Що б'є по праці селян?
Селяни працюють, стараються, віддають останні сили, а їх праця коштує найменше. Її ніхто не цінує, не враховує, не бачить і гроші давати не збирається. Як щось сучасне і модне - купують не торгуючись, а сільськогосподарську продукцію ніхто не купить, поки ціну не зіб'є.
Чому так? Чому люди ніяк не зрозуміють вартість тієї праці на грядках? Чому покупець не прагне купувати за більші гроші?
Насправді тут справа не у чемності і не у повазі до праці. Проблема набагато глибша і більш давня.
У далекі радянські часи нас намагались переконати, що ціна на товар формується його собівартістю і чим вище собівартість - тим вище ціна. Але це правильно тільки частково, бо працює виключно в умовах передбаченого попиту. Тобто, планова економіка передбачала завчасно хто, де, як і скільки чого виробляє на основі того, хто, де і скільки чого потребує.
Саме тому за плановою економікою, якщо нам треба в середньому 1000 кг картоплі - ми намагаємось виростити 1000 кг картоплі. Якщо виросте більше - лишки навіть не збирають. А як виросте менше - буде дифіцит. Що і спостерігалось у радянські часи.
Але ми давно живемо в умовах ринкової економіки і ціну на товар формує попит, бо виробників багато і кожен прагне продати свій товар до останнього кілограму і отримати максимум прибутку. І в умовах ринкової економіки ціну на товар формує не собівартість, а попит... Не має значення скільки вам обійшлось вирощування картоплі, ви її будете продавати за ту ціну, за якою її готовий купити покупець. І якщо для усієї країни картоплі треба 2 млн тон картоплі, то це ніхто не враховує ніде. Виробники можуть виростити в 2-3 рази більше, а торгові мережи завезуть ще й імпортної картоплі стільки само. То яка буде ціна на полицях? Ви хоч по 1 копійці ту картоплю продавайте, але вона нікому не потрібна буде, бо її усім і так вистачає. Ви не будете собі варити і їсти її в три рази більше, ніж зазвичай.
Тобто, виробники... фермерські господарства і селяни... навіть не здогадуються скільки тієї картоплі треба і скільки її загалом вирощується. І коли врожай на картоплю, то її занадто багато і ціна падає шалено до рівня нижче собівартості. І ніякі витрати на її вирощування не впливають на ціну продажу.
Але і це ще не все.
У нас нема системи підтримки місцевих виробників. Наприклад, на Чернігівщині чи на Волині вирощується картоплі в 5-10 разів більше, ніж споживає сам регіон. А потенціал вирощування ще більший. Але в магазинах продається картопля з Єгипту. Чому?
Та лише тому, що магазин належить торговій мережі, яка не має навіть складів ані на Чернігівщині, ані на Волині і возить ту картоплю з великих своїх баз (складів) за сотні кілометрів) одночасно з тисячами позицій іншого товару. Картопля у вантажівці, що привозить товар у магазин, складає не більше 2-3% від об'єму та ваги. Виділяти окремий транспорт, який буде їхати по селах Чернігівщини, скуповувати ту картоплю, а потім розвозити її по магазинам - це надто складно і дорого Тому куди дешевше закупити одразу сотні тон картоплі в Єгипті чи Аргентині... привезти одним разом на величезний склад і за потреби додавати до загального вантажу у машину... десь між пивом і макаронами, поруч з коробками цукерок і упаковками фаанти... не витрачаючись на окремі перевезення.
Держава за цим ніяк не слідкує, не контролює, навіть не втручається...
Тому у фермера Чернігівщини картопля гниє у буртах і він її продати не може навіть по 9-10 грн/кг, а в АТБ та Сільпо у тому самому Чернігові картопля єгипетська продається по 18-20 грн/кг і мешканці міста її купують, бо до іншої просто не мають доступу. Звісно є базари, є оголошення в соцмережах, є багато чого... але таким роздрібним базарним способом продається не більше 2-3% від загального об'єму споживання картоплі.
Якщо підвести підсумок, то можна сказати наступне:
- ціна на товари формується попитом і ніяк не залежить від собівартості, бо покупець не буде купувати більше, ніж йому потрібно... навіть за умов малої ціни,
- в Україні шалене перевиробництво товарів сільського господарства, яке по окремим позиціям перевищує потребу в 3-5 раз, а у врожайні роки навіть в 10 разів,
- великі торгові мережи не враховують місцевих виробників, а закуповують товар величезними партіями там, де дешевше (або дорожче), але привезуть одразу усю кількість в один склад,
- держава ніяким чином не контролює походження товару і не намагається захистити місцевого виробника.
Тобто, проблема системна і не має простого рішення. Для початку треба участь держави у цьому процесі, потім створення норм та правил, які зобов'яжуть торгові мережи купувати товари у місцевих виробників (наприклад, товари торгових мереж певного переліку мінімум на 70-80% повинні закуповуватись не далі, ніж 150 км від місця їх реалізації). Це б дало поштовх для розвитку сільського господарства, створило б тисячі робочих місць, наповнило б місцеві бюджети і слугувало б основою для розвитку регіонів, які не мають великої важкої промисловості у своїй економічній моделі.
Тобто... тільки таким шляхом можна розвивати економіку малих регіонів. Але цим ніхто не займається... з різних причин і жодна з цих причин не є законною.
