Заробітчани з Казахстану

Що мене найбільше здивувало в атаках на Усть-Лугу, то це наявність там якихось казахських заробітчан, які працюють вахтовим методам в місцевому порту та на будівництвах якихось комплексів нафтогазової галузі.
Тобто люди їдуть за 4 тисячі кілометрів працювати та заробляти на свої сім'ї. Мабуть, з місцевих набрати робочі руки не виходить. Хоча...

Там недалеко місто Псков - депресивний регіон, де єдина місцева гордість це 76-а десантно-штурмова дивізія, куди залюбки від безвиході йдуть працювати місцеві. Йдуть повоювати та здихають. Потім місцева преса любить писати, що там ванюша був хорошим, працювати не було де, тому записався на СВО, далі довго чекали звістки й ось тепер здаємо на права, бо у нас біла Лада Каліна.

Ще поруч є Питаловський район (Пыталово - вкрадене у латишів Pietālava) - це депресняк навіть на тлі Пскова. Там теж хоровод поховань, відкриттів пам'ятних дошок, чиновники їдуть чаювати з сім'ями героїв СВО і т.п. Російські ліберали розводять руками, мовляв, а що ви хочете від них - там нема роботи, ось вони й змушені йти вбивати. Безвихідь.

Хто заважає місцевим поїхати працювати в сусідню Усть-Лугу? Байден та Достоєвський, місцями Булгаков.

Взагалі оце російська патологічне небажання працювати - це маркер конченості. Роками вони висміювали українців, які шукали долі та схем, як попрацювати закордоном, щоб там заробити та збудувати собі вдома щось. Всі ці жарти про миття чиїхось дуп в Італії, про будівельників в Португалії та навіть про українських заробітчан в росії (хоча це якраз найтупіша ідея).

Тобто одні народи заробляють та намагаються вижити, інші - як не бухають, так колються, але горді діди-воювальники.

Антон ПАВЛУШКО