коли б ці мільярди були не в купонах-карбованцях. А в 2003 році при переоцінці – трохи більше 43 тисяч гривень. А сьогодні й зовсім нічого. Сьогодні мої гектари у мене забрали рішенням М. Коцюбинської селищної ради, на території якої знаходиться моя земля.
Саме тоді, коли мій син захищав рідну українську землю, у його матері влада віднімала землю. Думаєте, у мене документи не впорядку? Ні, все впорядку. До того ж, земля обробляється, державі платиться податок. Думаєте, забрали у мене однієї? У п’яти старостинських округах Михайло Коцюбинської ОТГ: Жукотківському, Леквовицькому, Кархівському, Пльхівському, Шибиринівському плюс М. Коцюбинському нарахувала десь 470 паїв і земельних ділянок, більше ніж на 500 га. Все так компактненько, близько побіля селища, ну, і самого Чернігова.
Та найцікавіше у цій ситуації – кому ж наша земля призначається? Ось витяг із рішення двадцять п’ятої (позачергової!!!) сесії Михайло Коцюбинської селищної ради від 16 червня 2023 року. «Надати дозвіл ТОВ «ОЛСВІТ АГРО» на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок колективної власності, які підлягають розподілу (нерозподілені та не витребувані земельні частки(паї)…» В задачі питається – з якого дива моя приватна власність стала колективною, нерозоділеною чи невитребуваною?
Але, що ж це за птиця така ТОВ «ОЛСВІТ АГРО», якому так щедро із селянської кишені вихопили 500 гектарів? А от що: « Контрагент ТОВ "ОЛСВІТ АГРО" зареєстрована 20.12.2022 за юридичною адресою Україна, **0, місто Київ, пров.Будівельників (Дніпровський р-н), будинок **. Керівником організації є Гнойовий Роман Володимирович. Розмір статутного капіталу складає 1 000,00 грн.. На момент останнього оновлення даних 19.12.2023 стан організації - Не перебуває в процесі припинення».
А тут найцікавіше, що іще видав інтернет: Підприємство ТОВ «ОЛСВІТ АГРО»+ зареєстроване 24.10.2023 за юридичною аресою: Україна**2, Чернігівська обл. Чернігівський район, селище міського типу Михайло- Коцюбинське, вул. Миру, будинок (не вказаний. І хто ж то так неуважно реєстрував документи, напевно, дуже поспішали?). Керівником організації є Барило Ольга Михайлівна. Розмір статутного капіталу 1000, 00грн.
Ов-ва! Скажете ви. А де ж матеріальні й технічні можливості «…для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»? І мені цікаво. І ще цікаво, кому ж із цих двох «АГРО» дісталася моя земля? Хоча в такій цікавій ситуації без правоохоронних органів не розібратися. Але ж… Важко припустити, що подібні оборудки і в таких розмірах проводяться без районної та обласної влади. Тому і розраховувати можна хіба що на суд. Саме про це я і сказала юристу селищної ради. І ось у мессенджері озвалася селищний голова Ніна Ворох, (вона ж і голова М. Коцюбинської ОТГ) «Шановна Валентино! Пай Ваш ніхто не забирає і судитися Вам не прийдеться. Якщо є у Вас Державний Акт і кадастровий номер, це є ваша власність.» Спасибі за «роз’яснення» шановна пані. У мене все є. І Ви про це прекрасно знаєте. А коли не знаєте, то чому не запитали, адже у Вас є мій номер телефону і купа клерків на побігеньках. Та й людина я досить відома, щоб Ви не могли мене знайти. Але ж чомусь зазіхнули на мою приватну власність.
Ну, про рівень культури тут не йдеться. Здається пані головиха не вивчила елементарного правила звертання до старшої від себе особи, перебуваючи ось уже скільки часу на керівній посаді. Стільки часу, що свою зверхність варто було б навчитися залишати при собі, спілкуючись з людьми. Хоча, як на мене, у Вас проблеми не тільки з рівнем культури, а й Ваша совість перетворилася на мертву субстанцію, бо коли хтось іх депутатів на тій злочинній сесії просив, не чинити так «із нашою землячкою-письменницею», Ваша совість зовсім не подала ознак життя.
Та, якби подібне ставлення було тільки до мене. «Староста Могилат Ю. М. (Шибиринівський старостинський округ) виніс питання про скасування рішення минулої сесії за рішенням сходу громадян (Люди намагалися боротися за свою землю).» І що? А нічого. Ось що пишуть селяни: «Вони ще вмудрилися збори провести не приїхавши ні сама Ворох ,ні представники з земельного відділу ,ні жодного депупата( обл.і районного)».