Та прийшли часи, коли ситуація має шанс таки змінитись. І зима 2026-27 покаже, чи скористається хтось цим шансом чи зруйнують навіть те, що маємо.
Анатолій ЯРОВЕД
Чому так? Чому люди ніяк не зрозуміють вартість тієї праці на грядках? Чому покупець не прагне купувати за більші гроші?
Насправді тут справа не у чемності і не у повазі до праці. Проблема набагато глибша і більш давня.
У далекі радянські часи нас намагались переконати, що ціна на товар формується його собівартістю і чим вище собівартість - тим вище ціна. Але це правильно тільки частково, бо працює виключно в умовах передбаченого попиту. Тобто, планова економіка передбачала завчасно хто, де, як і скільки чого виробляє на основі того, хто, де і скільки чого потребує.
Саме тому за плановою економікою, якщо нам треба в середньому 1000 кг картоплі - ми намагаємось виростити 1000 кг картоплі. Якщо виросте більше - лишки навіть не збирають. А як виросте менше - буде дифіцит. Що і спостерігалось у радянські часи.
Але ми давно живемо в умовах ринкової економіки і ціну на товар формує попит, бо виробників багато і кожен прагне продати свій товар до останнього кілограму і отримати максимум прибутку. І в умовах ринкової економіки ціну на товар формує не собівартість, а попит... Не має значення скільки вам обійшлось вирощування картоплі, ви її будете продавати за ту ціну, за якою її готовий купити покупець. І якщо для усієї країни картоплі треба 2 млн тон картоплі, то це ніхто не враховує ніде. Виробники можуть виростити в 2-3 рази більше, а торгові мережи завезуть ще й імпортної картоплі стільки само. То яка буде ціна на полицях? Ви хоч по 1 копійці ту картоплю продавайте, але вона нікому не потрібна буде, бо її усім і так вистачає. Ви не будете собі варити і їсти її в три рази більше, ніж зазвичай.
Тобто, виробники... фермерські господарства і селяни... навіть не здогадуються скільки тієї картоплі треба і скільки її загалом вирощується. І коли врожай на картоплю, то її занадто багато і ціна падає шалено до рівня нижче собівартості. І ніякі витрати на її вирощування не впливають на ціну продажу.
Але і це ще не все.
У нас нема системи підтримки місцевих виробників. Наприклад, на Чернігівщині чи на Волині вирощується картоплі в 5-10 разів більше, ніж споживає сам регіон. А потенціал вирощування ще більший. Але в магазинах продається картопля з Єгипту. Чому?
Та лише тому, що магазин належить торговій мережі, яка не має навіть складів ані на Чернігівщині, ані на Волині і возить ту картоплю з великих своїх баз (складів) за сотні кілометрів) одночасно з тисячами позицій іншого товару. Картопля у вантажівці, що привозить товар у магазин, складає не більше 2-3% від об'єму та ваги. Виділяти окремий транспорт, який буде їхати по селах Чернігівщини, скуповувати ту картоплю, а потім розвозити її по магазинам - це надто складно і дорого Тому куди дешевше закупити одразу сотні тон картоплі в Єгипті чи Аргентині... привезти одним разом на величезний склад і за потреби додавати до загального вантажу у машину... десь між пивом і макаронами, поруч з коробками цукерок і упаковками фаанти... не витрачаючись на окремі перевезення.
Держава за цим ніяк не слідкує, не контролює, навіть не втручається...
Тому у фермера Чернігівщини картопля гниє у буртах і він її продати не може навіть по 9-10 грн/кг, а в АТБ та Сільпо у тому самому Чернігові картопля єгипетська продається по 18-20 грн/кг і мешканці міста її купують, бо до іншої просто не мають доступу. Звісно є базари, є оголошення в соцмережах, є багато чого... але таким роздрібним базарним способом продається не більше 2-3% від загального об'єму споживання картоплі.
Якщо підвести підсумок, то можна сказати наступне:
- ціна на товари формується попитом і ніяк не залежить від собівартості, бо покупець не буде купувати більше, ніж йому потрібно... навіть за умов малої ціни,
- в Україні шалене перевиробництво товарів сільського господарства, яке по окремим позиціям перевищує потребу в 3-5 раз, а у врожайні роки навіть в 10 разів,
- великі торгові мережи не враховують місцевих виробників, а закуповують товар величезними партіями там, де дешевше (або дорожче), але привезуть одразу усю кількість в один склад,
- держава ніяким чином не контролює походження товару і не намагається захистити місцевого виробника.
Тобто, проблема системна і не має простого рішення. Для початку треба участь держави у цьому процесі, потім створення норм та правил, які зобов'яжуть торгові мережи купувати товари у місцевих виробників (наприклад, товари торгових мереж певного переліку мінімум на 70-80% повинні закуповуватись не далі, ніж 150 км від місця їх реалізації). Це б дало поштовх для розвитку сільського господарства, створило б тисячі робочих місць, наповнило б місцеві бюджети і слугувало б основою для розвитку регіонів, які не мають великої важкої промисловості у своїй економічній моделі.
Тобто... тільки таким шляхом можна розвивати економіку малих регіонів. Але цим ніхто не займається... з різних причин і жодна з цих причин не є законною.
Та прийшли часи, коли ситуація має шанс таки змінитись. І зима 2026-27 покаже, чи скористається хтось цим шансом чи зруйнують навіть те, що маємо.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |