Жертви Другої світової війни: Чернігівщина в 1939–1941 роках
Для Чернігівщини, як і для всієї України, Друга світова війна є, насамперед, національною трагедією, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі національні інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні імперіалістичні системи, що з метою панування та визиску однаково не рахувалися з ціною людського життя.
Спробуємо хоч оглядово, не претендуючи на повне охоплення теми, окреслити участь і жертви війни жителів Чернігово-Сіверщини, визначити білі плями історії…
Почнемо з 1939–1941 років, усвідомлюючи, що Друга світова війна розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті.
З 17 вересня 1939 року уродженці Чернігівщини змушені були брати участь у лавах Червоної армії, інших структур СРСР, в агресії проти Польської держави у союзі з нацистською Німеччиною. На жаль, у нас поки відсутня інформація про кількість вбитих і поранених уродженців області під час війни з Польщею. Ми вже не говоримо про поіменні списки та іншу інформацію.
Сотні, якщо не більше, чернігівців були направлені комуністичним режимом у 1939–1941 роках на окуповану та анексовану Західну Україну як виконавці для її перетворення в покірну, тобто «радянізовану» територію, що проводилося шляхом терору (того самого, що власне Чернігівщина пережила у 1918 – 1930-х роках). Знову українці репресували та вбивали українців за наказами з Москви. І знову у нас відсутні дані про них. Наприклад, а скільки було чернігівців вбито і поранено у боротьбі проти українського збройного підпілля, насамперед ОУН, а скільки перейшли до лав борців за незалежність України тощо?
У 1939–1940 роках під час агресії Радянського Союзу проти незалежної Фінляндії, яку підтримав союзник — нацистська Німеччина (перешкодив збройній допомозі з боку Великобританії та Франції), за відомостями, які знаходяться в поточному архіві Чернігівського пошукового агентства по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією», в лавах Червоної Армії воювали тисячі чернігівців, а загинули і поховані на чужині 269 осіб, яких знаємо поіменно.
А що було в цей час власне на території області? Звернемо увагу на тему закріпачення робітників і службовців міст і селищ, посилення і без того жорстокої експлуатації трудівників краю. Про це чомусь здебільшого уникають досліджувати і публічно говорити навіть в наш час...
У першій половині 1930-х років після так званої колективізації, проведеної за допомогою Голодомору-геноциду, селен перетворили на колгоспників-кріпаків. Ще до початку війни, 28 грудня 1938 року, постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про зміцнення трудової дисципліни» було запроваджено трудові книжки, які фактично прикріпляли робітників до їхніх підприємств без права звільнення чи переходу на інше підприємство. Згідно з цією постановою, 15-хвилинне запізнення на роботу карали трьохмісячними виправними роботами. Робітників, які систематично запізнювалися на роботу, передбачалося виселяти із комунальних квартир, незважаючи на кількість членів родини і наявність малих дітей.
26 червня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу робітників і службовців з підприємств і установ», яким остаточно заборонено «самовільний» перехід робітників і службовців з одного місця роботи на інше. Запізнення і прогули мали карати тюремним ув’язненням. У липні 1940 року черговим указом забороняли звільнятися з роботи комбайнерам і трактористам.
Із жовтня 1940 року в СРСР було оголошено Указ про державні трудові резерви. Згідно з ним створювали залізничні, ремісничі й фабрично-заводські школи. Передбачали, що в цих школах навчатимуться і безкоштовно працюватимуть у промисловості підлітки віком із 14 років. За втечу з такої школи юнак мав зазнати покарання у вигляді 1,5-річного ув’язнення.
Ще чекає відповіді питання, зокрема, а скільки жителів Чернігівщини було репресовано комуністичним режимом за цим каральним законодавством, а також з іншого приводу для зміцнення влади режиму з 1 вересня 1939 року до початку німецько-радянської війни.