Ну, ціну нашим депутатам вони сьогодні визначили собі самі – ще не одна граната полетить у сесійні зали. А от справжню ціну головного багатства України – нашої землі, ми навряд чи коли дізнаємося. Та найстрашніше те, що ми підходимо до питання: бути чи не бути державі Україна. І не через війну. Тут ми ще держава, тут ми ще згуртовані, всупереч внутрішнім і зовнішнім ворогам. Але на підході ще страшніший ворог: з одного боку злиденність і політична та економічна неграмотність селян, власників земельних паїв, готових продавати свої паї за копійки, з іншого – беззаконня і безкарність чиновників різних рівнів, які не просто грабують народ, а вихоплюють з-під ніг у нього, основу-основ кожної держави – землю. Вихоплюють, щоби продати закордонним глитаям за валюту. Продати нас із вами, наших дітей і тих, хто колись народиться на нашій «не своїй землі».
Колись у школі ми вивчали причини революції (Жовтневої): верхи не могли, а низи не хотіли. Так от сьогодні ситуація десь така: верхи можуть, а низи… Тут уже час покаже.
Валентина МАСТЄРОВА
Моя недавня публікація про розкрадання землі викликала чималий резонанс у суспільстві. Багато людей тоді обурювалися діями голови М. Коцюбинської голови ОТГ Ніни Ворох, а дехто відверто вказував пальцями на районну та обласну владу. З одним «але» - ви щось робіть, «бо хто ми такі?». А й справді, хто ви, коли вас грабують серед білого дня, а ви злякано ховаєте голову в плечі? Хто ж тоді ваші сільські старости та депутати? У людей іще немає розуміння того, що коли влада приховує, замовчує, потурає злочинній діяльності, вона сама стає співучасницею злочину.
Я в журналістиці вже скоро 40 років і побачила всякого і всяких. Так от, оці «всякі» при владі завжди боялися гласності, відкритого людського спротиву. Будь яку критику на свою адресу намагалися тихенько перечекати, пересидіти поки вляжеться. Не завжди вдавалося. Але часто вдавалося. І сьогодні така ситуація, коли «народ безмолствует». Але це біда уже не місцевого, не районного і не обласного масштабу. Це біда загальноукраїнська. Ми на порозі національної катастрофи. При нормальній владі можна почати виробляти власну зброю, піднімати економіку, розвивати культуру, та тільки тоді, коли буде держава. А без землі не буде держави. Буде колонія, де господарюватимуть точно не українці.
ІЩЕ РАЗ ПРО ЗЛОЧИН. ЦЕ ЛИШЕ ОДИН ПРИКЛАД ЗЕМЕЛЬНОГО БЕЗЗАКОННЯ, А СКІЛЬКИ ЇХ ІЩЕ Є І БУДЕ ЗАВТРА ПО ВСІЙ КРАЇНІ…
З 1 січня 2024 року в Україні відкрився ринок аграрної землі для юридичних осіб, і те, що сьогодні активізувався дерибан української землі уже нікого дивує в Україні. Тим паче, що розпочався він із 90-х, з розпаювання колгоспних земель.
Саме розпаювання здавалося б позитивним, коли б не оцінка земельних паїв. І коли б саме держава поступово викупила у селян землю, а потім (розумно) здавала її в оренду, або й продавала, але так, як це робиться в країнах Європи та інших розвинутих країнах. На жаль, за панування криміналізованого олігархату ми не стали ні європейцями, ні сильною державою. А те, що називається сьогодні орендою – у більшості випадків безвихідь, у яку загнали власників земельних паїв наші законодавці, не давши їм вибору. Адже не всі селини, особливо пенсіонери, можуть самостійно обробляти свою землю. Але й обирати самостійно на скільки років віддавати паї в оренду і за скільки – теж не можуть. От і виходить «беруть, що дають». Чи б пак, здають за скільки дають і наскільки диктує орендар.
Первісна ціна на гектар українських чорноземів, швидше за все, була продиктована зовні, аби заздалегідь привчити власників паїв, що українська земля нічого не варта. А потім, трохи пізніше відібрати цю землю за копійки. Або й так, як у моєму випадку.
Перша оцінка земельного паю 5, 49 га (дістався у спадок від матері) складала 1мільярд 759 тисяч. Солідно, чи не так? Коли б ці мільярди були не в купонах-карбованцях. А в 2003 році при переоцінці – трохи більше 43 тисяч гривень. А сьогодні й зовсім нічого. Сьогодні мої гектари у мене забрали рішенням М. Коцюбинської селищної ради, на території якої знаходиться моя земля.
Саме тоді, коли мій син захищав рідну українську землю, у його матері влада віднімала землю. Думаєте, у мене документи не впорядку? Ні, все впорядку. До того ж, земля обробляється, державі платиться податок. Думаєте, забрали у мене однієї? У п’яти старостинських округах Михайло Коцюбинської ОТГ: Жукотківському, Леквовицькому, Кархівському, Пльхівському, Шибиринівському плюс М. Коцюбинському нарахувала десь 470 паїв і земельних ділянок, більше ніж на 500 га. Все так компактненько, близько побіля селища, ну, і самого Чернігова.
