Заворожи мені, волхве...
Колись давно, більше третини століття тому, коли я навчався в школі і розмовляв виключно "на руцкам ізикє", нам викладали українську мову та літературу.
Викладачку звали Єлизавета Єгорівна Холодна. Тільки потім, коли я подорослішав і набрався тями, я зрозумів наскільки вона була сміливою та натхненною українською культурою. В ті радянські часи, в російськомовному місті вона виклада не просто мову та літературу - вона викладала українську культуру. І я жодного разу не чув від неї російського слова навіть на перервах та поза школою. Жодного російського слова!!!
Так от саме вона мені викладала твори Тараса Григоровича. На фоні всіх інших письменників, яких я терпіти не міг навіть на дух (як і російських і всіх інших) тільки твори Тараса Шевченка я міг читати вільно, виразно, натхненно.
Чому так? Не знаю. Мені здавалось, що тільки він писав мовою, якою розмовляє моя бабуся, якою інколи говорить мій батько, яка відповідає тому, що я бачу навколо.
А коли ми вивчали твір "І мертвим і живим" я був настільки вражений, що вивчив уривок, що треба було вчити на пам'ять за програмою навчання, майже з першого разу, як прочитав. Тобто один раз прочитавши, я його пам'ятав майже увесь. І тільки тоді я зрозумів. чому мій батько знає на пам'ять майже увесь Кобзар.
І ось мені майже 46 років. Але навіть досі я відкриваю творчість Тараса і знов знаходжу там те, що раніше не бачив, не помічав, не читав. Хоча перечитані всі сторінки багаторазово.
Саме тому я вважаю, що Тарас Григорович Шевченко, наш величний Кобзар, є тією незнищенною постаттю, яка надихає та навчає навіть крізь багато років.
Навчає бути українцем.
Навчає поважати самих себе.
Навчає жити.
Тому, сьогодні, 9 березня, неважливо якого року, в мене свято - день народження Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.
І не річниця, а сам день народження. Бо для мене він не помер. Він тут, поруч, разом зі мною.
А вдивляючись в старі портрети Тараса, постійно виникає бажання промовити: "...Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий...". І я завжди чую відповідь: "...якби ви вчились так як треба...".
Зі святом, вчителю. Зі святом, Кобзарю.
Анатолій ЯРОВЕД
Викладачку звали Єлизавета Єгорівна Холодна. Тільки потім, коли я подорослішав і набрався тями, я зрозумів наскільки вона була сміливою та натхненною українською культурою. В ті радянські часи, в російськомовному місті вона виклада не просто мову та літературу - вона викладала українську культуру. І я жодного разу не чув від неї російського слова навіть на перервах та поза школою. Жодного російського слова!!!
Так от саме вона мені викладала твори Тараса Григоровича. На фоні всіх інших письменників, яких я терпіти не міг навіть на дух (як і російських і всіх інших) тільки твори Тараса Шевченка я міг читати вільно, виразно, натхненно.
Чому так? Не знаю. Мені здавалось, що тільки він писав мовою, якою розмовляє моя бабуся, якою інколи говорить мій батько, яка відповідає тому, що я бачу навколо.
А коли ми вивчали твір "І мертвим і живим" я був настільки вражений, що вивчив уривок, що треба було вчити на пам'ять за програмою навчання, майже з першого разу, як прочитав. Тобто один раз прочитавши, я його пам'ятав майже увесь. І тільки тоді я зрозумів. чому мій батько знає на пам'ять майже увесь Кобзар.
І ось мені майже 46 років. Але навіть досі я відкриваю творчість Тараса і знов знаходжу там те, що раніше не бачив, не помічав, не читав. Хоча перечитані всі сторінки багаторазово.
Саме тому я вважаю, що Тарас Григорович Шевченко, наш величний Кобзар, є тією незнищенною постаттю, яка надихає та навчає навіть крізь багато років.
Навчає бути українцем.
Навчає поважати самих себе.
Навчає жити.
Тому, сьогодні, 9 березня, неважливо якого року, в мене свято - день народження Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.
І не річниця, а сам день народження. Бо для мене він не помер. Він тут, поруч, разом зі мною.
А вдивляючись в старі портрети Тараса, постійно виникає бажання промовити: "...Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий...". І я завжди чую відповідь: "...якби ви вчились так як треба...".
Зі святом, вчителю. Зі святом, Кобзарю.
Анатолій ЯРОВЕД
| Читайте також |
| Коментарі (0) |