Отже, ми змушені констатувати, що здебільшого крім загальних тверджень та окремих свідоцтв НЕ маємо досліджень щодо участі та жертв Чернігівщини у цей період Другої світової війни…
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
Далі буде
Спробуємо хоч оглядово, не претендуючи на повне охоплення теми, окреслити участь і жертви війни жителів Чернігово-Сіверщини, визначити білі плями історії…
Почнемо з 1939–1941 років, усвідомлюючи, що Друга світова війна розпочалася внаслідок домовленостей націонал-соціалістичного (нацистського) режиму Німеччини та комуністичного тоталітарного режиму СРСР, стала найбільшою трагедією людства у XX столітті.
З 17 вересня 1939 року уродженці Чернігівщини змушені були брати участь у лавах Червоної армії, інших структур СРСР, в агресії проти Польської держави у союзі з нацистською Німеччиною. На жаль, у нас поки відсутня інформація про кількість вбитих і поранених уродженців області під час війни з Польщею. Ми вже не говоримо про поіменні списки та іншу інформацію.
Сотні, якщо не більше, чернігівців були направлені комуністичним режимом у 1939–1941 роках на окуповану та анексовану Західну Україну як виконавці для її перетворення в покірну, тобто «радянізовану» територію, що проводилося шляхом терору (того самого, що власне Чернігівщина пережила у 1918 – 1930-х роках). Знову українці репресували та вбивали українців за наказами з Москви. І знову у нас відсутні дані про них. Наприклад, а скільки було чернігівців вбито і поранено у боротьбі проти українського збройного підпілля, насамперед ОУН, а скільки перейшли до лав борців за незалежність України тощо?
У 1939–1940 роках під час агресії Радянського Союзу проти незалежної Фінляндії, яку підтримав союзник — нацистська Німеччина (перешкодив збройній допомозі з боку Великобританії та Франції), за відомостями, які знаходяться в поточному архіві Чернігівського пошукового агентства по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією», в лавах Червоної Армії воювали тисячі чернігівців, а загинули і поховані на чужині 269 осіб, яких знаємо поіменно.
А що було в цей час власне на території області? Звернемо увагу на тему закріпачення робітників і службовців міст і селищ, посилення і без того жорстокої експлуатації трудівників краю. Про це чомусь здебільшого уникають досліджувати і публічно говорити навіть в наш час...
У першій половині 1930-х років після так званої колективізації, проведеної за допомогою Голодомору-геноциду, селен перетворили на колгоспників-кріпаків. Ще до початку війни, 28 грудня 1938 року, постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про зміцнення трудової дисципліни» було запроваджено трудові книжки, які фактично прикріпляли робітників до їхніх підприємств без права звільнення чи переходу на інше підприємство. Згідно з цією постановою, 15-хвилинне запізнення на роботу карали трьохмісячними виправними роботами. Робітників, які систематично запізнювалися на роботу, передбачалося виселяти із комунальних квартир, незважаючи на кількість членів родини і наявність малих дітей.
26 червня 1940 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного відходу робітників і службовців з підприємств і установ», яким остаточно заборонено «самовільний» перехід робітників і службовців з одного місця роботи на інше. Запізнення і прогули мали карати тюремним ув’язненням. У липні 1940 року черговим указом забороняли звільнятися з роботи комбайнерам і трактористам.
Із жовтня 1940 року в СРСР було оголошено Указ про державні трудові резерви. Згідно з ним створювали залізничні, ремісничі й фабрично-заводські школи. Передбачали, що в цих школах навчатимуться і безкоштовно працюватимуть у промисловості підлітки віком із 14 років. За втечу з такої школи юнак мав зазнати покарання у вигляді 1,5-річного ув’язнення.
Ще чекає відповіді питання, зокрема, а скільки жителів Чернігівщини було репресовано комуністичним режимом за цим каральним законодавством, а також з іншого приводу для зміцнення влади режиму з 1 вересня 1939 року до початку німецько-радянської війни.
Отже, ми змушені констатувати, що здебільшого крім загальних тверджень та окремих свідоцтв НЕ маємо досліджень щодо участі та жертв Чернігівщини у цей період Другої світової війни…
Сергій БУТКО, Український інститут національної пам’яті
Далі буде
| Читайте також |
| Коментарі (0) |