Та найцікавіше у цій ситуації – кому ж наша земля призначається? Ось витяг із рішення двадцять п’ятої (позачергової!!!) сесії Михайло Коцюбинської селищної ради від 16 червня 2023 року. «Надати дозвіл ТОВ «ОЛСВІТ АГРО» на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок колективної власності, які підлягають розподілу (нерозподілені та не витребувані земельні частки(паї)…» В задачі питається – з якого дива моя приватна власність стала колективною, нерозоділеною чи невитребуваною?
Але, що ж це за птиця така ТОВ «ОЛСВІТ АГРО», якому так щедро із селянської кишені вихопили 500 гектарів? А от що: « Контрагент ТОВ "ОЛСВІТ АГРО" зареєстрована 20.12.2022 за юридичною адресою Україна, **0, місто Київ, пров.Будівельників (Дніпровський р-н), будинок **. Керівником організації є Гнойовий Роман Володимирович. Розмір статутного капіталу складає 1 000,00 грн.. На момент останнього оновлення даних 19.12.2023 стан організації - Не перебуває в процесі припинення».
А тут найцікавіше, що іще видав інтернет: Підприємство ТОВ «ОЛСВІТ АГРО»+ зареєстроване 24.10.2023 за юридичною аресою: Україна**2, Чернігівська обл. Чернігівський район, селище міського типу Михайло- Коцюбинське, вул. Миру, будинок (не вказаний. І хто ж то так неуважно реєстрував документи, напевно, дуже поспішали?). Керівником організації є Барило Ольга Михайлівна. Розмір статутного капіталу 1000, 00грн.
Ов-ва! Скажете ви. А де ж матеріальні й технічні можливості «…для ведення товарного сільськогосподарського виробництва»? І мені цікаво. І ще цікаво, кому ж із цих двох «АГРО» дісталася моя земля? Хоча в такій цікавій ситуації без правоохоронних органів не розібратися. Але ж… Важко припустити, що подібні оборудки і в таких розмірах проводяться без районної та обласної влади. Тому і розраховувати можна хіба що на суд. Саме про це я і сказала юристу селищної ради. І ось у мессенджері озвалася селищний голова Ніна Ворох, (вона ж і голова М. Коцюбинської ОТГ) «Шановна Валентино! Пай Ваш ніхто не забирає і судитися Вам не прийдеться. Якщо є у Вас Державний Акт і кадастровий номер, це є ваша власність.» Спасибі за «роз’яснення» шановна пані. У мене все є. І Ви про це прекрасно знаєте. А коли не знаєте, то чому не запитали, адже у Вас є мій номер телефону і купа клерків на побігеньках. Та й людина я досить відома, щоб Ви не могли мене знайти. Але ж чомусь зазіхнули на мою приватну власність.
Ну, про рівень культури тут не йдеться. Здається пані головиха не вивчила елементарного правила звертання до старшої від себе особи, перебуваючи ось уже скільки часу на керівній посаді. Стільки часу, що свою зверхність варто було б навчитися залишати при собі, спілкуючись з людьми. Хоча, як на мене, у Вас проблеми не тільки з рівнем культури, а й Ваша совість перетворилася на мертву субстанцію, бо коли хтось іх депутатів на тій злочинній сесії просив, не чинити так «із нашою землячкою-письменницею», Ваша совість зовсім не подала ознак життя.
Та, якби подібне ставлення було тільки до мене. «Староста Могилат Ю. М. (Шибиринівський старостинський округ) виніс питання про скасування рішення минулої сесії за рішенням сходу громадян (Люди намагалися боротися за свою землю).» І що? А нічого. Ось що пишуть селяни: «Вони ще вмудрилися збори провести не приїхавши ні сама Ворох ,ні представники з земельного відділу ,ні жодного депупата( обл.і районного)».
Ну, ціну нашим депутатам вони сьогодні визначили собі самі – ще не одна граната полетить у сесійні зали. А от справжню ціну головного багатства України – нашої землі, ми навряд чи коли дізнаємося. Та найстрашніше те, що ми підходимо до питання: бути чи не бути державі Україна. І не через війну. Тут ми ще держава, тут ми ще згуртовані, всупереч внутрішнім і зовнішнім ворогам. Але на підході ще страшніший ворог: з одного боку злиденність і політична та економічна неграмотність селян, власників земельних паїв, готових продавати свої паї за копійки, з іншого – беззаконня і безкарність чиновників різних рівнів, які не просто грабують народ, а вихоплюють з-під ніг у нього, основу-основ кожної держави – землю. Вихоплюють, щоби продати закордонним глитаям за валюту. Продати нас із вами, наших дітей і тих, хто колись народиться на нашій «не своїй землі».
Колись у школі ми вивчали причини революції (Жовтневої): верхи не могли, а низи не хотіли. Так от сьогодні ситуація десь така: верхи можуть, а низи… Тут уже час покаже.
Валентина МАСТЄРОВА
| Читайте також |
| Коментарі (2) |
|
| |
0
